Вільшинки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вільшинки
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Перечинський район
Рада/громада Вільшинківська сільська рада
Код КОАТУУ 2123282501
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Населення 561 особа[1][2]
Площа 17,46[1] км²
Густота населення 32,13[1] осіб/км²
Поштовий індекс 89214[1]
Телефонний код +380 3145[1]
Географічні дані
Географічні координати 48°46′33″ пн. ш. 22°39′18″ сх. д. / 48.77583° пн. ш. 22.65500° сх. д. / 48.77583; 22.65500Координати: 48°46′33″ пн. ш. 22°39′18″ сх. д. / 48.77583° пн. ш. 22.65500° сх. д. / 48.77583; 22.65500
Середня висота
над рівнем моря
603[3] м
Відстань до
районного центру
9,7[4] км
Місцева влада
Адреса ради 89214, Закарпатська обл., Перечинський р-н, с. Вільшинки, 93[1]
Карта
Вільшинки. Карта розташування: Україна
Вільшинки
Вільшинки
Вільшинки. Карта розташування: Закарпатська область
Вільшинки
Вільшинки
Мапа

Вільшинки́ — село в Україні, в Перечинському районі Закарпатської області, центр сільської ради. Населення становить 561 особу (станом на 2001 рік)[1][2]. Село розташоване на півночі Перечинського району, за 9,7 кілометра[4] від районного центру.

Згадка про село є в документах XIV століття. Перша письмова згадка про поселення датується 1602 роком.

З кінця ХVIIІ століття і до середини ХIХ століття в с. Вільшинки жили селяни, які відбували панщину на казенних землях.

Церква Покрови пр. Богородиці. 1801.

У 1751 р. стояла дерев’яна церква св. Михайла, в доброму стані з двома дзвонами, прикрашена всіма образами. Будівництво кам’яної базилічної церкви в місцевості “За кадубом” розпочато 1770 і закінчено 1801 p., хоча згадують і 1806 р. До того часу належить дерев’яний хрест, що стоїть перед входом. Розповідають, що ініціатором спорудження був Штелиха, завдяки якому в Вільшинки потрапили державні кошти, виділені для будівництва церкви в селі Туриця, а також іконостас роботи місцевих майстрів. До будівництва були причетні італійські майстри. Спочатку дахи були вкриті ґонтом, але після ремонтів 1932 р. та 1970 р. церква набула теперішнього вигляду.

П’ятирядний іконостас походить з часу спорудження церкви. У 1972 р. Микола Кахно з Великого Березного розмалював стіни. Багато церковних книг та документів зникло в 1948 – 1949 роках, з приходом радянської влади. У 1930 р. біля церкви споруджено кам’яну дзвіницю. Менший дзвін відлив Фрі-дєш Геніху Араді в 1913 р., більший – виріб фірми “Акорд” з 1935 р., коли священиком був о. Догович. До 1936 р. храмовий празник був на св. Миколи, а потім – на Покрову. У 1997 р. закінчено черговий зовнішній ремонт.

Дерев’яна церква декілька разів горіла. Місцеві жителі, щоб уникнути пожеж почали будувати церкву з каменю. Будівництво кам’яної базилічної церкви розпочалося в 1770 році. В 1801 році завершено будівництво нової мурованої церкви, споруда має добрі пропорції і гарне розташування на пагорбі. Спочатку дахи були вкриті гонтом, а після ремонту в 1932 році церква набула теперішнього виду.

Дзвони були виготовлені в Чехії. З Ужгорода їх привезли на возі волами. В період війни, два малі дзвони забрали, щоб переплавити їх на зброю. Один дзвін залишився, а два малі виготовила ужгородська фірма «Акорд».

Великий дзвін знаходився на церковній турні. Старожили говорять, що це спонукало розколу церковних стін. У 1930 році біля церкви споруджено кам’яну дзвіницю, куди перенесено дзвони. Згодом церкву скріпили трьома скріпленнями (анкерами), щоб зберегти церковні мури.

З приходом радянської влади на Закарпаття, греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці в селі Вільшинки насильно відібрано і передано новоутвореній православній громаді села.

Парафіянами села до 1949 року опікувався отець Стефан Гафич. Цього ж року, за відмову перейти до російської православної церкви, о. Стефана Гафича засуджено на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Був відправлений у табори ГУЛАГу Казахстану.

Географія[ред. | ред. код]

Село Вільшинки лежить за 9,7 км на північний схід від районного центру, фізична відстань до Києва — 578,5 км[4].

Населення[ред. | ред. код]

Станом на 1989 рік у селі проживали 581 особа, серед них — 277 чоловіків і 304 жінки[5].

За даними перепису населення 2001 року у селі проживали 561[1][2] особа. Рідною мовою назвали[6]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 561 100,00%

Політика[ред. | ред. код]

Голова сільської ради — Цубина Іван Іванович, 1966 року народження, вперше обраний у 2006 році. Інтереси громади представляють 14 депутатів сільської ради[7][8][9]:

Партія Кількість депутатів Відсоток
«Партія регіонів» 9 64,29%
самовисування 5 35,71%

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]