Деполімеризація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Деполімериза́ція (рос. деполимеpизация, англ. depolymerization) — зворотний до полiмеризацiї процес розпаду полімера на простiшi сполуки, де зберігається структура мономеру: мономери, димери й т.п.

Схильність полімерів до деполімеризації визначається їхньою граничною температурою (англ. ceiling temperature). При цій температурі ентальпія полімеризації дорівнює зростанню ентропії при деполімеризації. При температурі вище граничної швидкість деполімеризації перевищує швидкість полімеризації, що пригнічує формування полімеру[1].

Значення граничних температур для деяких органічних полімерів
Полімер Гранична температура, °C[2] Мономер
Поліетилен 610 CH2=CH2
Поліізобутилен 175 CH2=CMe2
Поліізопрен 466 CH2=C(Me)CH=CH2
Поліметилметакрилат 198 CH2=C(Me)CO2Me
Полістирол 395 PhCH=CH2
Політетрафторетилен 1100 CF2=CF2

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Carraher Jr; Charles E (2010). 7. Introduction of Polymer Chemistry (вид. 2nd). New York: CRC Press, Taylor and Francis. с. 224. ISBN 978-1-4398-0953-2. 
  2. Stevens, Malcolm P. (1999). 6. Polymer Chemistry an Introduction (вид. 3rd). New York: Oxford University Press. с. 193–194. ISBN 978-0-19-512444-6. 

Джерела[ред. | ред. код]