Ед IV

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ед IV
Ед IV
Ед IV
герцог Бургундії
Попередник: Гуго V
Наступник: Філіпп I
 
Народження: 1295
Смерть: 3 квітня 1350(1350-04-03)
Сан
° чума
Династія: Бургундська
Батько: Роберт II
Дружина: Жанна II Капетинг
Діти: 6 синів

Медіафайли у Вікісховищі?

Ед IV (фр. Eudes IV de Bourgogne; близько 1295 — 3 квітня 1350) — герцог Бургундії у 13151350 роках, граф Бургундії та Артуа у 1330—1347 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив з династії Капетингів. Молодший син Роберта II, герцога Бургундії, та Агнес, доньки французького короля Людовика IX Святого.

У травні 1315 року успадкував свого після смерті свого брата Гуго V. Того ж року після смерті своєї сестри Маргарити в тюрмі Шато-Гайяр, зайняв ворожу позицію по відношенню до Людовика X, короля Франції, якого Ед Iv підозрював у вбивстві сестри. У 1316 році після смерті брата Людовика став титулярним королем Фессалонік.

Примирення відбулося 1316 року за короля Філіппа V, що було підкріплено шлюбом Еда IV зі старшою дочкою останнього у 1318 році. У 1320 році продав Людовика I де Бурбону, графу Клермон-ан-Бовезі, титул короля Фессалонік і князя Мореї. У 1322 році після сходження на трон Франції Карла IV став претендувати від імені дружини на графство Пуатьє, проте Паризький парламент відмовив Еду IV в його зазіханнях.

У 1328 році підтримав свого родича Філіппа, графа Валуа в претензії на трон Франції. Завдяки цьому в подальшому 9після коронації останнього) став один з наближених. Після цього брав участь у походах до Фландрі та Гієні. Того ж року відзначився у битві при Касселі, де французькі лицарі перемоги повсталих фламандців.

у 1330 році втрутився у боротьбу за спадщину графства Артуа, на які права мала його дружина. Зрештою 1332 року законного спадкоємця — Роберта III Артуаського було вигнано з Франції, а Ед IV разом з дружиною став графом Артуа. 1330 року став графом Бургундії.

З 1337 році активно брав участь у подіях Столітньої війни проти королівства Англія. У 1340 році рушив до графства Ено (союзника Англії), де захопив місто Антуан. Того ж року очолив війська, які у битві при Сен-Омері завдали поразки англо-фламандському війську на чолі із Робертом III д'Артуа.

У 1341 році рушив на допомогу Карлу де Блуа, який претендував на герцогство Бретань, тим самим розпочавши Війну за бретонську спадщину. 1342 році брав участь в інтронізації папи римського Клемента VI в Авіньйоні.

У 1344 році разом з дофіном Жаном, канцлером Вільгельмом Фльоте очолив французьку делегацію під час мирної конференції в Авіньойні. Проте деструктивна позиція очільника англійської делегації Генріха, графа Дербі, призвела до провалу перемовин.

1346 року разом з дофіном Жаном очолив велике військо, що рушило до Гієні. Втім війська зупинилися перед фортецею Егійон, яку не зуміли захопити. Невдовзі погиркався з королем Франції, через втручання того у справи графства Артуа. У 1347 році Філіпп VI позбавив Еда IV в управління Артуа, передавши його онуку останнього Філіппу.

Ед IV помер 1350 року від чуми під час «Чорної смерті». Поховано у монастирі Сіто. Його володіння успадкував 4-річний онук Філіпп I Руврський.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Жанна II, донька Філіппа V, короля Франції

Діти:

  • син (1322)
  • Філіп Монсеньйор (1323—1346), граф Оверні
  • Жан (1325—1327/1328)
  • син (1327)
  • син (1330)
  • син (1335)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jean Favier, La guerre de Cent Ans, Paris, Fayard, 1980, (ISBN 2213008981). (фр.)
  • Jonathan Sumption, Trial by Battle: The Hundred Years War I, (Faber & Faber Ltd., 1990), 313, 339—341, 343, 414. (англ.)
  • Hilda Johnstone, «Francia: gli ultimi Capetingi», cap. XV, vol. VI (Declino dell'impero e del papato e sviluppo degli stati nazionali) della Storia del Mondo Medievale, 1999, pp. 569—607. (італ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ед IV