Капелан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Капеля́н або капела́н (від лат. capellanus) — у Католицькій Церкві і Православній Церкві, у протестантських деномінацій і у ряді інших конфесій різних держав світу:

Знак Департаменту капеланів України 2011 р.
Коло церкви Козацька Рада на Січі (літопис Рігельмана)
Шатро похідної церкви Київської Русі (Радзивіллівський літопис)
  • священик військовий в армії (посада прирівняна до заступника командира полку або батальйону, якому надається особистий озброєний ад'ютант). Відповідальний за виховання рядових солдатів, матросів, офіцерів та їх родин. У його функції входить богослужіння серед військовослужбовців, контроль за їх моральним станом, відспівування померлих (загиблих) тощо. Кандидати від священиків відбираються серед магістрів наук і за рекомендацією єпископа. Проходять сертифіковану підготовку. У США і Франції капелани перебувають на державному забезпеченні, оскільки релігія визнається як чинник державної безпеки, що сформувала національну культуру і забезпечує психологічний комфорт суспільства, прищеплює громадянам високі моральні цінності, визначає характер економічного та політичного розвитку держави.
Молитва перед боєм у Київській Русі (Радзивіллівський літопис)

Історія[ред.ред. код]

  • Виник термін «капелан» за часів життя святого Мартина (архієпископ міста Тур) 317397 р.. Коли він був офіцером на військовій службі в Галлії. І побачив жебрака, котрий не мав вбрання прикритися від холоду. Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу»[1] і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак явився йому уві сні в образі Іісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланус» лат. capellanus (капелан). В кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком[2]. У 742743 р. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях. З того часу капелани є у більшості армій світу, а їх правовий статус закріплений у внутрішньодержавних й у міжнародних законах. Згідно з Женевською конвенцією 1949 р. священнослужителі не вважаються особами, які беруть участь у бойових діях («нон комбатанти»), і зберігають цей статус потрапляючи у полон, де мають право продовжувати своє служіння серед полонених. Під час військових дій їх, як і лікарів міжнародними законами заборонено вбивати.
  • Капеланство у армії Франції засноване едиктом Карла Великого. У 1539 р. король Франциск I заснував службу капеланів крім армії і на флоті, а в 1555 р. ордонансом Генріха II капелани закріплюються за кожним полком і загоном. Людовик XIV наказав будувати церкви у кожній фортеці. З-за Указу Папи Римського 21 квітня 1986 р. введено найменування «єпархія збройних сил Франції» і «єпископи у збройних силах» (створена комісія з виховання, благодійна організація для ветеранів, для догляду за пораненими й інвалідами «Притулок Богоматері»).
  • 14 березня 1848 р. після указу австрійського цісаря Фердинанда про формування територіальних воєнізованих формувань «Національна Гвардія Австро-Угорщини» в західних землях України над військовими формуваннями опікувалися місцеві священики (у Стрию о. М. Білинський, у Львові о. І. Яворівський та інші). Першим відомим українським капеланом був професор Львівського університету доктор наук священик УГКЦ отец Яків Гаровський (17941860 р.ж.) у Батальйоні руських гірських стрільців. Після 1869 р. у Австро-Угорської імперії утворено було 17 штатних посад військових капеланів УГКЦ за назвою «фельдкурат», котрі носили військову форму капітана без офіцерських відмінностей, але з хрестом. Військові декани (благочинні) мали назву «фельдсуперіор» — з військовим званням майора. У війську підкорялися римо-католицькому воєнно-польовому єпископу, а у релігійних справах — єпископу УГКЦ.
  • Під час Першої Світової війни в лавах армії Австро-Угорської імперії нараховувалось близько 100 капеланів українського походження (так звані «фельдкурати» або «польові духівники», «військові священики»). Українські капелани гинули разом з військовим підрозділом у бою, потрапляли у ворожий полон разом із своєю паствою (військовим братством). Тому вже тоді була розроблена чітка система резерву капеланів з тилу фронту для заміни відсутніх.
  • В сучасному Бундесвері (Німеччина) капелани є від католиків та протестантів (лютерани і євангелісти), якими керує католицький і протестантський військові єпископи, котрі підпорядковані безпосередньо міністру оборони (Управління католицького військового єпископа у справах Бундесверу й Управління Євангелістської Церкви у справах Бундесверу). Підбір у капелани Німеччини — тільки з священиків з вищою теологічною освітою, досвідом служіння на парафії не менше трьох років, вишколені на короткострокових капеланських курсах. Капелани в армії ФРН супроводжують військо на польові заняття і вчення, ведуть працю з сім'ями військовослужбовців для підтримки професійної діяльності військових.
