Гжегож Пйотровський
| Гжегож Пйотровський | |
|---|---|
| Дата народження: | 23 травня 1951 (73 роки) |
| Громадянство: | Республіка Польща |
Гжегож Славомир Пйотровський (пол. Grzegorz Sławomir Piotrowski, 23 травня 1951, Лодзь) — офіцер держбезпеки ПНР, керівник спеціальної Групи D IV департаменту МВС ПНР, головний учасник вбивства капелана Солідарності Єжи Попелушка, мученика Католицької церкви. Був засуджений до тривалого ув'язнення. Після звільнення — антиклерикальний публіцист.
Народився у сім'ї лодзинської інтелігенції. За освітою математик. Працював шкільним учителем у Лодзі. 1975 року вступив на службу до МВС, з 1981 року — у центральному апараті міністерства. На службі виявляв рішучість і жорстокість. Відрізнявся високим зростом і фізичною силою[1].
Мав звання капітана Служби безпеки ПНР (з 1956 до 1990 рік СБ ПНР структурно належала до МВС). Перебував в урядущій компартії ПОРП.
Гжегож Пйотровський служив у IV департаменті, спеціалізувався на боротьбі з польською католицькою церквою[2]. Брав участь у провокаціях і нападах на прочан Ясногорського монастиря, католицьких дисидентів й активістів профспілки Солідарність. Вирізнявся ідеологічною жорсткістю й оперативною ефективністю. З грудня 1982 року до лютого 1983 року очолював у IV департаменті спецгрупу «D», що займалася акціями «неофіційного насильства». У січні 1983 року керував викраденням і катуванням історика Януша Крупського[3].
1984 року IV департамент отримав від вищого партійного керівництва завдання припинити діяльність капелана «Солідарності» Єжи Попелушка — яскравого проповідника, популярного в країні. Рішення приймалося на рівні члена політбюро ЦК ПОРП[4] Мирослава Мілевського, який займався міліцією та держбезпекою. На вересневій нараді в МВС капітан Пйотровський переконав керівництво, що єдиним способом нейтралізації Попелушка є фізичне усунення.
Безпосереднє керівництво операцією було доручено полковнику Адаму Петрушці, виконання — капітану Гжегожу Пйотровському, поручнику (лейтенанту) Вальдемару Хмелевському та поручнику Лешеку Пенкале. Петрушка дав зрозуміти Пйотровському, що допускає вбивство[5]. 19 жовтня 1984 року Єжи Попелушка викрали і після жорстокого побиття вбили[6].
Всепольський вибух обурення змусив владу вжити заходів. Керівники ПОРП і МВС відмежувалися від убивць. Секретар ЦК Мілевський і міністр внутрішніх справ генерал Чеслав Кіщак вирішили продемонструвати акт правосуддя, здавши виконавців поставленого ними завдання. 23 жовтня 1984 року заарештували Петрушка, Пйотровського, Пенкалу, 27 жовтня — Хмелевського. У в'язниці Мокотув Пйотровський утримувався в одній камері з колишнім капітаном СБ Адамом Ходишем — прихильником і таємним інформатором «Солідарності». За наступними відгуками, Пйотровському було ніяково від такого сусідства[7].
Наприкінці року всі четверо постали перед воєводським судом у Торуні за місцем скоєння злочину. На процесі Пйотровський тримався жорстко та зухвало[1]. Він стверджував, ніби вбивство не входило в початкові плани, але не виражав ні каяття, ні навіть жалю. Прозоро натякав, що завдання отримав від представників вищої партійно-державної влади для захисту соціалістичного ладу ПНР. З пафосом викривав католицьку церкву та її служителів.
7 лютого 1985 року суд виніс вирок: Пйотровський як найбільш активний учасник і Петрушка як організатор злочину отримали по 25 років позбавлення волі[8] (для Пйотровського звинувачення вимагало страти). Пенкала засудили до 15 років ув'язнення, Хмелевського — до 14 років.
Вбивство Єжи Попелушка спричинило великі зміни у партійно-державному керівництві.
Сталося те, чого не передбачали ні троє вбивць, ні їхні начальники Петрушка з Платеком, ні член Політбюро Мілевський. «Тепер їм кінець», — сказав генерал Ярузельський… «Партійний бетон» був напіврозчавлений і вже ніколи не оговтався. Влада повністю зосередилася в руках військових і партійних прагматиків[9].
