Дім Тельє (новела)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Дім Тельє»
Автор Гі де Мопассан
Назва мовою оригіналу фр. La Maison Tellier
Країна Франція
Мова французька
Серія La Maison Tellier (book)d
Жанр новела
Місце Париж
Укр. видавництво Дніпро
Видано січень 1881
Перекладач(і) Петро Чикаленко
Тип носія на папері
Попередній твір Пампушка
Наступний твір Могильниці

«Дім Тельє́»[1] (фр. La Maison Tellier) — новела французького письменника Гі де Мопассана, видана в 1881 році. Сюжет твору розповідає про гурт повій, які відвідують перше причастя племінниці їхньої сутенерки, пані Тельє.

Історія[ред. | ред. код]

У 1980 році Гі де Мопассан став відомим завдяки новелі «Пампушка», яку високо оцінили літературні критики та колеги. У спробі закріпити успіх письменник став далі розвивати тему психології жінок із соціального дна. Для цього він використав історичний матеріал. Заклад пані Тельє дійсно існував в Руані — рідному місті письменника. А описана в новелі церемонія першого причастя відбулася в містечку Буї-Гійом поблизу Руана[2].

Гі де Мопассан завершив написання «Дому Тельє» в січні 1881 року. Сам автор ставив його вище за свій попередній гучний успіх, оскільки в листі до матері писав:

Я майже завершив новелу про публічних жінок на першому причасті. Думаю, це щонайменше дорівнює «Пампушці», якщо не перевершує її[2]

Однак в історії літератури «Пампушка» залишилась як найвідоміший малий твір письменника, а новела «Дім Тельє» стала другою за популярністю серед творів Гі де Мопассана, присвячених темі проституції. Вперше ця новела була видана у травні 1881 року в однойменній збірці, присвяченій другу автора — російському письменникові Івану Тургенєву[2]. Показово, що збірка, подарована Тургенєвим російському класику Льву Толстому, не отримала з боку останнього високої оцінки, однак Толстой схвально відгукнувся саме про цю новелу:

По першому ж оповіданню «Maison Tellier», не дивлячись на непристойний і мізерний сюжет оповідання, я не міг не побачити в авторі те, що називають талантом[3]

У лютому 1889 року новелу «Дім Тельє» надрукували в літературному оглядачі «La Lanterne», а в жовтні 1892-го — в газеті «Gil Blas». Пізніше її неодноразово перевидавали і перекладали різними мовами. Перший український переклад належить перу Петра Чикаленка, він побачив світ у восьмитомному зібранні творів Гі де Мопассана, виданому видавництвом «Дніпро»[1].

Сюжет[ред. | ред. код]

Пані Тельє — колишня селянка, що отримала в спадок від дядька «заклад», в якому працювали повії. Пані Тельє не розгубилася і швидко оволоділа новою посадою сутенерки. З дівчатами вона підтримує демократичні відносини, а з боку клієнтів користується щирою повагою. Але цього разу дім Тельє закритий через непередбачувані обставини — всі працівниці поїхали в гості до племінниці господині, яка завтра має вперше в житті прийняти причастя. В поїзді повії шокують подружжя статечних пасажирів непристойними розвагами, але по прибутті в село ведуть себе стримано. Вони приємно вражають своїм виглядом затурканих селян, які навіть не здогадуються, хто ці розкішно вдягнені панянки. У церкві непристойні жінки створюють почесний почет для маленької причасниці. Розчулені проповіддю священника вони одна за одною починають рюмсати, згадуючи власне невинне дитинство. Їхні емоції передаються сусідам і ось уже вся церква плаче. Священник зворушений і вдячний. Наступного дня повії повертаються додому, до них приходять постійні клієнти, але з нагоди свята першого причастя з них не беруть гроші за обслуговування[4].

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Гі де Мопассан Твори в восьми томах / ред. Д. В. Затонський — Київ: Дніпро, 1969—1972. — Т. 1.
  2. а б в Ги де Мопассан Жизнь. Милый друг. Новеллы. — М.: Художественная литература, 1970. — Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Т. 97. — С. 785—786.(рос.)
  3. Л. Толстой Полное собрание сочинений. — Т. 30. — М., 1951. — С. 4.(рос.)
  4. Заведение Телье / Ги де Мопассан Жизнь. Милый друг. Новеллы. — М.: Художественная литература, 1970. — Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Т. 97. — С. 541—566.(рос.)