  • В армії Вермахту часів Другої світової війни в кожній дивізії існувало два капелани: католицький та лютеранський. В армії УПА були священики від греко-католиків і православних, і два пастори від протестантів «Української євангельсько-реформованої церкви» (Филимон Семенюк і Петро Мельничук). В Польщі є священики римо-католики і православні, протестантські пастори євангелістів. В сучасній армії США дотримуються того ж принципу багатоконфесійності капеланів. До того ж, капелани США мають три розряди, і якщо старший капелан сповідує католицтво чи протестантизм, а молодший буде належати до іншої конфесії — то відповідно регламентованої дисципліни він підпорядковується. В країнах (наприклад Італія та Польща), де понад 90% сповідує католицтво — при підборі на капеланську службу намагаються брати більше католицьких священиків. Тому в Польщі їх 150, а православних 19.
  • У Великобританії є королівська служба капеланів. На чолі якої — головний капелан Збройних Сил із званням генерал-майора. Котрий має заступників. До складу його служби входить понад 350 капеланів (147 у регулярних військах, 109 у територіальній армії, близько 100 у кадетському корпусі). Богослужіння проводяться у військових церквах. В кожному гарнізоні може бути декілька церков різних конфесій.
  • Посада капелана передбачена в обмеженому контингенті військ Організації Об'єднаних Націй, від усіх держав учасників. У Російській Федерації та України (і в країнах колишнього «Варшавського Договору») відроджують інститут капеланства. Сучасний досвід України в цьому в Косово, Іраку та інших «гарячих точках» світу. А у США в 2006 р. проходили службу близько 2500 офіцерів-капеланів, які представляли понад 120 релігійних конфесій охоплюючи весь особовий склад, як відбиток суспільства і держави в якій живуть. Капелани США займаються питанням психологічної і виховної роботи військовослужбовців, консультуванням командного складу з питань релігії, культів та звичаїв місцевого населення і встановлення зв'язку з місцевими релігійними і добродійними організаціями. Капелан США має стаціонарну церкву в гарнізоні і похідну церкву для маршу (передислокації), у сухопутних частинах і на кораблях є «куточки капелана», «будинки усамітнення», «молитовні притулки» тощо. Пентагон подбав, що у Збройних Силах США служба капеланів фінансується з військового бюджету, а їх статус — офіцерський. У капеланів США є власне керівництво, свої навчальні заклади й засоби масової інформації. З тексту військової присяги армії США: «Нехай допоможе мені Бог». У статті 6-й «Кодексу поведінки», ухваленого 1995 р. є: «Ніколи не забуду, що я американський військовослужбовець, відповідальний за свої вчинки і служу принципам, які зробили мою країну вільною. Залишаюся вірним Господу Богу і Сполученим Штатам Америки…».
  • В арміях ісламських держав штатні військові мулли також служать як капелани (офіцери органу моральної орієнтації і виховання військовослужбовців). Це — в Ісламській Республіці Іран, Пакистан, Марокко, Алжир, Лівія, Єгипет, Судан, Сирія, Йордан, Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати, Оман тощо. Які розробляють систему повсякденної праці з військовими, стежать за суворим виконанням ними звичаїв ісламу (дотримання Корану та принципів шаріату), організовують будівництво нових і розширення старих мечетей. Допомагають їм як ад'ютанти релігійно підготовлені солдати, унтер-офіцери, прикомандировані до частин цивільні мулли. Мечеті є у всіх їх військових частинах. Підбором мусульманських капеланів займається Міністерство оборони (управління військової інформації і пропаганди), штаб Збройних Сил узгоджуючи дії з Міністерством ісламської орієнтації та культури. Розклад дня військовослужбовців включає необхідні для мусульманина елементи, у програму бойової підготовки особового складу армії включено це. Військові мулли проводять бесіди, молебні, проповіді, лекції (наприклад в іранській армії відводиться на це 8 годин на тиждень). Готують військових муллів у спеціальних навчальних центрах, створених при всіх теологічних школах під керівництвом муфтія. Основними предметами навчання у цих школах є: методика викладання Корану, ісламська моральність, політичний аналіз, історія ісламу, питання шаріату, форми і методи пропагандистського ідеологічного впливу, військова підготовка (на відміну від християнських капеланів, військові мулли можуть брати участь у бойових діях). Особливе місце посідає ідея джихаду (мусульманської боротьби за віру) і шахіду (самопожертви у війні за віру). Військові мулли разом з бойовими командирами співвідповідальні за морально-психологічний стан у військовому підрозділі. Тому вони зобов'язані допомагати командуванню у вивченні настрою і поведінки військовослужбовців.
  • Капелани ЗСУ під час війни з російськими окупантами, терористами на Донбасі 2014–2015 років.

