Горбунов Федір Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Горбунов Федір Іванович.(7 червня 1921, с. Черіпаново, Новосергіївский район, Оренбурзької області — 29 серпня 1996 м. Знам'янка) — почесний громадянин м. Знам'янки, учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни 1941—1945рр.

Життєпис[ред. | ред. код]

Горбунов Федір Іванович народився 7 червня 1921року с. Черіпаново Новосергіївского району, Оренбурзької області. Почесний громадянин м.Знам'янка. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. і підпільно-партизанського руху.

Батько — Горбунов Іван Гаврилович робітник радгоспу ім. Магнібуду Мустаєвського району Оренбурзької області, мати — Горбунова Євдокія Олександрівна, домогосподарка, виховувала 6-х дітей.

В 1928 році Федір Іванович став учнем першого класу Черіпанівської сільської школи. Навчався відмінно. З 16 років працював секретарем, потім бібліотекарем цієї школи, а в 1939 року закінчив річні курси по підготовці вчителів при обласному відділі народної освіти м. Оренбурга, потім був зарахований студентом IIкурсу літературного факультету заочного відділення Оренбурзького педінститу і направлений на роботу семирічну школу в селі Ржавка Мустаївського району Оренбурзької області. Свою вчительсько — директорську працю поєднував із заочним навчанням.

« «...Було йому тоді вісімнадцять: маленького зросту, рухливий і дуже кмітливий. Невдовзі його рекомендували на посаду директора цієї школи. Молодий директор дуже вболівав і за навчально-виховну роботу, і за побутові умови педагогів.»[1] »

|

Війна застала його якраз на літній екзаменаційній сесії. В один із днів постав перед військовим комісаром, попросив відправити його на фронт. Але військкомат — відмовляє. Медична комісія також заперечує. Причина в його зрості.[2] Він не зупиняється стукає в різні двері. І ось… У січні 1942 року Федір Горбунов потрапляє до Ржавської полкової школи.

З 02.08.1942 р. в числі кращих бійців — курсант Уфимського піхотного училища.

З 05.11.1942 р. у складі 17-ї мотомеханізованої бригади командиром піхотного взводу, бере участь за станцію у боях під Сталінградом. В бою за станцію Зимівники після тяжкого поранення в ногу і голову потрапив у німецький полон. Під час руху ешелону з військовополоненими на захід лейтенант Ф.Горбунов з двома товаришами через верхній люк вагона вдало вистрибнув у глибокий сніг. Втікачі дісталися с. Новороманівки, де зустрілися з керівником однієї з груп партизан загону ім..Ворошилова (Командир — Куценко), воював у партизанах спочатку як боєць, а потім — командиром партизанської групи. У грудні 1943 р. партизанський загін зустрівся з частинами Червоної Армії.[3]

У складі 252-ї дивізії командиром взводу визволяв с. Підлісне. Села Знам'янського району визволяв у складі 214-ї стр.дивізії. Був поранений у бою, лікувався у госпіталі с. Шамівка. Після одужання брав участь в Корсунь — Шевченківській битві, в боях за Умань, Дубоссари, Ясси. Пройшов бойовий шлях через Україну, Молдавію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину. Закінчив бойові дії у Європі капітаном — командиром роти Забайкальського фронту, брав участь у розграмі Квантунської армії Японії.

« "…І треба ж такому трапитись: в останньому бою отримав ще одне поранення, на цей раз пошкодив праве око. На рідну оренбурзьку землю 25-річний капітан повернувся після госпіталю, у січні 1946року. А батьки вже отримали на нього похоронку."[4] »

|

В боях отримав 5 поранень і одну контузію, Інвалід ВВв Iгр.

Завершив навчання в Чкаловському педінституті(1948р), працював директором Бузулукської школи робітничої молоді. Відчував, що погіршується зір. Знаменитий академік Філатов порадив переїхати на місце проживання ближче до Одеси. Обрав Знам'янку.

Переїхавши до Знам'янки влаштувався працювати в Знам'янську середню школу № 2[5] де він відпрацював 30 років — учителем, завучем, директором (з 15серпня 1949року).

Під керівництвом Ф. І. Горбунова Знам'янська ЗОШ № 3 пройшла архітектурно- технічну модернізацію. Був надбудований третій поверх будівлі, створені нові навчальні кабінети, впроваджено використання технічних засобів.

Був активним у громадському житті міста: лектор товариства «Знання».

« "Ось так часто бувало, коли невеличкого зросту чоловік у темних окулярах виходив на трибуну, в залі наставала тиша. Гарно і дохідливо розповідав про роль літератури в боротьбі за мир, знайомив з героями творів про війну письменників К.Симонова, О.Фадєєва, О.Гончара, Р.Гамзатова…"[6] »

|

Ректор народного університету педагогічних знань, громадський методист кабінету російської мови і літератури Кіровоградського інституту вдосконалення вчителів, завідуючий опорним пунктом видавництв «Дніпро» і « Радянський письменник»… Він твердо був переконаний, що робив корисну і потрібну справу.

