Гіалокластит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіалокластит під мікроскопом. По краях часток видно темні палагонітові оболонки. Ширина поля зору — 3 мм
Гіалокластит в Ісландії
Брили гіалокластиту в Ісландії

Гіалокластит[1] — гірська порода, що складається з дрібних уламків вулканічного скла. Утворюється при виверженні лави у воду, внаслідок чого вона різко охолоджується і розтріскується на уламки[2][1], або при розбризкуванні лави при вибухах[3][4][5].

Цю назву запропонував швейцарський вулканолог Альфред Ріттманн (англ. Alfred Rittmann) у 1960[6] (за іншими даними, у 1958[7]) році. Вона утворена від дав.-гр. ὕαλος (hyalos) — «скло» та κλαστός (klastós) — «розбитий»[8]. Спочатку ця назва стосувалася тільки уламків скляної кірки застиглої лави, що відлітають від неї при швидкому охолодженні. Згодом так почали називати і уламки скла, утворені при вибухових виверженнях[6]. У деяких джерелах термін використовується у вузькому значенні, в деяких — у широкому[3].

Дослідження наземних покладів гіалокластиту дає багато інформації про хід виверження та просторовий розподіл викидів. Підводних покладів це стосується в меншій мірі[3].

Опис[ред.ред. код]

Розмір частинок гіалокластиту лежить у межах 1 мм — кілька см[9][10]; буває і значно менший (навіть як у часток попелу)[6]. В лавових фонтанах утворюються частки розміром із піщинку[4]. Може формуватися з лави будь-якого складу — як кислого, так і основного[3][4]. Частинки гіалокластиту, як правило, складаються з сидеромелану (один з різновидів вулканічного скла) і оточені оболонкою палагоніту (продукт взаємодії цього скла з водою). Сидеромелан зазвичай має чорний колір, палагоніт — жовтий[10].

Розповсюдження[ред.ред. код]

Гіалокластит може утворюватися при виверженні і власне у воду, і під кригу чи у вологі донні осади[2][3]. Практично завжди супроводжує кульову лаву та іншу лаву, застиглу під водою[3][7]. Кількість гіалокластиту швидко зменшується зі збільшенням глибини, бо на великій глибині тиск води запобігає вибуховим виверженням[3][4][5]. На океанічних хребтах його мало; на підводних горах (навіть глибоководних) зустрічається частіше[3]. Гіалокластит може формувати шари багатометрової товщини, що вкривають величезну площу[11]; іноді він є основним складником підводних вулканічних покладів[3]. Відомий з відкладів будь-якого віку в багатьох місцях планети[3]; в Україні трапляється на Кара-Дазі[12].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Смішко Р. М. Геологія з основами геоморфології. — Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. — С. 20. — ISBN 9780080547985.
  2. а б Schmidt R., Schmincke H.-U. Seamounts and Island Building // Encyclopedia of Volcanoes / Editor-in-chief Haraldur Sigurdsson. — Academic Press, 1999. — P. 383–402. — 1417 p. — ISBN 9780080547985.
  3. а б в г д е ж и к л Batiza R., White J. D. L. Submarine Lavas and Hyaloclastite // Encyclopedia of Volcanoes / Editor-in-chief Haraldur Sigurdsson. — Academic Press, 1999. — P. 361–381. — 1417 p. — ISBN 9780080547985.
  4. а б в г Morton R. Subaqueous Volcanism. Home Page — Ron Morton (en). The University of Minnesota. Архів оригіналу за 2014-10-20. Процитовано 2014-01-03. 
  5. а б Кеннетт Дж. П. 7. Океанская кора // Морская геология. — Москва : Мир, 1987. — Т. 1. — С. 213.
  6. а б в Head J. W. III, Wilson L. Deep submarine pyroclastic eruptions: theory and predicted landforms and deposits // Journal of Volcanology and Geothermal Research. — 2003. — March. — Т. 121, № 3–4. — С. 155–193. — DOI:10.1016/S0377-0273(02)00425-0.
  7. а б Гиалокластит // Геологический словарь: в 2-х томах / К. Н. Паффенгольц и др. — издание 2, испр. — Москва : Недра, 1978. — Т. 1. — С. 383.
  8. Печерский Д. М. Палеомагнитология, петромагнитология и геология. Словарь-справочник для соседей по специальности. Архів оригіналу.
  9. John Seach. Hyaloclastite (en). volcanolive.com. Архів оригіналу за 2014-06-07. Процитовано 2014-06-07. 
  10. а б Lava and water (en). geology.sdsu.edu. Архів оригіналу за 2014-06-07. Процитовано 2014-06-07. 
  11. Тазиев Г. Ф. На вулканах / Под ред. д-ра геол.-мин. наук М. Г. Леонова. — Москва : Мир, 1987. — С. 74.
  12. Лебединский В., Кириченко Л. Вулканическая группа Карадаг // Крым — музей под открытым небом. — Симферополь : Сонат, 2002. — С. 140–142. — ISBN 966-7347-95-8.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гіалокластит

Література[ред.ред. код]