Вільгельм Гарстер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм Гарстер
нім. Wilhelm Harster
Народився 21 липня 1904(1904-07-21)
Кельгайм, Королівство Баварія, Німецька імперія[1]
Помер 25 грудня 1991(1991-12-25) (87 років)
Мюнхен, Баварія, Німеччина[1]
Країна  Німецька імперія
 Третій Рейх
 ФРН
Діяльність правник, Gestapo employee
Alma mater Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана (1926) і Університет Ерлангена—Нюрнберга (1927)
Знання мов німецька
Заклад Гестапо
Учасник Друга світова війна
Членство СС, Freikorps Oberlandd і СД
Військове звання Группенфюрер[2], бригадефюрер і оберфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[3]
Зріст 170 см[2]
Нагороди
Золотий німецький хрест
Золотий німецький хрест
 Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го ступеня
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го ступеня
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Цивільний знак СС
Цивільний знак СС
Йольський свічник СС
Йольський свічник СС
Кільце «Мертва голова»
Кільце «Мертва голова»

Вільгельм Гарстер (нім. Wilhelm Harster; 21 липня 1904, Кельгайм — 25 січня 1991, Мюнхен) — группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (9 листопада 1944). Командувач поліції безпеки і СД в Нідерландах (до 1943) і Італії (1943—1945).

Біографія[ред. | ред. код]

Син чиновника-юриста, який загинув в листопаді 1914. У 1913—1922 навчався в гімназії Людвіга.

З червня 1920 по серпень 1926 член Добровольчого корпусу «Оберланд». У 1921—1929 член нацистської баварської молодіжної групи «Веркрафтенферайн». Закінчив Мюнхенський університет, доктор права (1927). 16 жовтня 1929 вступив на службу в кримінальну поліцію в Штутгарті, восени 1931 переведений в політичний відділ.

1 травня 1933 вступив в НСДАП (квиток № 3 226 954), а 9 листопада в СС (службове посвідчення № 225 932). З 1933 — заступник начальника політичного відділу поліцай-президії Штутгарта, з 15 січня 1934 начальник поліцай-дирекції Тюбінгена, відділення Земельного управління політичної поліції. З 11 травня 1934 заступник начальника земельного управління політичної поліції Вюртемберга. З червня 1934 по 31 березня 1938 начальник відділення гестапо в Берліні. 20 жовтня 1935 переведений в СД. З 31 березня 1938 по 1 червня 1940 начальник відділення поліції безпеки в Інсбруку. 1 листопада 1939 призначений командувачем поліцією безпеки в Кракові (і в усьому генерал-губернаторстві).

З 30 листопада 1939 по 1 березня 1941 — інспектор поліції безпеки в Касселі (IX військовий округ). 15 липня 1940 призначений командувачем поліцією безпеки в Нідерландах (зі штаб-квартирою в Гаазі). Під його керівництвом організовано депортація до концентраційних таборів 100 тисяч голландських євреїв (із загального числа в 140 тисяч). 4 вересня 1943 переведений на аналогічну посаду в Верону, де і залишався до 2 травня 1945; забезпечував збут фальшивих грошей в Італії.

Після закінчення війни 13 травня 1945 заарештований італійською владою, переданий Нідерландам і 23 березня 1949 засуджений голландським судом до 12 років тюремного ув'язнення. Звільнений 14 жовтня 1955. Після повернення в Баварію вступив на державну службу, обер-регірунгсрат в 1958; співпрацював з німецькими спецслужбами. У 1963 вийшов у відставку. В січні 1966 заарештований і 23 січня 1967 судом Мюнхена визнаний винним в депортації голландських євреїв до концтаборів Аушвіц і Собібор; визнаний причетним до загибелі 82 854 осіб. 24 лютого 1967 засуджений до 15 років тюремного ув'язнення. Після звільнення працював адвокатом фірми в Мюнхені, член керівництва терористичної організації «Комітет визволення Південного Тіролю».

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[4][ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #123636035 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б http://www.specialcamp11.co.uk/SS-Gruppenfuhrer_und_Generalleutnant_der_Polizei_Dr_jur_Wilhelm_Harster.htm
  3. ↑ Braunbuch: Kriegs- und Naziverbrecher in der Bundesrepublik: Staat, Wirtschaft, Armee, Verwaltung, Justiz, Wissenschaft — 1968.
  4. ↑ Harster, Dr. jur., Wilhelm - TracesOfWar.nl. www.tracesofwar.nl (нід.) . Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 20 вересня 2018.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Йоргенсен К. Гитлеровская машина шпионажа. Военная и политическая разведка Третьего рейха. 1933—1945. Центрполиграф, 2012. ISBN 978-5-227-03610-0.
  • Уильямс Д., Данстен С. Серый волк. Бегство Адольфа Гитлера. ISBN 978-5-98124-578-7.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_Гарстер&oldid=40174197