Капелани Збройних Сил України[ред.ред. код]

Капелан УГА

Військові священики (капелани) — це фізичні особи, які запропоновані релігійними організаціями - членами РДпО(Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України), пройшли відбір і призначені на посади працівників Збройних Сил України для задоволення релігійних потреб особового складу.[7]

Історія[ред.ред. код]

«У війську Київської Русі були священики, також і в військових походах Княжої Доби України. Про що свідчить Повість врем'яних літ, Руський літопис (Іпатіївський літопис), Радзивіллівський літопис (Кенігсберзький літопис) та інші історичні документи. Безумовно також священики були і у військовому гарнізоні «Січ» Козацької Доби України, Козацькі Ради проходили коло церкви і в присутності священика. Про що свідчать Літопис Самійла Величка, літопис Рігельмана, Літопис Самовидця та інші історичні документи. А у Донських козаків збереглася традиція обов'язкової присутності священика на вищій козацькій раді «Козачий круг» для дотримання атмосфери розсудливості під час наради на справедливе рішення, ведення молитви спочатку та благословення наради. Агіологія та агіографія містить багато фактів благословення війська перед битвою і їх перемогу, молитви і духовні подвиги за успіхи в обороні Вітчизни, освячення прапорів, прийняття Хрещення військовими, їх Сповідь і Причастя, благочестиве сімейне життя після Вінчання, вимоги козаків до підбору гарних церковних хористів і освічених священиків з Межигірського монастиря, прийняття чернецтва військовими та Священства і т. д.. У Речі.Посполитій (Польщі, Білорусі, Україні та Литві) Варшавським сеймом 1690 року було впроваджено військове священство з утриманням з королівської казни 36 капеланських ставок.»[8]

Безпосередню співпрацю церков і релігійних організацій із ЗСУ[9] можна поділити на два періоди: з 1992 р.до листопада 2008 р. та з листопада 2008 р. до сьогодні.

  • Перший період (з 1992 р. до листопада 2008 р.) - це період становлення й налагодження співпраці церков і релігійних організацій із військовими частинами. До 2000 р. означена співпраця мала безсистемний та спорадичний характер, після 2000 р. вона стає більш консолідованою та міжконфесійною.

Опитування, проведене в 1992 р Інститутом соціології НАН України, майже 80% кліриків вважають присутність пастиря-вихователя в Збройних Силах надзвичайно корисним. 95% священнослужителів впевнені, що їхня церква з задоволенням буде вести релігійну роботу в армії, хоча кожен десятий вважає, що їх віровчення не дозволяє їм брати участь в розбудові Збройних Сил.[10]

З 1999 р. до 2006 р. у внутрішній структурі церков та релігійних об'єднань утворюються організаційні підрозділи співпраці із силовими структурами. Зокрема, це Синодальне управління Української православної церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України; Синодальне управління духовно-патріотичного виховання Української православної церкви Київського патріархату у зв'язках зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України; Департамент патріаршої курії Української греко-католицької церкви в справах душпастирства силових структур України. Після 2000 р. спостерігається налагодження міжконфесійної співпраці в цьому питанні, створюється Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнське військове братство. Поступово налагоджуються партнерські відносини між зацікавленими державними й релігійними інституціями.

