Географія о. Суйшьо
 | Було запропоновано приєднати цю статтю або розділ до Суйшьо, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з листопада 2021. |
Острів Суйшьо розташований в південно-західній частині групи. Відділений Південно-Курильською від Кунаширу (34,3 км на північний захід) , Радянською від Хоккайдо та Танфільєва протоками від острова Юрі, який 6 км східніше та Акіюрі (6,3 км).
Між островом Суйшьо та п-вом Немуро о. Хоккайдо близько 7 км. Тут посеред Радянської протоки знаходиться острів Кайґара. В ясну погоду з острова Суйшьо добре видно береги о. Хоккайдо, зокрема 96-метрову оглядову вежу Аврора на ньому.
Площа острова Суйшьо становить, з різних джерел, від 12,42 [1] до 25 км². Найбільша довжина 8,3 км, ширина 6,4 км [2]. Має складну неправильну форму. Поверхня його рівнинна[3], висота над рівнем моря — від 9 до 18 м [4]. Острів покритий трав'яною рослинністю, лісів немає. Натомість є болота [5] та декілька невеликих прісних озер [6]. Острів оточений скелями, рифами та камінням, що, знаходиться від нього на відстані 1 милі [6]
На південному краю острова — мисі Зоркий — установлений знак Танфільєва, який підсвічується [6].
Бухта Зорка вдається в південно-західний берег острова Танфільєва між мисом Зоркий і мисом Удачний, розташованим приблизно за 800 м на північний захід від мису Зоркий. Береги бухти низькі, але з крутими схилами і облямовані кам'янистими пляжами. На північно-східному березі є невелике прісноводне озеро, яке з'єднане з бухтою протокою. У вході в бухту в 180 м на південь від мису Вдалий лежить порослий травою острівець Яєчний заввишки 3,5 м. Між цим острівцем і мисом Вдалий тягнеться кам'янистий риф з глибинами 0,7 - 5,6 м [6].
Острівець Бочонок висотою 5,6 м лежить на мілині з глибинами менше 5 м в 400 м на північний захід від мису Вдалий. Ця мілина відходить від південно-західного берега острова Танфільєва на 900 м на південний захід. Острівець Бочонок облямований рифом, що осихає (під час припливу оголяється), і порос травою. Поблизу острівця на мілині розкидане висихаюче каміння [6]
Бухта Грозна вдається в західний берег острова Танфільєва за 650 м на північ від мису Вдалий. Ширина входу в бухту близько 2780 м. Береги бухти здебільшого круті та відмілі. Вхідні миси і північний берег облямовані рифом, що осихає, який покритий водоростями. Уздовж східного берега тягнеться піщано-гальковий пляж. Середня частина бухти прихована від північних і східних вітрів, тут глибини 7 — 11 м, ґрунт — пісок і мушлі [6]
Бухта Чичеріна вдається в північний берег острова Танфільєва між мисом 45 Дозору (43°28'N, 145°53'Е) і мисом, розташованим за 3 150 м на схід від мису Дозору. У середній частині бухти лежить риф, що осихає. Східна частина бухти прихована від південних і південно-східних вітрів, глибини 8 — 10 м. тут камінь, здебільшого порослий морською капустою. [6]
Знак, що освітлюється Болотний, встановлений на мисі Болотний — північно-східного краю острова Танфільєва. Банка з найменшою глибиною 4,2 м лежить в 1450 м на північний схід від мису Болотний. Ця банка витягнута з південного заходу на північний схід на 2,2 км. Ґрунт на банку скеля. [6]
Бухта Танфільєва вдається у східний берег острова Танфільєва між мисом Болотний і мисом Бойовий, що у 3150 м на південь від мису Болотний. Береги бухти Танфільєва, за винятком берега її вершини, стрімкі і перетнуті ярами, схили яких поросли травою. На березі вершини бухти є будинок. Вхідні миси бухти облямовані рифами, що осихають, на яких лежать надводні, осихаючі і підводні камені та скелі. У бухті розкидано багато банок та скель. Найбільш значні їх скелі Крейсер і Кит. У бухті є водорості. Бухта захищена від південно-західних та західних вітрів, у її середній частині глибини 5-7 м, ґрунт - пісок. [6]
З геологічної точки зору острів Суйшьо складається з осадових порід пізнього крейдяного та палеоценового періодів з наступними нерівномірними вугленосними напластуваннями, що сформувалися в олігоцені [7]. На думку Японії, острів є продовженням півострова Немуро [4], тобто продовженням берегової лінії японського острова Хоккайдо і не визнається як частина Курильських островів [3].
- ↑ ГАНЗЕЙ*, А. Н. ИВАНОВ*** Тихоокеанский институт географии ДВО РАН, г. Владивосток Московский государственный университет: Ландшафтное разнообразие Курильских островов [Архівовано 4 листопада 2019 у Wayback Machine.] // География и природные ресурсы. — 2012. — № 2. — С. 87—94. — ISSN 0206-1619.
- ↑ Пыжьянов Ф.И., Браславец К.М.Остров Кунашир и Малые Курилы. Топонимический словарь. История в названиях на карте Сахалинской области [Архівовано 2012-12-13 у Wayback Machine.] (недоступная ссылка) (1983, 1994). Дата обращения: 22 мая 2013. Архивировано 24 мая 2013 года.
- ↑ а б Hoppō Ryōdo Mondai Taisaku Kyōkai. A Border yet unresolved : Japan's northern territories. — Northern Territories Issue Association, 1981. — С. 3. — 114 с.
- ↑ а б 水晶島. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 15 листопада 2021.
- ↑ Archibald G. W., Pasquier R. F. Proceedings of the 1983 International Crane Workshop. — International Crane Foundation, 1987. — С. 67. — 595 с.
- ↑ а б в г д е ж и к Гл.1. Малая Курильская гряда [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]/ Лоция Охотского моря. Навигационное описание : [арх. 21 августа 2019]. — Главное управление навигации и океанографии МО СССР, 1984. — 335 с.
- ↑ Hashimoto M., Uyeda S. Accretion Tectonics in the Circum-Pacific Regions: Proceedings of the Oji International Seminar on Accretion Tectonics, September 1981, Tomakomai, Japan. — Terra Scientific Publishing Company, 1983. — С. 114. — 358 с. — ISBN 9789027715616.