Гіпотеза соціального договору

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гіпотеза соціального договору, Теорія за домовленістю — одна з теорій про походження мови, яка є розвитком учення Демокріта й Аристотеля про умовність, довільність назв, основоположником якої вважається Діодор Сицилійський.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Діодор Сицилійський, відстоюючи свою позицію, що мова виникла за домовленістю, писав: «спочатку люди вели налаштований спосіб життя, подібно до звірів, поодинці виходили на пасовища і живились смачною травою і плодами. Біда навчила їх захищатися від звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово впізнавати один одного. Їх звуки були ще неосмисленими і нерозбірливими, але поступово вони перейшли до слів і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих пояснення всього, що їх оточує»[1].

Критика[ред. | ред. код]

Гіпотезу соціального договору заперечили більшість мовознавців, аргументуючи це одним єдиним фактом — щоб домовитися, необхідно було вже мати мову.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. — Київ: Академія, 2003. — С.42

Інтернет-джерела[ред. | ред. код]