  • Другий період можна охарактеризувати як період консолідованої співпраці церков та релігійних організацій із ЗСУ та дієвої співпраці із Міністерством оборони України. Створюється консультативно-дорадчий орган - Рада у справах душпастирської опіки при Міністерство оборони України. Міноборони затверджує ряд нормативно-правових актів, у яких чітко визначено механізм військово-релігійного співробітництва ("Концепція душпастирської опіки у Збройних силах України"[11] та "Методичні рекомендації органам військового управління щодо залучення священнослужителів тих церков (релігійних організацій), віруючі яких служать у Збройних силах України, до духовного, морально-етичного та військово-патріотичного виховання").[12]

Було проведене дослідження у травні 2012 року, у якому наведено, що релігійність серед опитаних, за їх самооцінкою, є досить поширеною: понад ¾ (78%), відповідаючи на запитання “Незалежно від того, відвідуєте Ви церкву чи ні, ким Ви себе вважаєте?” вказали, що вони віруючі. Такими, що вагаються між вірою та невір’ям, визнали себе 9%; невіруючими – 4%, стільки ж – атеїстами. Решта опитаних (5%) не зуміли визначитися щодо відповідного питання.

Не більше ніж п’ята частина (19%) військовослужбовців-контрактників заявила, що вони особисто потребують капелана (військового священика). Водночас майже половина (45%) респондентів тією чи іншою мірою позитивно ставиться до запровадження інституту капеланів (військових священиків) в Збройних силах України. Це обґрунтовується в основному необхідністю задоволення релігійних потреб віруючих, які служать у війську(55%), та тим, що присутність капеланів справлятиме позитивний морально-психологічний вплив на військовослужбовців (44%). Ті, хто негативно (скоріше негативно) ставиться до запровадження інституту військових священиків, свою позицію пояснюють, у першу чергу, тим, що це може спровокувати протистояння і конфлікти в армійському середовищі на релігійному ґрунті (35%). Також вони стверджують, що законодавство України про свободу совісті передбачає достатні можливості задоволення військовослужбовцями релігійних потреб (30%) та впровадження інституту капеланів (військових священиків) потребує додаткових фінансових витрат (28%).[13]

Положення про службу військового духовенства у ЗСУ[ред.ред. код]

З метою забезпечення конституційного права громадянина на свободу віросповідання (статті 35 та 64 Конституції України) Кабінет Міністрів України у своєму розпорядженні від 02.07.2014 року за №677-р розробив та затвердив положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі.[14]

  • Основним призначенням військового священика (капелана) є релігійна опіка особового складу Збройних Сил України та членів їх сімей з метою заохочення, поглиблення релігійного життя, сприяння укріпленню позитивних рис характеру та моральних цінностей.
  • Напрямами діяльності капелана є:
  1. задоволення релігійних потреб військовослужбовців;
  2. релігійно-освітня робота;
  3. індивідуальна душпастирська опіка особового складу;
  4. соціально-доброчинна діяльність;
  5. душпастирська опіка сімей військовослужбовців та ветеранів.
  • Основними завданнями військового священика (капелана) є:
  1. організація та проведення молитов, богослужінь, благословінь, урочистих і поминальних заходів та інших релігійних обрядів і культів, пов’язаних із задоволенням релігійних потреб військовослужбовців, а також визначними #державними та релігійними датами;
  2. ознайомлення військовослужбовців з основами релігійного вчення;
  3. виховання у військовослужбовців високого патріотичного почуття та бойового духу на основі морального і духовного потенціалу релігійної та культурної спадщини українського народу;
  4. виховання у військовослужбовців толерантного ставлення до людей з інакшими світоглядними та релігійними переконаннями;
  5. ознайомлення особового складу з історією національного, культурного та релігійного становлення української державності;
  6. допомога військовослужбовцям у розвитку їх особистих та колективних моральних якостей: братерства, мужності, хоробрості, відповідальності, поміркованості, жертовності, дисциплінованості, розсудливості тощо;
  7. налагодження партнерських відносин з представниками релігійних організацій різних конфесій, які діють у місцях дислокації військових частин;
  8. забезпечення військовослужбовців релігійною атрибутикою, духовною літературою та іншими речами, потрібними для задоволення їхніх релігійних потреб;
  9. участь у реабілітації військовослужбовців, які потребують психологічної допомоги;
  10. душпастирське піклування про членів сімей військовослужбовців;
  11. надання всебічної душпастирської опіки та турботи всім військовослужбовцям і членам їх сімей;
  12. формування серед військовослужбовців братерських відносин на засадах принципів солідарності, гуманності та почуття священності військового обов’язку.
  • Військовий священик (капелан) зобов’язаний:
  1. діяти відповідно до Конституції України та чинного законодавства України;
  2. дотримуватися розпорядку дня шляхом узгодження з командуванням військових частин часу та місця для проведення богослужінь або інших заходів релігійної опіки;
  3. своєю діяльністю сприяти підтриманню в особового складу високого морального духу, забезпечувати релігійну, духовну та етичну підтримку Збройним Силам України;
  4. проводити з особовим складом заняття з дотримання здорового способу життя, попередження самогубств;
  5. надавати командуванню військових частин консультативну допомогу в питаннях релігії та її впливу на всі аспекти військової діяльності;
  6. організовувати задоволення релігійних потреб або забезпечувати вільний доступ (якщо є можливість) тим військовослужбовцям, які належать до інших релігійних організацій, до священнослужителів їхньої релігії;
  7. дотримуватися Кодексу військового священика (капелана);
  8. ставитися доброзичливо до всіх військовослужбовців незалежно від їхніх релігійних поглядів і уподобань і не примушувати нікого до участі в релігійних обрядах (церемоніях);
  9. толерантно ставитися до представників інших конфесій чи релігій, утримуватися від заяв чи дій, які можуть спровокувати релігійну неприязнь, нетерпимість, ворожнечу серед військовослужбовців;
  10. брати участь у роботі з утвердження пріоритетності високоморальних, гуманних норм, культури поведінки у взаєминах між військовослужбовцями;
  11. дотримуватися норм режиму таємності та збереження державної таємниці відповідно до законодавства України;
  12. дотримуватися встановлених правил спільного використання культових споруд, майна та інших засобів для служіння;
  13. мати постійний контакт з командуванням військових частин.

