Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Вільсон Томас Вудро

ВІЛЬСОН (Wilson) Томас Вудро

(28.12.1856–03.02.1924) – 28-й президент США (1913–21) від Демократ. партії. Н. в м. Стентон (шт. Віргінія) у сім’ї пресвітеріанського пастиря. Закінчив Прінстонський ун-т (1879, м. Прінстон, шт. Нью-Джерсі), 1890–1902 – проф., 1902–10 – ректор цього ун-ту. 1910–12 – губернатор шт. Нью-Джерсі.

1912 в. переміг на президентських виборах. 1913–14 здійснив низку заходів, спрямованих на демократизацію політ. життя й реформування економіки. За його президентства було прийнято 17-ту поправку до конституції США, яка визначила обрання Сенату безпосередньо громадянами США, знижено митні тарифи, схвалено антитрестівський закон Клейтона, розширено держ. підтримку фермерів, запроваджено прогресивний податок на прибуток, створено мін-во праці, обмежено працю дітей, засновано Федеральну резервну систему, яка сприяла фінансово-банк. забезпеченню екон. прогресу США.

3 серп. 1914 в. проголосив нейтралітет США у Першій світовій війні. Це дало змогу США за рахунок поставок товарів країнам-учасницям війни швидко наростити пром.-аграрний потенціал, стати світовим кредитором. 1916 в. вдруге обрано президентом під гаслом «Він утримав нас від війни». в. оновив амер. зовн.- політ. доктрину: амер. месіанізм трактував як право «захищати демократію» в усьому світі, принцип «відкритих дверей» щодо Китаю поширив на ін. країни, доповнивши принципом «свободи морів» – правом необмеженої торгівлі й у воєн. час. США виступили проти старої системи колоніалізму, за досягнення політ. цілей цивілізованими екон. засобами. Будучи країною іммігрантів, США включали до зовн.-політ. гасел підтримку нац. прагнень народів. Відстороненість США від глобальної політики давала їм змогу виступати проти «таємної дипломатії», а лише недавнє створення постійної армії – висловлюватися за роззброєння. Прагнучи мати роль арбітра в збройному протистоянні Антанти і Центр. д-в Європи, в. діяльно розробляв програму повоєн. врегулювання. Оголосивши 2 квіт. 1917 війну Німеччині, США не приєдналися до Антанти, заявивши, що виступають на її боці як «асоційована держава». Це дало змогу в. і далі проводити окрему дипломатичну лінію, використовуючи передові ідеї, що походили, зокрема, з Європи. Гол. з них – створення міжнар. орг-ції забезпечення миру, що була трансформована у проєкт Ліги Націй. 8 січ. 1918 оголошено «14 пунктів» в., що становили «програму миру» та повоєн. міжнар. устрою.

В. не включив питання про статус України до переліку міжнар. проблем, розв’язання яких передбачали «14 пунктів». Складені у жовт. 1918 «Коментарі» до мирної програми згадували про українців лише в роз’ясненнях до трьох пунктів: 6-го, що стосувався майбутнього Росії, 10-го, що стосувався Австро-Угорщини, і 12-го, що стосувався Польщі. «Пункти...» в. дали змогу учасникам Паризької мирної конференції 1919– 1920 та представникам США не зважати на інтереси України. Заг. політика в. щодо Росії, на початку непослідовна, невдовзі вилилася в участь США в антирад. інтервенції. При розгляді ін. питань в. зіткнувся з протидією своїх партнерів Ж.Клемансо і Д.Ллойд- Джорджа, йому не вдалося досягти консенсусу у власній команді та перебороти зростання незадоволення в Конгресі США. Одним з небагатьох досягнень в., зафіксованих у Версальському мирному договорі 1919, стало включення до нього Статуту Ліги Націй. Та саме через це 19 берез. 1920 Сенат США не ратифікував договір з Німеччиною. Розсварений зі своїми соратниками та тяжкохворий в. не витримав удару: не виявляв в останній рік президентства помітної активності та зовсім припинив публічну діяльність після виходу на пенсію.

П. у м. Вашингтон.

Література

Архив полковника Хауза, т. 1–4. М., 1937–45;

• Симоненко Р.Г. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України в 1919. В кн.: Паризька мирна конференція і антирадянська інтервенція на Україні. К., 1962;
• Уткин А.И. Дипломатия Вудро Вильсона. М., 1989;
• Киссинджер Г. Дипломатия. М., 1997;
• Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. К., 1998.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Р.Г. Симоненко.; url: http://history.org.ua/?termin=Vilson_T; том: 1