Гречанюк Сергій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Сергій Степанович Гречанюк
Гречанюк Сергій Степанович.jpg
Народження 16 серпня 1947(1947-08-16)
  Рожище
Смерть 7 березня 2017(2017-03-07) (69 років)
  Луцк
Національність українець
Громадянство Україна Україна
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Рід діяльності прозаїк, літературний критик, публіцист
Нагороди та премії
Лауреат премії імені О. Білецького

Гречаню́к Сергі́й Степа́нович — український прозаїк, літературний критик, публіцист. Народився 16 серпня 1947 р. в м. Рожище на Волині.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка (1971). Був на журналістській, творчій (як член Спілки письменників СССР з 1988 р.1)та апаратній роботі.

У різні роки працював кореспондентом Ратнівської районної газети, «Молоді України» та «Народної газети», редактором відділу журналу «Вітчизна» та альманаху «Хроніка-2000», заступником головного редактора журналу «Ранок» і газети «Літературна Україна», головним редактором журналу «Дивослово (Українська мова і література в школі)».

Автор проекту, головний редактор і видавець науково-публіцистичного журналу «Урок Української»2(1999 — 2008), присвяченого «питанням мовної політики, філологічної освіти й українознавства в контексті національної безпеки та діяльності ЗМІ».3 Живе у Києві. Одружений, донька Ярина.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Автор книжок нарисів та художньо-документальних повістей «Мудре дерево зелен-лісу» (1976), «Під крилами — високий день» (1982), «Будь славен, Дніпре!» (1985), збірок літературно-критичних статей і літпортретів «До слова чесного, живого» (1987), «На тлі ХХ століття» (1990), книжки літературознавчих есе «Вічні книги» (1988; вид. друге, доповнене — 1991). Співавтор кількох прозових видань, багатьох тематичних і періодичних збірників, а також колективних праць з літературознавства та україністики, зокрема — «Історії української літератури ХХ століття». З його передмовами у видавництві «Дніпро» вийшли у світ вибрані твори Павла Филиповича (літературно-критичні статті), Бориса Харчука (не завершений 4-томник художньої прози) та інших авторів4 . Заявивши на початку 80-х, що літературна критика має бути не наукою (літературознавством), а власне літературою, найчастіше вдається до таких жанрів, як літпортрет, есе чи майже публіцистичні, з виходом на суспільну проблематику — «нотатки з приводу», репліка, памфлет. Згодом, відійшовши від активного поточного рецензування, зосередився на знакових постатях і творах літератури української (проза XIX століття, поети Розстріляного відродження, М.Хвильовий і «живі класики») та зарубіжної. При цьому, як правило, його ширшим розвідкам про сучасників передують діалоги — розлогі інтерв'ю (наприклад, із Ю.Марцінкявічюсом, І.Зієдонісом, Н.Думбадзе) і листування (як із Десанкою Максимович). По-своєму «запитальними» є і його есе про варті другого прочитання (вже у зрілому віці) вершинні твори світової класики — від Андерсена, Керролла, Стівенсона, Купера й Твена до спадщини Свіфта, Шекспіра, Сервантеса, Гете. Опублікував низку журнальних нарисів про великих українців, зокрема — О.Архипенка, Л.Мацієвича,4 В. Липинського, О.Кошиця, художньо-документальну повість про Н.Ужвій, а також літспогади про Б.Харчука,5 М.Лукаша, О.Рибалка, Р.Іванченка та інших працівників культури та науки. У його доробку — кількасот публікацій суспільно-політичної тематики, окремі з яких друкувалися в російських і французьких ЗМІ, а також у періодиці української діаспори. Виступає зі статтями, політичними оглядами та коментарями у вітчизняних і зарубіжних інтернет-виданнях, зокрема — в «Українській правді», веде блог на сайті «Корреспондент.net».

Громадська активність[ред.ред. код]

1988–1989 — член першої ініціативної групи, згодом — Координаційної ради ініціативних груп Києва зі створення Народного Руху України 6; делегат Установчого з"їзду НРУ. Брав участь у створенні ДемПУ, з якої вийшов 1995 року через, як заявив, відступ її керівництва від національно-демократичних засад. Звідтоді безпартійний. Один із організаторів збирання меморіальних свідчень до «Чорної книги України», значну частину яких опрацював і оприлюднив у київській і діаспорній пресі.

Відзнаки[ред.ред. код]

Лауреат премії в галузі літературно-мистецької критики імені О. Білецького (1989). Медаль СРСР «За трудовую доблесть» (1976).

Посилання та джерела[ред.ред. код]

1.Київська міська організація НСПУ — Вікіпедія // Київська міська організація НСПУ

2.Дончик Віталій Літературна Україна. — 2007. — 27 грудня. «Якщо ці процеси не зупинити…»: Сто «Уроків Української» //dlib.eastview.com/browse/doc/13211417

3.Гречанюк Сергій. Слово після виданого // Літ. Україна. — 2009. — 26 бер //dlib.eastview.com/browse/doc/19821282

4. Гречанюк Сергій. Політ у вічність і… в непам'ять // Вітчизна. — 1988. — № 8. — С.197

5. Гречанюк Сергій. Біль у спадок // Вітчизна. — 1990. — № 9. — С.126—134

6.Гончарук Г. І. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астропринт, 1997. — С.17, 357.//www.nbuv.gov.ua/books/19/97ggrukh.pdf

Гречанюк Сергій Степанович [про нього. Автор статті — Є. В. Шарова] // Українська літературна енциклопедія / Т.1. — К.: Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — С.487.

Гречанюк Сергій Степанович [про нього. Автор статті — Г. М. Сивокінь] // Енциклопедія сучасної України / Т.6. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — С.411.