Генріх фон Трейчке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генріх фон Трейчке
нім. Heinrich von Treitschke
Ім'я при народженнінім. Heinrich Gotthard von Treitschke
Народився15 вересня 1834(1834-09-15)[1][2][…]
Дрезден, Німецький союз[2][4]
Помер28 квітня 1896(1896-04-28)[1][2][…] (61 рік)
Берлін, Німецький Райх[2]
ПохованняСтарий цвинтар Святого Матвіяd
Місце проживанняДрезден[4]
Геттінген[4]
Лейпциг
Мюнхен
Лейпциг
Фрайбург
Країна Саксонське королівство[4]
Діяльністьісторик Нового часу, історик, викладач університету, політик, письменник, публіцист
Alma materБоннський університет (вересень 1852)[4]
Лейпцизький університет (вересень 1853)[4]
Kreuzschuled (квітень 1851)[4]
Боннський університет (квітень 1854)[4]
Тюбінгенський університет[4]
Фрайбурзький університет[4]
Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла (березень 1855)[4]
Берлінський університет[d]
Галузьполітика[5], історія[5], публіцистика[5], література[5] і політологія[5]
ЗакладФрайбурзький університет[4]
Університет Фрідріха-Вільгельма[d][4]
Кільський університет[4]
Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
HU Berlin
Лейпцизький університет
Посададепутат рейхстагу Німецької імперіїd[4], Історіограф Прусської державиd і депутат рейхстагу Німецької імперіїd[4]
Науковий ступіньдоктор права[2][4] (30 листопада 1854) і професор[4] (1858)
ВчителіJohann Karl Heinrich Wuttked[4]
Фрідріх Крістоф Дальманd[4]
Julius Kleed[4]
Karl Gustav Helbigd[4] і Hermann Köchlyd[4]
Відомі учніКарл Нейманd
ЧленствоГрецьке філологічне товариство Константинополяd
Прусська академія наук
Bonner Burschenschaft Frankoniad[6][4]
Verein Deutscher Studentend[7]
Deutscher Kolonialvereind
ПартіяНаціонал-ліберальна партія (Німеччина)[4]
БатькоEduard Heinrich von Treitschked[4]
У шлюбі зEmma von Treitschked[8]
Діти (3[4])Maria von Treitschked[8]
Clara von Tungelnd[8]
Нагороди

Генріх фон Трейчке (нім. Heinrich von Treitschke; 15 вересня 1834, Дрезден — 28 квітня 1896, Берлін) — німецький історик, літературний критик, професор, автор «Історії Німеччини в XIX столітті» в 5 томах, політик. Ставши прихильником націонал-державності, активно пропагував свої погляди за допомогою лекцій та статей, переконуючи вносити свою лепту у створення німецького духу.

Біографія

[ред. | ред. код]
Лідери Націонал-ліберальної партії. Верхній ряд: Вільгельм Вехренфеннинг, Едуард Ласкер, Генріх фон Трейчке, Йоганн фон Мікель. Нижній ряд: Франц фон Роггенбах, Карл Браун, Рудольф фон Гнейст, Людвіг Бамбергер

Народився в родині саксонського армійського офіцера. Отримав освіту в університетах Лейпцига і Бонна.

У 1859 році став професором Лейпцизького університету, 1863 року — Фрайбурзького університету. Під час австро-прусської війни 1866 прийняв прусське громадянство й став професором Кільського університету. Викладав в Гейдельберзькому університеті, в 1874 році став професором історії Берлінського університету.

У 1871 році був обраний німецький рейхстаг від Націонал-ліберальної партії. У 1871–1984 депутат рейхстагу. В Націонал-ліберальної партії був членом до 1878 року.

Погляди на «єврейське питання»

[ред. | ред. код]

Антисемітську пропаганду РГ фон Трейчке називав грубою і неприємною, але приєднувався до претензій, які висувалися проти євреїв. Він писав про збільшення імміграції польських євреїв, докорінно чужих німецькій культурі, про недобросовісну конкуренцію єврейських торгових фірм, які підривали традиційну повагу до праці, про лихварство, про взаємну підтримку третьорозрядних єврейських талантів, які заповнювали інтелектуальні професії і розбещували уми німців. Він був прихильником асиміляції євреїв, погоджуючись на збереження ними іудаїзму: «наша вимога до співгромадян-євреїв просто і елементарно: нехай вони стануть німцями, просто і істинно будуть відчувати себе німцями, не спотворюючи при цьому свої старовинні, святі для них спогади і віру, шановану всіма нами. Ми не хочемо, щоб на зміну тисячолітньої культури Німеччини прийшла епоха змішаної єврейсько-німецької культури»[9]. У той же час він вважав неможливою повну асиміляцію: «євреї завжди залишаться людьми східного складу, лише розмовляють німецькою… Але можна пом'якшити відмінності».

Професор Дан Міхман відносить фон Трейчке до «національно-державної школи» антисемітизму, яка стала однією з предтеч класичного расового антисемітизму німецьких націонал-соціалістів[10].

Твори

[ред. | ред. код]
  • Deutsche Geschichte im neunzehnten Jahrhundert, 5 Bd., 1879-1894 («Німецька історія в дев'ятнадцятому столітті», доведена до 1848 року).
  • Heinrich von Treitschke, A Word about our Jews, (1879-1880).
  • Politics, (English Edition 1916) [11][12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #118623761 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи Bailleu P. Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. BettelheimB. — Vol. 1, 1896. — S. 377–389.
  5. а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  6. Burschenschafter-Stammrolle: Verzeichnis der Mitglieder der Deutschen Burschenschaft nach dem Stande vom Sommer-Semester 1934B: Willy Nolte, 1934.
  7. Zirlewagen M. Biographisches Lexikon der Vereine Deutscher StudentenНордерштедт: Books on Demand, 2014.
  8. а б в Deutsche BiographieMünchen BSB, Historische Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, 2001.
  9. Степанова В. В. ГЕНРИХ ФОН ТРЕЙЧКЕ В НЕМЕЦКОЙ ИСТОРИИ // История идей и история общества: Материалы IX Всероссийской научной конференции (г.Нижневартовск, 14—15 апреля 2011 года) : сборник. — Нижневартовск : Издательство Нижневартовского государственного гуманитарного университета, 2011. — 3 грудня. — С. 3—4. — ISBN 978–5–89988–807–6.
  10. Михман Д. Катастрофа европейского еврейства. — 1. — Тель-Авив : Открытый университет Израиля, 2001. — Т. 1. — С. 74—79. — ISBN 965-06-0233-X. (рос.)
  11. Volume One (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 19 вересня 2020.
  12. Volume Two (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 19 вересня 2020.