Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГУБЕРНАТОР
ГУБЕРНАТОР — урядова посада в Російській імперії з адм., поліцейськими та військ. функціями місц. управління. Введена за швед. зразком Петром I 1708 при поділі Рос. д-ви на губернії. Укр. землі ввійшли до Київської губернії. Г. особисто призначався монархом, підпорядковувався верховній владі, Сенату, а з 1802 уряд Г. поступово ставав установою МВС. Статус Г. визначався «Настановою губернаторам» (1764), «Установленням для управління губерній» (1775; див. Губернська реформа 1775) імп. Катерини II, «Наказом губернаторам» (1837) імп. Миколи I. Повноваження Г. як гол. представника імператора й центр. влади в губ. полягали в кер-ві всією місц. адміністрацією, у т. ч. становою (див. Стани), а також в оприлюдненні законів. Нагляд здійснювався шляхом ревізій при вступі на посаду та щорічних ревізій, перевіркою звітної документації. Г. головував у к-тах і комісіях, які укладали кошториси земських зборів, встановлювали ціни на осн. продукти харчування, контролював виконання держ. і місц. повинностей, зокрема виплату прямих податків і недоїмок, схвалював торги до 20 тис. рублів. У губерніях Правобережної України Г. упродовж 1830—60-х рр. очолював комісії з ліквідації боргів конфіскованих маєтків учасників польського повстання 1830—1831, з 1844 — інвентарні к-ти (див. Інвентарні правила 1847—1848). Безпосередньою військ. діяльністю Г. не займався (губернською реформою 1775 військ. й цивільні повноваження були розмежовані), однак на Г. покладався обов’язок комплектувати й утримувати війська, контролювати виконання рекрутської повинності. Г. був нач. місц. поліції, відповідав за дотримання державної безпеки та соціально-госп. життєдіяльності нас., зокрема за функціонування мед. і санітарної служб. Був наділений одночасно адм. і суд. повноваженнями (останні були значно обмежені указами імп. Олександра I). Відповідав за призначення губернських чиновників і проходження ними служби. Г. контролював діяльність вищих губернських судів через призначення їх особового складу. Найбільшу увагу звертав на справи про розкрадання держ. маєтностей та карні й стежив за ходом попереднього слідства. Схвалював рішення карних суд. палат, совісного й повітового судів із правом пом’якшення, а то й відміни їх рішень.
Ліберальні реформи 1860—70-х рр. значно вплинули на повноваження Г. Селянська реформа 1861, проведена за участю губернаторів, залишала за цією посадою функцію нагляду за сел. са-моуправлінням. Відокремлення суду від адміністрації 1864 (див. Судова реформа 1864) зводило нанівець суд. діяльність Г. Земська реформа 1864 і міська реформа 1870 звільнили Г. від вирішення місц. соціально-госп. питань, але підвищили наглядово-контролюючі функції. Контрреформи імп. Олександра III розширили повноваження Г., надали йому право впливати на суд. рішення, контролювати вибори суддів та присяжних засідателів, затверджувати на посадах чл. земських установ. У роки царювання імп. Миколи II губернатори брали участь у придушенні революц., радикальних і соціально-нац. рухів. Інститут губернаторства був ліквідований у ході Лютневої революції 1917 (див. Губернські комісари).
Дж.: Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1833, т. 7, 1832, № 54678; СПб., 1837, т. 9, отд. 1, 1836, № 9053.
Література[ред. код]
Министерство внутренних дел: Исторический очерк. СПб., 1901;
- Блинов И.А. Губернаторы: Историко-юридический очерк. СПб., 1905;
- Градовский А.Д. Начала русского государственного права. В кн.:
- Градовский А.Д. Собрание сочинений, т. 9, ч. 3. СПб., 1908;
- Лысенко Л.М. Губернаторы и генерал-губернаторы Российской империи (XVIII – начала ХХ века). М., 2001.
Джерела[ред. код]
- Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Автор: В.С. Шандра.; url: http://history.org.ua/?termin=Gubernator; том: 2