Головцин Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Головцин Василь Миколайович
Народився 20 червня 1905(1905-06-20)
Галицький повіт[d], Костромська губернія, Російська імперія
Помер 22 жовтня 1968(1968-10-22) (63 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Діяльність геолог
Alma mater Уральський державний технічний університетd
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь доктор геолого-мінералогічних наук[d]
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Васи́ль Микола́йович Головци́н (рос. Головцын Василий Николаевич; * 20 червня 1905(19050620), с. Острецово Палкінського району Костромської обл. — 22 жовтня 1968, м.Київ) — Доктор геолого-мінералогічних наук, професор.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився в с. Острецово Палкінського району Костромської області (за тодішнім поділом - садиба Острецово Стретенської волості Галицького повіту Костромської губернії) 20.06.1905 р. Батько — Микола Гаврилович Головцин, мати — Марія Петрівна.

Доктор геолого-мінералогічних наук, професор.

За даними автобіографії 1938 р., читати та писати навчився від свого батька у 5 років. У 1915–1916 роках навчався у Трифонівській церковно-прихідській школі, яку закінчив із похвальною грамотою. З квітня 1914 р. до 1925 р. працює пастухом, наймитом та теслею у Ярославській, Іванівській та Горьківській областях. В серпні 1925 складає вступні іспити на робітничий факультет м. Кострома, де вчиться до 1928 р., а під час канікул працює в.о. секретара правління Губсільбанку.

Після відмінного закінчення Робфаку у 1928 р. отримує відрядження до Московської гірничої академії[ru], але їде до м. Свердловськ, де продовжує своє навчання в Уральськім політехнічнім інституті[ru] на гірничому факультеті до 1932 р. Під час навчання у 1928–1930 рр. працював наглядачем з електророзвідки та виконробом геофізичних партій, у 1931 р. — в.о.директора Науково-дослідного геофізичного інституту м. Свердловськ. В ті ж самі роки 1931–1932 рр. викладає вищу математику у геолого-розвідувальному технікумі, у 1932 р. читає лекції з електророзвідки в тому самому інституті, де і сам вчиться. У 1932 р. стає зав. електрометричним сектором Уральського науково-дослідного геофізичного інституту та нач. дослідної партії з використання електророзвідки хромітових родовищ та пошуків глибоких лінз родовищ колчедану. За відмінне закінчення Уральського політехнічного інституту у 1932 р. нагороджений значком Ударника та грошима.

У грудні 1932 р. вступає до аспірантури АН СРСР при Сейсмологічному інституті АН СРСР у м. Ленінграді. Теоретичний та науково-дослідний курс закінчує в червні 1934 р., а у листопаді 1935 р. захищає дисертацію на кандидата геологічних наук у Ленінградськім гірничім інституті.

Наукові зацікавлення[ред. | ред. код]

Основний напрямок наукової діяльності — вперше провів дослідження в галузі електророзвідки, де, в основному займався питаннями електророзвідки постійним струмом.

Значну роль відіграли його науково-методичні розробки з питання вивчення карсту методами електророзвідки, а також методики інтерпретації електричних зондувань. Під його керівництвом здійснюється дослідження методами електророзвідки геологічної будови окремих ділянок Українського щита, Криму, Причорноморської западини.

Праці[ред. | ред. код]

Він був автором більше як 71 наукових та науково-методичних робіт.

  • Головцын В. Н. «Курс электроразведки» (1948).
  • Написав підручник разом з М. Ф. Скопіченко «Електрична розвідка корисних копалин», Вид. Київського університету, 1961.
  • Головцын В. Н., Смольников Б. М., Дублянский В. Н., Иванов Б. Н. Применение геоэлектрических исследований к решению основных проблем карста Горного Крыма. Киев, 1966 г.

Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений медаллю «За доблестный труд в ВОВ» (1945), «За трудовую доблесть» (1948), орденом «Трудового красного знамени» (1953).

Література[ред. | ред. код]

  • Нариси з історії геологічних досліджень у Київському університеті. Під ред. Молявка В. Г., Зінченка О. В. — Київ: Рада, 1999.