Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГРАБОВСЬКИЙ Павло Арсенович
ГРАБОВСЬКИЙ Павло Арсенович
(11.09(30.08).1864–12.12(29. 11).1902) – поет, публіцист, перекладач, політичний діяч. Н. в с. Пушкарне Охтирського повіту Харків. губ. (нині с. Грабовське Краснопільського р-ну Сум. обл.) в сім’ї сільського паламаря. Навч. в Охтирській бурсі, а потім у Харків. духовній семінарії. 1882 був виключений з 3-го кл. семінарії за причетність до харків. групи орг-ції «Чорний переділ», заарештований і висланий в рідне село під нагляд поліції. Після зняття з нього поліцейського нагляду навесні 1885 повернувся до Харкова, працював коректором у газ. «Южный край». Восени 1885 мобілізований до армії й відправлений у Туркестанський військ. округ. У черв. 1886 в м. Оренбург (нині місто в РФ), де Г. тимчасово служив, був удруге заарештований за участь в орг-ції «Чорний переділ» та складанні й поширенні прокламацій («Русский народ» і «Слово к народу») до 25-річного ювілею скасування кріпацтва. Після дворічного ув’язнення в ізюмській і харків. тюрмах 1888 був засуджений до 5-річного заслання в Балаганський округ Іркутської губ. Однак уже в наступному році втретє заарештований і на 3,5 року ув’язнений до Іркутської тюрми за участь у складанні й поширенні протест-відозви «Русскому правительству» у зв’язку з масовим самогубством політв’язнів у Карійській тюрмі (див. Карійська трагедія 1889).
1893 переведений на поселення в м. Вілюйськ, звідки згодом переїхав до м. Якутськ (нині обидва міста в Республіці Саха (Якутія), РФ), а потім – Тобольська (нині місто в РФ), де й помер. Похований поряд з могилами декабристів.
Підтримував тісні зв’язки із Галичиною, де публікував свої тв. у виданнях «Зоря», «Народ», «Життя і слово», «Літературно-науковий вістник» та ін. У статтях «Дещо до свідомості громадської», «Лист до молоді української» (1894), «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» (1896), «Дещо про творчість поетичну» (1897) та ін., а також в листуванні з Б.Грінченком Г. розкривав і відстоював свої революц. суспільно-політ. погляди. Літературу Г. розглядав як «живу творчу силу громадського руху», а в своїй творчості, будучи противником теорії «мистецтво для мистецтва», послідовно відстоював реалізм, народність та ідейність. У своєму творчому доробку, присвяченому переважно громад. і патріотичним темам, виступав як продовжувач революц.-демократ. традицій, започаткованих Т. Г. Шевченком. Перекладав О.Пушкіна, К.Рилєєва, М.Некрасова, М.Огарьова, О.Плещеєва, М.Михайлова, В.Курочкіна, І.Чавчавадзе, А.Церетелі, О.Ованесяна, А.Ісаакяна, Х.Ботева, М.Конопницьку, Р.Бернса, Г.Гейне, Ш.Петефі та ін. У Галичині наприкінці 19 ст. окремими виданнями вийшли збірки його віршів – «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898) та збірки пер. «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «Доля» (1897) та ін.
Твори[ред. код]
Зібрання творів, т. 1–3. К., 1959–60.
Література[ред. код]
- Маковей О. Павло Грабовський. «ЛНВ», 1899, т. 6, № 4;
- Кисельов О.І. Павло Грабовський. Життя і творчість. К., 1959;
- Приходько І. «Свідомість про те, що ми – українці, була досить сильною...». «Березіль», 1996, № 9/10.
Джерела[ред. код]
- Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Автор: Ю.П. Лавров.; url: http://history.org.ua/?termin=Grabovsky_P; том: 2