Кожна релігійна організація (конфесія) самостійно забезпечує загальну богословську підготовку кандидатів на посади військових священиків (капеланів) у відповідних духовних навчальних закладах - духовних академіях, університетах, інститутах, теологічних факультетах, семінаріях, медресе тощо. Перед призначенням на посаду військових священиків (капеланів) кандидати, подані релігійними організаціями, повинні пройти курс навчання у вищому військовому навчальному закладі (військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу) за програмою, яка включає основи військової справи, військово-гуманітарну та військово-психологічну підготовку.

Посади військових священиків (капеланів) утримуються з розрахунку чисельності військовослужбовців у гарнізоні:

500-1000 осіб - 1 військовий священик (капелан);

1001-2000 - 2 військових священики (капелани);

2001-3000 - 3 військових священики (капелани) тощо.

В умовах особливого періоду у складі батальйону та вище додатково може утримуватися одна посада військового священика (капелана), навіть якщо чисельність зазначених підрозділів (військових частин) менше 500 чоловік особового складу.

  • Капелани повинні взаємодіяти із військовим командуванням у питаннях дотримання розпорядку життєдіяльності військових підрозділів, організації та забезпечення своєї діяльності серед військовослужбовців, користування капітальними культовими спорудами на землях оборони, призначеними для релігійної опіки особового складу та підпорядковуватися керівництву своєї релігійної організації в питаннях, що стосуються релігійного життя, духовних і богослужбових практик, проповідництва, церковного права, релігійної традиції і календаря, відносин з іншими релігійними організаціями.

У гарнізонах, де виконують свої обов’язки двоє і більше військових священиків, наказом начальника відповідного територіального підрозділу з питань СВД(К) призначаються старші військові священики (капелани) гарнізонів. Старшим військовим священиком гарнізону може бути військовий священик (капелан), який має не менше одного року досвіду роботи на посаді військового священика (капелана). Старший військовий священик гарнізону призначається строком на один рік. Якщо у гарнізоні виконують свої обов’язки військові священики різних релігійних організацій, має бути забезпечено почергове обіймання посади старшого капелана гарнізону представниками різних релігійних організацій.

В умовах особливого періоду, бойових дій та в інших непередбачуваних випадках капелан забезпечує підтримку всіх військовослужбовців, які перебувають у зоні проведення операції. При цьому індивідуальні релігійні потреби військовослужбовців, які не належать до його військової частини, мають задовольнятися, виходячи з наявності часу, ресурсів та можливостей бойової обстановки та наказів військового командування. Військовому священику заборонено брати безпосередню участь у бойових діях та мати зброю. Він не може бути залучений до чергувань, нарядів, виконання бойових завдань, проведення службового розслідування та інших дій, не сумісних з діяльністю військового душпастиря. [15]

Основною вимогою для кожного капелана є обов’язкове схвалення його кандидатури у лавах релігійної організації до якої він належить. Керівництво вашої конгрегації повинно визнати вас гідним звершувати це служіння. Духовний сан і пасторський досвід стануть цьому підтвердженням.