…Слова сердечної вдячності на його адресу в різні роки вислови В.Кучер,, В.Петльований, А.Головко , Ю.Збанацький, Л.Первомайський .[7]

В 1951 році був обраний депутатом Знам'янської міської ради.

В 1973 року створив у місті групу інвалідів по зору, яка потім влилася в Олександрійську територіальну Організацію Українського товариства сліпих — де він був керуючим цією групою, доклав багато зусиль для матеріального забезпечення і організації відпочинку цих людей, домігся створення для сліпих фонотеки при бібліотеці Палацу Культури залізничників. За цю почесну і гуманну роботу, був неодноразово нагороджений грамотами та почесними подяками.

З метою розширення і поглиблення культурно-масової роботи серед молоді і населення міста спільно із зав.бібліотекою Клуба залізничників Калач М. Ф., Федір Іванович встановив зв'язки з Театральним товариством України та Спілкою композиторів України, допоміг у створенні Народного Університету культури, де став ректором. Із 1978року в місті було проведено багато безкоштовних концертів за участю співаків, майстрів художнього слова, комедійних та трагічних акторів, і за цю роботу нагороджувався грамотами Спілки композиторів і Театрального товариства України.

Серед вихованців Федора Івановича були робітники, службовці, директори шкіл, журналісти. За клопотанням колективу працівників ЗОШ № 2 м. Знам'янки, врахоуючи мужність, героїзм, в проявленні активної життєвої позтції 5 серпня 1991 року присвоєно звання «Почесний громадянин м. Знам'янки».

У 1978 році вийшов на пенсію.

Свої останні роки Федір Іванович тяжко хворів, але не здавався. Брав активну участь у вихованні молоді, зустрічався із школярами та студентами напередодні Дня Перемоги. Його запрошували на зустрічі до бібібліотек, де він розповідав підростаючому поколінню свою біографію і про своє фронтове життя. Діти із захопленням слухали його і робили висновки.

« "…Мало говорить він про себе, більше про друзів - однополчан, з якими і зараз підтримує тісні зв’язки. Слухають юнаки і дівчата ці розповіді, а за ними – цілий ряд живих і яскравих прикладів мужності радянських людей. Такі уроки мужності на зустрічі непоодинокі. В них Ф.І.Горбунов вбачає своє головне завдання виховувати молоде покоління."[8] »

|

Так співпало, що саме в той день, коли до друку було підписано книгу О.Рябошапки «Вогонь не скорених сердець», де вміщено розповідь про Ф.Горбунова — «Сонце в обличчя». У той же день Знам'янка хоронила свого Почесного громадянина. Людина нескореного серця…[9]

29 серпня 1996 року, помер Горбунов Федір Іванович. Його було поховано на кладовищі в с. Гостинне, Знам'янського району.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

За героїзм і мужність, проявлені в боях Великої Вітчизняної війни нагороджений:[10]

Орденом Вітчизняної війни I та II ступ. Медаллю «За відвагу»; медаллю « За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»; медаллю «За перемогу над Японією»; медаллю «За сумлінну працю. В ознаменування 100-ліття від дня народження В. І. Леніна»; багатьма ювілейними медалями: медаллю «Ветеран праці»; Почесним знаком «Відмінник народної освіти УРСР»; звання Почесний громадянин м. Знам'янки, Кіровоградської області.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В лютому 2016року на честь Горбунова Федора Івановича в м. Знам'янці, Кіровоградської області.було названо вулицю .

Джерела[ред. | ред. код]

Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945.- Дніпропетровськ: Промінь,1965.- С.114-115.

Рябошапка О. А. Вогонь нескорених сердець. — К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1996.100стор.

Війна у пам'яті фронтовиків-знам'яча.: До 70-річчя Перемоги У Великій Вітчизняній війні.- Знам'янка: Знам'янська міська друкарня, 2015.352стор.

Газета «Серп і молот» від 9.05 1986року.

Газета «Зам'янські вісті» від 16.01.2013 року.

Архівні матеріали з міського краєзнавчого музею.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рябошапка О.А. Вогонь нескорених сердець. - К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1996. – С.34.
  2. Рябошапка О. А. Вогонь нескорених сердець. — К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1996. — С.34.
  3. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945.- Дніпропетровськ: Промінь,1965.- С.114-115.
  4. Рябошапка О.А. Вогонь нескорених сердець. - К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1996. – С.35.
  5. Газета «Зам'янські вісті» від 16.01.2013 року.
  6. Рябошапка О.А. Вогонь нескорених сердець. - К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1996. – С.36.
  7. Рябошапка О. А. Вогонь нескорених сердець. — К-д.: Державне Центрально-Українське видавництво, 1996. — С.36.
  8. Газета «Серп і молот»від 9.05 1986року.
  9. Війна у пам'яті фронтовиків-знам'яча.: До 70-річчя Перемоги У Великій Вітчизняній війні.- Знам'янка: Знам'янська міська друкарня, 2015. — С.81.
  10. Війна у пам'яті фронтовиків-знам'яча.: До 70-річчя Перемоги У Великій Вітчизняній війні.- Знам'янка: Знам'янська міська друкарня, 2015. — С.77.