Вірменська церква Сурб Саргис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сурб Саргис
120829 Сурб-Урбат 06266.jpg
Церква Сурб Саргис (св.Сергія)
45°00′28″ пн. ш. 34°52′50″ сх. д. / 45.00777800002777695° пн. ш. 34.8808330000277778° сх. д. / 45.00777800002777695; 34.8808330000277778Координати: 45°00′28″ пн. ш. 34°52′50″ сх. д. / 45.00777800002777695° пн. ш. 34.8808330000277778° сх. д. / 45.00777800002777695; 34.8808330000277778
Тип споруди церква
Розташування Автономна Республіка Крим, УкраїнаТополівка (Білогірський район), Білогірський район
Початок будівництва ХIV-XV століття
Зруйновано XVIII століття
Стан об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd
Вірменська церква Сурб Саргис. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Вірменська церква Сурб Саргис
Вірменська церква Сурб Саргис (Автономна Республіка Крим)

Вірменська церква Сурб Саргис (святого Сергія) — культова споруда, розташована в низовині села Тополівка, Білогірського району, Автономної Республіки Крим, ліворуч від траси Сімферополь — Феодосія. Будівництво храму датують ХIV-XV століттям, як підтвердження існування в цей період багатотисячної вірменської спільноти Криму.

Згадки про храм в історичних джерелах[ред. | ред. код]

Достеменний вигляд храму в часи, коли там проводилися богослужіння, в жодній з історичних згадок не зазначений. Так, в своїх спогадах, датованих 1841 роком, архиєписком Гавриїл вказує, що в селі Толпу (Толпи, Топти)залишилися лише 2 церкви, від однієї з яких можна побачити лише частини фундаменту. Отже вже в середині ХІХ століття церква знаходилася в руїнах.

Щодо дати початку занепаду і причин руйнування храму найбільш ймовірним слід вважати переселення християнського населення Криму 1778 року в Приазов'я. Покинуті господарями будівлі, як зазначено в праці Юліана Андрійовича Кулаковського «Прошлое Тавриды: Краткий исторический очерк» були розібрані місцевими землевласниками на каміння.

Опісля, було ще декілька спроб дослідження церкви вже в ХХ столітті. Зокрема, зустрічаються спогади про топозйомку 1954 року та схематичні обміри пам'ятки архітекторами Олександровою та Биковою 1958 року. Більш детальні дослідження свого часу проводилися істориком архітектури Оганесом Халпахчяном, але результати і досі повністю не опубліковані. Загальні ж уявлення про особливості побуту храмового подвір'я та архітектури вірменських церков вчений відобразив в своїй статті «Данные о неизвестном армянском монастыре в Кафе» на прикладі монастиря ім. Ованеса.

Особливості архітектури пам'ятки[ред. | ред. код]

Будівля храму святого Сергія (Сурб Саргиса) — однонефна зальна церква з напівкруглою зсередини та зовні вівтарною частиною (апсидою), що виступає за межі базиліки. Приміщення мало купольне перекриття з трьома підпружними арками різновіддалених одна від одної, які підтримували склепіння, мали стрільчастий контур та за опору мали різьблені кронштейни. Стіни церкви зведені з вапнякових блоків та пісковику на вапняному розчині. кути церкви викладені з каміння. Освітлення потрапляло до базиліки через 2 вікна, що розміщені повздовж будівлі: велике прямокутне вікно в центрі західної стіни та витягнуте аркове вікно в середині вівтарної частини. В храмі налічується п'ять ніш, дві з яких розташовані у вівтарній частині (вимі) та три — в залі.

Площа будівлі становить близько 50 кв.м. Довжина храму по зовнішньому контуру 1, 8 м без виступаючої апсиди, та 14, 7 м — з вівтарем. Ширина — 7 м. Висота стін, що збереглися — 4,2 — 4,25 м. Розміри церкви з середини: довжина — 12,05 м, ширина — 5,05 м, радіус вівтаря — 1,8 м.

11 липня 1974 року рішенням № 261 виконавчого комітету Білогірського району Ради депутатів працівників Кримської області територію храму взято під охорону [3].

Джерела інформації[ред. | ред. код]

  1. ДАННЫЕ О НЕИЗВЕСТНОМ АРМЯНСКОМ МОНАСТЫРЕ В КАФЕ Доктор архитектуры О. X. ХАЛПАХЧЬЯН (Москва).
  2. Энциклопедия фонда «Хайазг».
  3. В. А. Захаров «Памятники армянской культуры Бклогорского района Автономной Республиуи Крым». — г. Белогорск
  4. «Прошлое Тавриды: Краткий исторический очерк» (Киев, 1906; 2-е изд., доп. — Киев, 1914), розд. ХVII.

Світлини[ред. | ред. код]