Згодом термін ув'язнення Пйотровського скоротили до 15 років. Очікувалося порівняно швидке звільнення вбивць Попелушка, проте політичні зміни у Польщі 1988—1990 років зірвали цей план. Пйотровський вийшов на волю лише у серпні 2001 року (Петрушка — 1995 року, Хмелевський — 1989 року, Пенкала — 1990 року).
Багатьом здавалося, ніби Пйотровський вбивав Попелушко з ідейних спонукань від комуністичного фанатизму. Але Ян Рулевський — він зараз сенатор Польщі, один із лідерів ліберального руху — вважає інакше. На його погляд (а до нього варто прислухатися), головним мотивом убивці був елементарний кар'єризм… Шістнадцять років в'язниці — карколомна кар'єра, нічого не скажеш[9].
Після звільнення Пйотровський проживає у Варшаві. Давав приватні уроки математики, працював у сфері інформаційних технологій, займався туристичним бізнесом[10]. Потім почав співпрацювати з антикатолицьким журналом «Fakty i Mity» («Факти та міфи»). Головним редактором видання є колишній католицький священник Роман Котлинський, який порвав із церквою і приєднався до ліволіберальних політичних сил. Спочатку публікації Пйотровського підписувалися псевдонімами. Розкриття псевдонімів викликало політичний (одіозність автора) та фінансовий (тіньові схеми виплати гонорарів) скандал.
У 2002—2003 роках Пйотровський відбув 8 місяців ув'язнення за публічну образу правосуддя в антиклерикальній телепередачі.
Гжегож Пйотровський позиціює себе як противник релігійного догматизму, диктату костелу, викривача духовенства. Його статті відрізняються особливим напруженням ненависті до релігії та церкви[11].
Він тепер каже, що вбивав Попелушка на знак протесту проти костелового диктату. Боровся за вільнодумство, коротше. Хоч зараз у політруки до FEMEN. Незрівнянне шляхетське нахабство, це давно відомо[12].
Гжегож Пйотровський, на відміну від Лешека Пенкали, жодною мірою не кається у вбивстві Єжи Попелушко. На відміну від Вальдемара Хмелевського, він анітрохи не приховує і не соромиться своєї колишньої діяльності. На відміну від Адама Петрушки, схильний до демонстративної публічності.
Зазвичай Гжегож Пйотровський виступає під власним ім'ям.
Прізвище «Пйотровський» — це торгова марка, яку можна рекламувати в антиклерикальному середовищі[10].
Однак Пйотровський все ж таки має «запасне» прізвище і в низці випадків представляється як Гжегож Петржак[1]. У пресі виступав під псевдонімом Славомир Яніш. Його дружина та діти змінили прізвища та місце проживання ще у 1984 році, побоюючись лінчування[10].
Політично Гжегож Пйотровський близький не так до маргінальних комуністів або «лівих демократів» (колишня ПОРП), як до епатажного руху Януша Палікота. Перебував також в Антиклерикальній партії прогресу, заснованої Романом Котлинським[10].
- ↑ а б в Sprawiedliwość na pokaz. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
- ↑ Rówieśnicy: Ks. Jerzy Popiełuszko, Kpt. Grzegorz Piotrowski. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
- ↑ Żrący płyn kapitana Piotrowskiego. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
- ↑ 30 лет спустя: что приходит вслед за декабрями. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 19 вересня 2014.
- ↑ Adam Pietruszka (ur. 1938), zastępca dyrektora Departamentu IV MSW (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
- ↑ Rocznica zabójstwa księdza Jerzego. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
- ↑ To u niego ludzie Wałęsy mieli szukać akt TW «Bolka». Kim jest były oficer SB, o którym wspomina Sławomir Cenckiewicz?. Архів оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Skazani w procesie toruńskim: od lewej — Grzegorz Piotrowski, Adam Pietruszka, Leszek Pękala i Waldemar Chmielewski
- ↑ а б Капеллан сопротивления. Архів оригіналу за 25 вересня 2018. Процитовано 20 березня 2018.
- ↑ а б в г Żywe upiory PRL-u. Grzegorz Piotrowski, czyli gwiazdor. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
- ↑ Piotrowski dziennikarzem. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
- ↑ СОЛИДАРНОСТЬ В ВОЗРАСТЕ ХРИСТА. ЖИЗНЬ. «Вагонзаводсвобода». Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 19 вересня 2014.
BNF: 123691715 · FAST: 370716 · GND: 1034288806 · GKG: /g/12z84kph5 · ISNI: 0000000117430910 · J9U: 987011289373005171 · LCCN: n96022114 · MAK: 9810600631005606 · NUKAT: n97017302 · SUDOC: 20062959X · VIAF: 12386981 |
