Київське воєводство
| Київське воєводство | ||
|
| ||
| Герб
| ||
|
| ||
Воєводство в Речі Посполитій (1619). | ||
Ки́ївське воєво́дство, Київський палатінат[1] (лат. Palatinatus Kioviensis, пол. Województwo kijowskie) — адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського (до 1569) та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 1471—1795 роках.
Створене на основі земель Київського князівства. Після Люблінської унії 1569 року входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Русь. Розташовувалося в південно-східній частині Речі Посполитої, на сході Русі. Головні міста — Київ (до 1667) і Житомир. Очолювалося київськими воєводами. Сеймик воєводства збирався у Житомирі. Мало представництво із 3 сенаторів у Сенаті Речі Посполитої. До 16 століття складалося з 9 повітів, після — з 3. Найбільше з усіх воєводств держави. Станом на 1790 рік площа воєводства становила близько 200 000 км²[2]. Населення в 18 столітті нараховувало близько 1 млн осіб. Ліквідоване 1793 року під час другого поділу Речі Посполитої. Територія воєводства увійшла до складу Київського та Ізяславського намісництв Російської імперії. У просторіччі називалося Україною або Українським воєводством (пол. Województwo ukraińskie)[3][4]. На картах також зустрічається назва Нижня Волинь (лат. Volynia inferior, фр. basse) або Дальня Волинь (лат. Volynia ulterior)
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
| Карта Київського воєводства | |
|
Нижня Волинь або Київське воєводство. Г.Л. де Боплан, 1665 р. |
Зміст
Повіти[ред. | ред. код]
- Київський → Київ (частково завойований козаками)
- Житомирський → Житомир
- Любецький → Любеч (до 1482; до Чернігівського воєводства)
- Мозирський → Мозир (до 1569; перейшов до Мінського воєводства)
- Овруцький → Овруч
- Остерський → Остер (до 1654; завойований козаками)
- Путивльський → Путивль (до 1503; завойований московитами)
- Черкаський → Черкаси (скасований близько 1566)
- Чорнобильський → Чорнобиль (скасований близько 1566)
Історія[ред. | ред. код]
Після 1471 р. Київ став офіційною резиденцією Київських воєвод. Тут розміщувалася воєводська канцелярія і відбувалися засідання київського гродського суду. Серед Київських воєвод найбільш знані: Дмитро Путятич (1492–1505), Костянтин-Василь Острозький (1559–1608), Станіслав Жолкевський (1608-20), Адам Кисіль (1649-53).
Влітку 1482 року кримський хан Менґлі I Ґерай, за намовлянням московського князя Івана ІІІ, вийшов в похід на Київ. 1 вересня він здобув замок, спалив собори і церкви, взяв в полон багато людей. Під час облоги в полон був захоплений і Київський воєвода Іван Ходкевич з дружиною. Менглі-Гірей в подарунок князю Івану вислав віз з награбованим добром з київських соборів і церков, в тому числі іконостас, золоту чашу і діскос з собору святої Софії.
В 1493 році Менглі-Гірей уже разом з великим князем московським Іваном провели спільний похід на Київ і Київщину. Після цього Київ був майже повністю відбудований.
З перетворенням Великого князівства Литовського на шляхетську республіку у 1566 році, шляхта Київського воєводства дістала право скликання повітових сеймиків, де обговорювала питання, висувані на загальнодержавний (вальний) сейм і обирала своїх депутатів на засідання останнього, а також розв'язувала питання місцевого значення.
_Together_with_its_Neighboring_Provinces_WDL79.png){kind=spacer}
За умовами Люблінської унії 1569 року Київське воєводство відійшло до Речі Посполитої.
У 1592 і 1596 рр. Києвом оволодівали козаки під час повстань під керівництвом Криштофа Косинського та Северина Наливайка.
За Зборівським договором 1649 року частина воєводства перейшла під гетьманську юрисдикцію.
Андрусівське перемир'я 1667 року визначило перебування правобережних повітів і староств Київського воєводства (без Києва) у складі Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі в 1793 році територія воєводства ввійшла до складу Київського і Волинського намісництв.
Після переходу міста Києва під контроль Москви центром воєводства фактично був Житомир.
Адміністративно-територіальний устрій[ред. | ред. код]
На початку свого існування Київське воєводство складалося з дев'яти повітів: Київського, Житомирського, Любецького, Мозирського, Овруцького, Остерського, Путивльського, Черкаського та Чорнобильського. Але вже у XVI–XVII ст. воно зазнало значних територіальних змін: після литовсько-московської війни 1500–1503 було втрачено Путивльський повіт, а внаслідок укладення Люблінської унії 1569 — Мозирський (його було включено до складу Мінського воєводства). За умовами Андрусівського договору 1667 та ряду інших угод, що були укладені між Росією та Польщею, під контроль Москви перейшла задніпровська частина воєводства з Києвом включно. Після другого поділу Речі Посполитої (1793) Київське воєводство остаточно перестало існувати.
Сенатори[ред. | ред. код]
- Київський єпископ (католицький)
- Київський митрополит (греко-католицький)
- Київський митрополит (православний)
- Київський воєвода
- Київський каштелян
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ АЛЕКСАНДР ГВАНЬИНИ. ОПИСАНИЕ ЕРОПЕЙСКОЙ САРМАТИИ, КОТОРАЯ ВКЛЮЧАЕТ В СЕБЯ ПОЛОНИЮ, ЛИТВАНИЮ, САМОГИТИЮ, РУССИЮ, МОСКОВИЮ И ЧАСТИ ТАРТАРИИ. www.vostlit.info. Процитовано 2018-10-01.
- ↑ Pawiński Adolf. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1886. — Małopolska. T. 1—2.
- ↑ Gloger, Zygmunt. Województwo Kijowskie // Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.
- ↑ Likowski, Edward. Dzieje Kościoła unickiego na Litwie i Rusi usi w XVIII i XIX wieku. — Poznań, 1880. — S. 246.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Київське воєводство |
- Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге, виправлене і доповнене). — Львів : Світ, 1990.
- Русина О. В. Київське воєводство // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Gloger Z. Województwo Kijowskie // Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.
- Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S.J. — T. I. — S. 165—168.
Посилання[ред. | ред. код]
- Київське воєводство // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. : іл. — ISBN 966-7492-03-6.
| ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||
