Гольшанська Василіса Андріївна
Василіса Гольшанська, прозвана Білухою[a] (рус. Wasilisa Holszanska, prozwiszczom Bełucha; пом. пред 25 серпня 1484) — старша донька литовсько-руського православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського й Олександри Дмитрівни Друцької. Супруга кн. Івана Володимировича Бєльського.
Ще геть юною вона лишилася без батька й відтоді замешкувала разом з матір'ю і сестрами — Софією та Марією — при дворі свого вуя Семена Друцького, в гурті його синів, осторонь можних стриїв і тітки. Близько 1421 року дівчина пошлюбила небожа польського короля Ягайла, котрий, свою чергою, сам обручивсь із середульшою сестрою Василіси під час навідин ВКЛ зимою 1420/21. Сталось це, либонь, по намові вел. кн. Вітовта[1].
На сторінках Хроніки Биховця, зладженої в середині XVI століття приближеним к колу Гольшанських автором, історія обросла легендарними подробицями: змовини дей відбулись у Друцьку, куди Ягайло з Вітовтом, Іваном Бєльським та іншими членами свити прибули після смоленського походу, хибно датованого джерелом 1401 роком. За обідом в Семена Дмитровича доперва овдовілий король, чия третя жінка-«ляховиця» теж не покинула нащадка, запримітив 2 його молодих й вродливих племінниць, надумавши побратись з Софією; у Василіси він-бо завважив вусики, що, на його думку, свідчило про міцне здоров'я дівчини, а оскільки був уже дійшлого віку, то не посмів на неї понадитися. Тогочасний обичай, правда, не допускав, щоби молодшу дочку видавали заміж передше старшої, але вихід хутко знайшовсь: В. Гольшанську засватали Ягайловому братаничеві.
Подружжя дочекалось 4 синів (Федір і Семен, а також спом'януті лиш Воскресенським літописом Іван та Януш[2]) й 4 доньок[3]:
- Анна, пошлюбила князя тешинського Болеслава II (28 січня 1448);
- Агнешка, жінка київського воєводи Івана Ходкевича;
- Марія, пішла під вінець з кн. Іваном Васильовичем Острозьким;
- Уляна, пойняв кн. Дмитро Федорович Одинцевич[4].
Десь в листопаді 1432 р. Василіса з дітьми та казною чоловіка потрапила в бран к вел. кн. Свидригайлу, який саме здійснював похід на Литву; схопили її, найімовірніше, у неякомусь маєтку, розташованому на захід від річки Березини, поки Іван, названий у листі господаря до тевтонського магістра «заклятим ворогом», навідував Вільню або ж Троки[3].
Після кончини мужа пожиттєво тримала Смольняни[be] Оршанського повіту, які відтак перейшли сину Семенові, а в 1522 — до Костянтина Острозького (з правом розширення й осадження міста, будівництва замку, відкриття торгу чи корчми)[5].
Інколи в літературі — із легкої руки дослідника Юзефа Вольфа — подибується омильне твердження, ніби Гольшанська згодом стала дружиною незнаного ближче кн. Михайла Семеновича.
- ↑ За припущенням польського історика Яна Тенговського[pl], свій придомок, спімнутий єдино Хронікою Биховця, дістала від назви чоловікової посілості, розташованої понад р. Обша на північний схід од Смоленська. Втім, не слід виключати й іншого пояснення.
- ↑ Maleczyńska, Ewa (1936). Rola polityczna królowej Zofii Holszańskiej na tle walki stronnictw w Polsce w latach 1422–1434. Archiwum Towarzystwa Naukowego we Lwowie. Towarzystwo Naukowe, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego pod Zarządem J. Filipowskiego. 19: 24—25.
- ↑ Полное собрание русских летописей, изданное Археографической комиссией. — Т. 7. Летопись по воскресенскому списку. — СПб., 1856. — С. 255
- ↑ а б Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — С. 87-88, 576. — ISBN 978-5-91674-366-1.
- ↑ Чарняўскі Ф. Нататкі да генеалогіі князёў Адзінцэвічаў і Падбярэзскіх // Герольд Litherland. — 2013. — № 19. — С. 70. Архівовано з джерела 19 серпня 2024. Процитовано 2024-07-20.
- ↑ Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Т. 2. — СПб., 1848. — С. 146
- Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław, 1999. — S. 90–93. — ISBN 83-913563-1-0