Капелан повинен бути готовий допомогти людині, яка цього потребує, у будь-який час дня або ночі. Служіння капелана передбачає ненормований графік, що може спричинити певні незручності і вплинути на фізичний стан священика. Однак, лише через самопожертву можливо показати гідний приклад християнина і у всій повноті продемонструвати оточуючим Божу любов.Здатність спілкуватись з людьми з будь-якого суспільного прошарку – найбільш важлива умова для гарного капелана. Священики, що працюють у лікарнях, в’язницях та на військових базах, зобов’язані взаємодіяти з людьми з різним релігійним вихованням чи, взагалі, з відверто атеїстичними поглядами. Навіть якщо релігійні погляди капелана суттєво відрізняються від поглядів оточуючих, важливо бути відкритим для прийняття всіх видів релігійних переконань. Капелани повинні бути гнучкими і мудрими у висловлені своєї позиції, вони повинні залишатись люб’язними і чуйними, наскільки це можливо. Капелани покликані надавати допомогу, підбадьорювати і надихати людей, з якими вони тільки що познайомились. Мета капеланського служіння – побудувати глибокі і змістовні стосунки, через які Господь буде надихати людей і допоможе вистояти у дуже важких обставинах. Для цього необхідне уміння налагоджувати такий тип стосунків за дуже короткий проміжок часу. Капелану необхідно захищати себе від духовної виснаженості. Він повинен уміти надавати допомогу самому собі, для цього кожен священик повинен мати тих людей, які будуть за нього молитись і підтримувати.[16]

Капелани в Зоні АТО[ред.ред. код]

Влітку 2014 року отець Андрій Зелінський став першим військовим капеланом при штабі АТО в Словянську. До цього він був військовим капеланом у львівській Академії сухопутних військ.

«

"Я став першим капеланом при штабі АТО під Слов'янськом. Згодом був в Краматорську, потім були Піски, Дебальцеве, Маріуполь і чимало інших міст вздовж всієї лінії розмежування"

Оригінальний текст (рос.)

"Я стал первым капелланом при штабе АТО под Славянском. Впоследствии был в Краматорске, потом были Пески, Дебальцево, Мариуполь и немало других городов вдоль всей линии разграничения"

 »

За інформацією капелана, до початку цього конфлікту в Україні не існувало офіційного інституту військового капеланства взагалі. Однак священнослужителі працювали серед військовослужбовців на волонтерських засадах. Після початку війни в Україні багато капелани їхали в зону АТО самі і таким чином намагалися якось підтримати українських військових. [17]

Основною метою батальйону є підтримка української армії і євангельських церков, які перебувають як у районах, контрольованих бойовиками, так і в звільнених містах і селищах, духовна, психологічна, гуманітарна підтримка українських солдатів і цивільного населення. Батальйон військових капеланів здійснює регулярні виїзди в зону АТО для надання допомоги і доставки необхідних вантажів.[18]

  • Нагородження військових капеланів

14 жовтня 2015 р «Будинку офіцерів» пройшло нагородження військових капеланів медалями «За віру та вірність» III ступеня заснованих «Спілкою християнських письменників України». Серед нагороджених старший пастор церкви «Скинія» Рустам Фатуллаєв, військові капелани: Сергій Гочу, Роман Басанський, Валентин Саулов і Василь Вдовік [19]

  • Також У Києві — відбулися масштабні навчання військових капеланів. Близько ста священнослужителів зі всієї України 11 травня зібралися під дахом церкви «Скинія», щоб вчитися у американських колег. Головні інструктори цього вишколу — офіцер ВМФ США, Луїс Роса, офіцер американських сухопутних військ Рональд Бойд, майор-десантник та служитель відомої у США церкви «Асамблея Божа» Скотт Темпл. Перші двоє – капелани-практики, фронтовики, що набули свій досвід у найрізноманітніших «гарячих точках» планети. Ділилися з нашими служителями досвідом поводження у екстремальних ситуаціях, навичками керування стресовими ситуаціями тощо. Намагалися якомога всебічніше підготувати українських колег до страшних несподіванок війни. Особливу увагу приділяли запобіганню суїцидальних випадків, які у воюючому війську трапляються досить часто.

