Гіпотеза моноклімаксу Клементса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гіпотеза моноклімаксу Клементса (Одум, 1975[1]; Уиттекер, 1980[2]; Миркин, 1985[3]; Дедю, 1990[4]) — визнання можливості існування в кожній природній зоні (виняткове значення кліматичних факторів) одного стійкого клімаксового стану незалежно від того, де б не починалася сукцесія — на скельних осипах, піщаних дюнах або при заростанні ставу. Гіпотеза була запропонована Ф. Клементсом (F. Clements) в 1904 р.

Сутність гіпотези кліматичного моноклімаксу Клементса зводиться до чотирьох положень, три з яких Р. Уіттекер (Whittaker, 1969[5]) вважав обов'язковими — стійкість, конвергенція (зближення ознак угруповання в ході сукцесії) і превалювання (перевага цього клімаксу по площі). Четверте положення — аналогія клімаксової спільноти з організмом — факультативне. Крім основних клімаксів, Ф. Клементс допускав існування великої кількості допоміжних клімаксів — відхилень під впливом того або іншого істотного на території фактора: субклімакс (сукцесійна стадія, що «затрималася» — рослинність річкової заплави; Миркин, 1974[6]), дісклімакс (порушений клімакс — пасовищні спільноти) , постклімакс (клімакс більш високої за рівнем організації життєвої форми — ліс в степу), преклімакс (зворотний щодо постклімаксу — степ в лісі). [Уявлення про постклімакс і преклімакс, до певної міри, відбивали уявлення В. В. Альохіна та Г. Вальтера, сформульовані у вигляді правила передування]. Всі клімакси одного району об'єднувалися Ф. Клементсом в панклімакс (вища синтаксономічна одиниця — клімакс-формація).

Гіпотеза моноклімаксу з моменту появи піддавалася критиці — три основні її положення виявилися неспряженими і тому їй на зміну прийшли уявлення про поліклімакс. Таким чином, гіпотеза моноклімаксу сьогодні представляє суто історичний інтерес (Миркин, 1985[7], Миркин та ін., 1989[8]). Але слід віддати належне Ф. Клементсу, який був відданий цій гіпотезі і «… проніс її, як прапор, через всю свою наукову біографію» (Миркин, 1986). Цікавий і такий факт: в одній з останніх своїх робіт Ф. Клементс (Clements, 1949) ще раз підтвердив прихильність гіпотезі моноклімаксу і назвав статтю ""Сезам, відкрий двері"для фітоценології", на що висхідна зірка екології та фітоценології Р. Уіттекер (Whittaker, 1953) їдко відреагував — «в порожню кімнату».

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Одум Ю. Основы экологии. — М.: Мир, 1975. — 740 с.
  2. Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы. — М.: Прогресс, 1980. — 328 с.
  3. Миркин Б. М. Теоретические основы современной фитоценологии. — М.: Наука, 1985. — 136 с.
  4. Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Гл.ред. Молдав. Сов. Энциклопедии, 1990. — 408 с.
  5. Whittaker R.H. Evolution of diversity in plant communities // Brookhavens Sympos. Biol. 1969. — V. 22. — P. 178–196.
  6. Миркин Б. М. Закономерности развития растительности речных пойм. — М., 1974. — 174 с.
  7. Миркин Б. М. Теоретические основы современной фитоценологии. — М., 1985. — 136 с.
  8. Миркин Б. М. Еще раз об организмизме в фитоценологии // Ботанический журнал. — 1989. — Т. 74. № 1. — С. 3-13.