Пісковик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пісковик
USDA Mineral Sandstone 93c3955.jpg
Загальні відомості
Генезис Осадова гірська порода, уламкового походження
Ідентифікація
Структура середньоуламкова
Текстура шарувата
Пісковик біля міста Штадтрода, Німеччина
Millet-Seed Sandstone Macro (~ 4 cm in size)

Піскови́к — осадова гірська порода, що складається з зерен піску, зцементованого глинистим, кременистим та іншим матеріалом.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Пісковики поділяють на грубозернисті (1 — 0,5 мм), середньозернисті (0,5 — 0,25 мм), дрібнозернисті (0,1 — 0,05 мм). За складом П. поділяють на: кварцові, кварцово-польовошпатові, кварцово-глауконітові, глинисті, вапнисті, гіпсоносні. П. може бути різного кольору, але переважає сірий, жовтувато-сірий або білий, рідше червонуватий. Густина П. 2250—2670 кг/м3; пористість 0,69–6,70 %; водопоглинання 0,63–6,0 %; границя міцності на стиснення 30–266 МПа. При метаморфізмі П. переходить у кварцит. Кварцові П. і кварцити мають вогнетривкість 1700—1770 °С. Найбільші родов. П. і кварцитів зосереджені в зонах передових прогинів геосинкліналей. Докембрійські і палеозойські кварцити і кварцитові П. утворюють потужні пластові тіла.

Різновиди пісковику[ред. | ред. код]

Розрізняють:

  • пісковик гетерогенний, пісковик поліміктовий, пісковик полігенний (неоднорідний за складом пісковик, алевроліт, складений уламковими зернами різних гірських порід — магматичних, осадових, метаморфічних і різних мінералів);
  • пісковик гіпсовий (пісковик, який складається г.ч. з уламків гіпсу слабко зцементованих глинистою речовиною; рідкісний; виникає г.ч. у пустелях та напівпустелях поблизу виходів сульфатних порід);
  • пісковик давній червоний (стратиграфічний термін, означає відклади девону, виділені в Англії у 1840 р. Мурчісоном — це потужні континентальні відклади червоних і жовтих пісковиків, часто шаруватих, іноді спостерігається перешарування з зеленими вапняковистими сланцями, місцями з конгломератами);
  • пісковик кварцитоподібний (масивна осадова гірська порода, яка складається з кварцових уламкових зерен міцно зцементованих кварцом, халцедоном або опалом; зовні схожий з кварцитом);
  • пісковик оболовий (пісковик, який містить велику кількість залишків раковин Obolidae; залягає в основі ордовика на території Естонії, Латвії та Литви, різні горизонти кембрію);
  • пісковик олігоміктовий (пісковик, який складається г.ч. з уламкових зерен двох мінералів, які дають йому назву, наприклад, кварц-полевошпатовий, ґлауконіт-кварцовий тощо);
  • пісковик опокоподібний (пісковик, який має базальний гомогенний або неясномікроґлобулярний опаловий цемент; зовнішньо схожий на опоку і відрізняється меншою густиною, твердістю, раковистим зламом, іноді містить залишки кременистих організмів);
  • пісковик тонкозернистий (пісковик, складений кластогенними уламками розміром 0,1 — 0,15 мм; містить алевроліт, відповідає глибоким фаціальним зонам басейнів осадонакопичення, Марченко, 1962);
  • пісковик тростинний (слюдистий, тонкозернистий — до 0,06–0,20 мм пісковик, що містить численні рослинні залишки; широко розповсюджений у середньоєвропейському тріасі, потужність 10–40 м; використовується як маркуючий горизонт);
  • пісковик туфогенний (пісковик, який містить 50-90 % пірокластичного матеріалу);
  • пісковик туфітовий (пісковик, представлений сумішшю пірокластичного і звичайного осадового матеріалу з переважанням останнього);
  • пісковик ураноносний (пісковик, в якому вміст урану перевищує кларковий (2•10 −4%) на 2–3 порядки; має різний генезис; розповсюджений на плато Колорадо, США; уранове зруденіння епігенетичне).
  • пісковик слюдистий — пісковик, який містить значну кількість лусочок слюди.

Пісковики в Україні[ред. | ред. код]

В Україні з давніх давен пісковик широко використовувався при спорудженні монументів, замків, храмів, палаців і садиб.

В Україні-Русі П. використовувався для будівельних та ремісничих потреб. Зокрема відомі місця розробки канівських пісковиків Х–ХІІІ ст.

Найбільше відомішим був пісковик з-під Теребовлі Тернопільської області. За даними минулого століття плити теребовлянського пісковику були експортовані на схід і доходили аж до Китаю. У другій половині XIX ст. плитками теребовлянського пісковику викладають бруківку львівських вулиць.

В сучасній Україні основними районами поширення П. є Донбас, Наддністрянщина, Поділля, Карпати. П. широко використовують як місцевий будівельний камінь, а деякі з них є абразивним матеріалом (глухівські, трахтемирівські та ін.), сировиною для металургійної та інших галузей промисловості. П. використовують для виготовлення динасу (вогнетривкої цегли, в складі якої бл. 90 % кремнезему), як бутове каміння і щебінь.

На початку XXI ст. розробка пісковику найбільше проводиться у Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях. Використовується пісковик для будівництва, виготовлення монументів, бруківчатого покриття доріг, площ, доріжок.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]