Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир
| Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир | |
|---|---|
 | |
| 50°07′27″ пн. ш. 27°04′10″ сх. д. / 50.12417° пн. ш. 27.06944° сх. д. | |
| Тип споруди | монастир |
| Розташування |
 Україна, Городище Шепетівського району Хмельницької області |
| Початок будівництва | 1538 |
| Зруйновано | 1923 |
| Відбудовано | 1941, 1995 |
| Належність | УПЦ МП |
  Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир (Україна) | |
 | |
 Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир у Вікісховищі | |
Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир ― православний чоловічий монастир. Перебуває у віданні Шепетівської єпархії УПЦ МП. Названий на честь Різдва Богородиці у селі Городище Хмельницької області.
Історія монастиря[ред. | ред. код]
Село Городище утворилася, очевидно, в XII столітті. Це було для того часу досить велике поселення з укріпленим князівським замком і службами. Городище, власне, є прототипом стародавнього Ізяслава, який звідси перенесли після пожежі до Горині. У 1957 році археологічна експедиція Михайла Каргера розкопала тут дитинець і окольне місто з потрійною лінією валів, з уламками мечів, бойових сокир тощо[1].
В середині XVI століття село належало князю Іллі Костянтиновичу Остожському, синові великого гетьмана литовського Костянтина Острозького. У селі була звкедена церква Миколи Чудотворця. У 1538 році в селі князем Богушем Федоровичем Корецьким був заснований чоловічий монастир ― це відомо з тексту духовного заповіту князя. Ним же був заснований і Корецький жіночий монастир. Городищенський монастир був дерев'яним, часто горів при татарських набігах, потім відновлювався. У 1745 році за рішенням місцевої католицької шляхти дерев'яний монастир знесли і побудували на кошти князів Любомирських і Я. Погрошевського кам'яний для ченців-кармелітів. У 1782 році костел монастиря освятив єпископ луцький Ян Качковський. Монастир отримав від короля села Городище і Пашуки з жителями ― 350 осіб. У 1777 році монастир був приписаний до Гощанського уніатського монастиря[2].
Коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, монастир у 1832 році закрили, а костел переосвятили на православну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У 1858 році сюди перевели черниць з Полонського Успенського монастиря. Монастир отримав землі та лісові угіддя[3].
Священик В. М. Струменський в «Історичному нарисі Городищенського жіночого монастиря з нагоди його 50-річного ювілею 13 липня 1908» розповів про історію перебудови монастиря в православну обитель: «На північній стороні знаходиться головна монастирська Свято-Різдво Богородична церква, вівтарем на північ. Вона має вигляд корабля з двома вежами, а посеред них ікона Святої Трійці. Вежі п'ятиповерхові, висотою до 20 сажень. У правій ― монастирська дзвіниця. В середині храм розписаний фресками. У самому храмі, розділеному поздовжніми колонами на три частини, в середньому його склепінні зображено один із Вселенських соборів. Ця велична картина вражає кожного при вході в храм і підсвідомо змушує забутися і подумки перенестися в ті часи християнства, коли християнська віра і Церква остаточно перемогли своїх ворогів ― єретиків»[4].
При монастирі працювала дворічна школа для дівчаток, були відкрита аптека, невеликий готель. У 1908 році в монастирі було 18 черниць та 112 послушниць. У 1914 році було вже 67 черниць та 167 послушниць. Напередодні 1917 року монастирю належало 365 десятин землі і 3 млини. У ставках розводили рибу[5].
На початку XX століття в Оранієнбаумі під Петроградом було побудовано подвір'я Городищенського монастиря: церква, кам'яний будинок і 4 дерев'яні двоповерхові. Подвір'я закрили в 1932 році. Збереглися лише два дерев'яні будинки[6].
У 1923 році монастир закрили, а до 1936 року там перебував комсомольський санаторій, з 1936 року — військовий госпіталь.
У 1941 році, з приходом німців, монастир було знову відкрито. До 1944 року в ньому жили 32 черниці, в 1954 ― 63, у 1958 ― 70. У червні 1960 року, в пору хрущовської антирелігійної компанії, монастир знову закрили.
І лише в 1990-ті роки відбулось відродження монастиря. У січні 1995 року монастир відкритий як чоловічий. У 2005 році в ньому проживало 20 насельників. Відновлений Богородице-Різдвяний собор, йдуть богослужіння. Відремонтований келійний корпус, працюють трапезна, майстерні, розвивається підсобне господарство[7].
В деякій довідковій літературі монастир помилково ідентифікується з Городищенським монастирем у Рівненському районі.
Святиня[ред. | ред. код]
Місцевопочитаєма ікона Божої Матері «Семистрельна».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Каргер М. К. Древнерусский город Изяславль в свете археологических исследований 1957—1964 // Тезисы докладов советской делегации на I международном конгрессе славянской археологии в Варшаве. ― М., 1965
- ↑ Православные русские обители. Полное иллюстрированное описание всех православных русских монастырей в Российской империи и на Доне. СПб., 1910. С. 555
- ↑ Монастыри и храмы Украинской православной церкви
- ↑ Городищенский монастырь Шепетовской епархии. Архів оригіналу за 25 липня 2013. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Городищенский монастырь в Православной энциклопедии
- ↑ Ораниенбаум: исторический очерк. Архів оригіналу за 3 травня 2012. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Возрождение жемчужины духовности[недоступне посилання з квітня 2019]
Література[ред. | ред. код]
- Вечная память почившим: [Иоанна (Диденко), схиигумен (бывший игумен Городищенского монастыря Черновицкой епархии)] // Журнал Московской патриархии, 1980, № 4. С. 18. (рос.)
- Монастыри Русской Православной Церкви. Справочник-путеводитель. Общество сохранения литературного наследия. — М., 2011. — С. 563. (рос.)
- Сендульский А. Село Городище Заславского уезда // Волынские епархиальные ведомости. — 1875. — № 1. — С. 9-10. (рос.)
- Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. ― Почаев, 1893. — Т. 3: Кременецкий и Заславский уезды. — С. 640—646. (рос.)