Гольшанська Василіса Андріївна
Василіса Гольшанська, прозвана Білухою[a] — старша дочка литовсько-руського православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського й Олександри Дмитрівни Друцької. Упослі смерті батька разом з матір'ю та сестрами Софією і Марією замешкувала в дядька, кн. Семена Дмитровича Друцького.
Обставини її заручення знайшли вираз у Хроніці Биховця. Згідно із нею якось зимою 1421 року господарі Ягайло та Вітовт, що саме вертались зі Смоленська, навідали Друцьк. На обіді в Семена Дмитровича допіру овдовілий польський король завважив двох його вродливих племінниць й надумав одружитись з молодшою Софією. У Василіси ж він запримітив вусики, що, на його гадку, свідчило про міцне здоров'я дівчини, а позаяк був дійшлого віку, то «не смів на неї понадитись». За тогочасним звичаєм вважалось ганьбою видати молодшу доньку перед старшою, одначе вихід швидко знайшовся: Василісу заручили із кн. Іваном Володимировичем, племінником Ягайла, що його супроводжував.
Подружжя дочекалось 4 синів (Іван, Януш, Федір й Семен) та 4 доньок:
- Анна, дружина князя тешинського Болеслава II (з 28 січня 1448);
- Агнешка, жінка київського воєводи Івана Ходкевича;
- Марія, побралась з кн. Іваном Васильовичем Острозьким;
- Уляна, дружина кн. Дмитра Федоровича Одинцевича[1].
1432 р. Василіса з дітьми та двором потрапила в полон до вел. кн. Свидригайла після захоплення тим Бобруйська.
Зі смертю чоловіка пожиттєво держала маєток Смольняни в Оршанському повіті, який надалі перейшов до сина Семена, а в 1522 — к Костянтину Острозькому (з правом осадження міста, будівництва замку та встановлення торгу)[2].
Іноді в літературі подибується хибне твердження, що В. Гольшанська буцімто стала вдруге дружиною городенківського князя Михайла Семеновича.
- ↑ Чарняўскі Ф. Нататкі да генеалогіі князёў Адзінцэвічаў і Падбярэзскіх // Герольд Litherland. — 2013. — № 19. — С. 70.
- ↑ Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Т. 2. — СПб., 1848. — С. 146
- Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław, 1999. — S. 90—93. — ISBN 83-913563-1-0