Перед тренінгом американські брати разом зі своїми українськими колегами відвідали ірпінський військовий шпиталь, привезли пораненим українським солдатам дарунки, служили їм Словом. Кулеметник Євген, контужений, поранений, капеланів зустрів радо. Зрештою, як і інші бійці. Ділилися з служителями спогадами про пекло східного фронту. Згадуючи, помітно нервували, дехто плакав. Капелани підбадьорювали хлопців, як могли, молилися за них… По закінченні вишколу більшість українських капеланів повертаються на фронт застосовувати на практиці набутий на навчаннях досвід. Говорять, на фронті на них чекають.[20]

  • Фільм «Капелани»

У Києві відбувся прем’єрний показ документального фільму «Капелани». Стрічка «Капелани» — це спроба побачити війну в Україні очима чотирьох священиків, військових капеланів, які несуть службу в зоні проведення АТО.

Презентацію фільму відвідали представники духовенства, громадські діячі, діячі культури, волонтери, військові, які повернулись із зони АТО. На заході біли присутні віце-прем’єр-міністр – Міністр культури України В’ячеслав Кириленко та глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Фільм представили продюсер Павло Казанцев та автор Валентин Дігтяренко.

«Цей фільм не про війну, а про людей, тому ми не спекулювали сльозами і патріотичним пафосом. Ця документальна стрічка розповідає про капеланське служіння і має на меті зробити військових священиків більш зрозумілими для глядача», — розповів автор фільму Валентин Дігтяренко.

За словами Блаженнішого Святослава, цей фільм є фільмом «про український народ, який відстоює свою гідність, свою свободу, відстоює незалежність своєї країни і тим самим будує своє майбутнє». [21]

Джерела та література[ред.ред. код]

  1. Владиченко Лариса,"Досвід упровадження війського священства(капеланства) у Збройних Силах України"
  2. Еленский В. Духовное служение в Вооруженных силах Украины: дискуссии и перспективы / Виктор Еленский // Мир религий
  3. Л. П. Непіпенко "Військові священики (капелани) у сучасній Україні"
  4. "Служба військових капеланів у Воєнній організації Української Держави: необхідність, можливості та перспективи". Аналітична записка [22]
  5. Наказ "Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України"
  6. Сайт громадської організації "Перший Український Батальйон Військових Капеланів"
  7. Иванов О. В. Релігійні відносини в Збройних Силах України: загальна ситуація, основні проблеми та перспективи вирішення

Відомі капелани[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ИСТОРИЧЕСКИЙ КОСТЮМ (СЛОВАРЬ ТЕРМИНОВ)
  2. «Константин Великий, Гай Флавий Валерий» (Созомен: 1; 8).
  3. Жан-Бенуа Шерер, «Літопис Малоросії (або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії)», наукове видання, переклад з французької — Коптілов В. В., вид. «Український письменник», м. Київ, 1994 р. ISBN 5-333-01214-8, стор. 175–179
  4. Розділ X, ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО ПІД ЧАС ПОВСТАННЯ 1637–1638 РОКІВ, сайт «Ізборник» (укр.)
  5. ВР ухвалила закон про тюремних капеланів
  6. РНБО хоче, щоб капелани-волонтери перейшли на службу у Збройні сили (укр.)
  7. НАКАЗ "Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України"
  8. Сайт Протоієрея Миколая Візера
  9. Збройні сили України
  10. [1]
  11. http://archiv.orthodox.org.ua/page-1671.html
  12. Владиченко Лариса,"Досвід упровадження війського священства(капеланства) у Збройних Силах України"
  13. http://www.ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/7245/33075044.pdf?sequence=1&isAllowed=y
  14. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0161-15
  15. НАКАЗ "Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України"
  16. Сайт громадської організації "Перший Український Батальйон Військових Капеланів"
  17. Военные капелланы нужны в зоне АТО для "очистки" мотивации бойцов, - отец Андрей Зелинский
  18. В Украине появился первый батальон военных капелланов
  19. Награждение военных капелланов
  20. [ http://skinia.org.ua/chaplain/voennye-kapellany/ato/1612-2015-05-12-18-43-50.html Бійці невидимого фронту]
  21. В Україні зняли документальний фільм про капеланів в АТО
  22. [2]

