Давня казка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давня казка
Обкладинка каниги Давня казка.jpeg
Обкладинка електронної книги (2017).
Автор Леся Українка
Мова українська
Написано 1893
Видавництво «Житє і слово»
Видання 1896

S:  Цей твір у  Вікіджерелах

«Давня казка» — поема української поетеси Лесі Українки; написана в 1893 році.

Історія написання[ред. | ред. код]

Чистовий автограф поеми містить дату і місце написання, «Київ, 12.11.93», поправки і зауваження на полях Олени Пчілки, які Леся Українка врахувала при підготовці поеми до друку, викресливши всі ті місця, що могли б нагадувати про її власну недугу.

Поему вперше було надруковано у журналі «Житє і слово», Львів, 1896, книга 6, сторінки 442 – 453.

Автограф містить також інші незначні відмінності. За автографом поему вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. І. К., Держлітвидав, 1951, с. 363 – 386.

У другому прижиттєвому виданні (збірка «Думи і мрії», Львів, 1899, сторінки 3 – 29) текст поеми остаточно відредаговано і виправлено.

Тема[ред. | ред. код]

Тема твору Лесі Українки "Давня казка" полягає в тому, що люди не цінять допомоги інших, а просто використовують їх. І не розуміють що шкодять їм і всім всім хто існує завдяки золоту и свинцю.

Роль і місце поета у визволенні народу від гніту.

Сюжет[ред. | ред. код]

В одній країні жив талановитий Поет. Його пісні розходилися по всьому світу, були й порадою й розвагою. Якось Поет лежав у гаю просто на стежині. Гурт мисливський за цілий день нічого не вполював, і лицар сам повертався стежиною. Побачивши Поета, посміявся, що той, напевно, чекає гостинця. Поет же відповів, що в нього є більше багатство — поле, небо, синє море і його думки, які скрізь гуляють на волі. Граф засміявся й сказав, що віддав би увесь той химерний, таємний світ за справжнє графство й замок.

Якось приїхав лицар Бертольдо до Поета й попросив допомогти йому завоювати серце прекрасної донни Ізідори. Поет написав серенаду, лицар проспівав її, здобув прихильність дівчини й одружився з нею. На весіллі було багато людей, тільки Поета забули запросити.

Минув час. Король послав військо на чолі з Бертольдом на війну. Спочатку йому щастило, а потім лицарство потомилося, стало ремствувати, ніяк не могло взяти бусурманське царство. Почали нарікати на графа, навіть кинулись до зброї. Але тут виступили співці й проспівали про боягузів. Військо засоромилося, кинулося на штурм і здобуло перемогу. Бертольдо повернувся зі славою та багатством, але одразу ж забув про обіцяну нагороду для Поета, який склав ті підбадьорюючі пісні.

Спливло багато часу. Бертольдо зажив щасливо разом із дружиною, був справедливим і добрим паном. Але розкішне життя вимагало коштів, тож граф почав уводити різні мита, панщину, податки. Люди жили, як у пеклі. Одного разу пан почув, що по місту ходять співці й закликають до непокори. Бертольдо здогадався: ці бунтівничі думки — від його знайомого Поета, і відправив до нього слуг. Поет відповів, що не хоче надіти на вільні руки золоті кайдани. Тоді граф звелів посадити Поета в темницю, де той і загинув.

Видання в УРСР[ред. | ред. код]

Поему включено до збірника Українська дожовтнева поезія : вибрані твори для середнього шкільного віку / Редколегія: В.В. Бичко ; Упоряд., вступ.ст. та приміт. Н.Л. Калениченко . – Київ : Веселка, 1978 . – 239 с. : іл. – (Шкільна бібліотека). Сторінки 194-217

Посилання[ред. | ред. код]