Джерела[ред.ред. код]

  • за ред. академіка АН УРСР О. С. Мельничука // «Словник іншомовних слів», м. Київ, 1985 р. — С. 382;
  • укл. Василь Яременко і Оксана Сліпушко // «Новий тлумачний словник української мови» (т. 1-4), вид. «Аконіт», м. Київ, 2000 р. — C. 217 (том 2 «Ж-О») — ISBN 966-7173-02-X
  • о. д-р І. Нагаєвський (Rev. I. Nahayewsky Ph.D.), «Спогади польового духовника (A Soldier Priest Remembers)», вид. «Українська книжка» (Published by Ukrainian Book Co.), м. Торонто (Toronto-Ontario), 1985 р.;
  • Мединський Степан, «Дивізійними стежками (спогади)», м. Торонто (Канада), 1991 р.;
  • ред. кол. Гаєцький Роман, Закаляк Ярослав, Тимкевич Антін, Шипайло Євген; «Ювілейний збірник 50 ліття (Братство колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії 1943–1993 SS-Freiwilligen Division Galizien)», Крайова Управа ЗСА, Printed in USA.
  • Діброва В., Костюк П., Коханчук Р., Мельник О. Тріумф серця. — Київ: «Медіасвіт», 2010.- 224 с. ISBN 978-966-971-200-4;
  • Коханчук Р. М. Душпастирська опіка військових./ Видання 2-е розширене та доповнене. — Київ, 2004. — 220 с. ISBN 966-96183-0-4;
  • Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., Думін О., Шрамченко С., «Історія українського війська (від Княжих часів до 20-х років XX ст.)», вид. «Світ», м. Львів, 1992 р.
  • Іванець Іван, Софронів-Левицький Василь, Гнаткевич Богдан, Лепкий Лев, Німчук Іван, Пастернак Северин, «Українські Січові Стрільці (1914–1920)», Накладом ювілейного комітету, м. Львів, 1935 р.;
  • Наливайко Дмитро, «Козацька християнська республіка (Запорізька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятниках)», вид. «Дніпро», м. Київ, 1992 р.;
  • Скальковський А. О., «Історія Нової Січі (або останнього Коша Запорозького)», вид. «Січ», м. Дніпропетровськ, 1994 р.;
  • Якимович Богдан, «Збройні Сили України (нарис історії)», вид. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та «Просвіта», м. Львів, 1996 р.
  • ред. Колодний А., Лобовик Б. (Українська асоціація релігієзнавців Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України), «Релігієзнавчий словник», вид. «Четверта хвиля», м. Київ, 1996 р. — 389 с.
  • Шевченко В. М., «Словник-довідник з релігієзнавства», вид. «Наукова думка», 2004 р. — 557 с.
  • ред. Митрохин Л. Н. и др. // «Христианство» (словарь), изд. «Республика», г. Москва, 1994 г. — C. 189–190 — ISBN 5-250-02302-9 (рос.)
  • «Церковна православна газета», квітень 2009 року, № 7-8 (233–234) (рос.)
  • отв. ред. докт. юр. наук проф. Тункин Г. И., «Международное право», изд. «Юридическая литература», г. Москва, 1974 г. (рос.)
  • сост. Григорьев А. Б., «История флотского духовенства», серия «Крест и якорь» (Вахтенный журнал), изд. «Андреевский флаг», г. Москва, 1993 г. (рос.)
  • ред. Шенк В. К., сост. Казин В. Х., «Казачьи войска (Хроника гвардейских казачьих частей)», Справочная книжка императорской главной квартиры, 1912 г. (рос.)
  • ред. Мчедлова М. П., Аверькова Ю. И., Басилова В. Н. и др., «Религии народов современной России. Словарь. (А—Я)», изд. «Республика», г. Москва, 1999 р. (рос.)
  • Яблоков И. Н., «Религиоведение: Учебное пособие и Учебный словарь-минимум по религиоведению», изд. «Гардарики», 2000 г. — 536 с. ISBN 5-8297-0060-3 (рос.)
  • «German military uniforms and insignia 1933–1945», WE. Inc., 1967 (p. 51-52, 97) (англ.)

Посилання[ред.ред. код]