Забур Іван Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Сергійович Забур
Иван Сергеевич Забуров
CCCP army Rank lejtnant infobox.svg Лейтенант
Загальна інформація
Народження 20 березня 1920(1920-03-20)
село Серміно, Ставотинська волость, Ярославський повіт, Ярославська губернія, РСФСР[1]
Смерть 21 листопада 1942(1942-11-21) (22 роки)
село Хулхута, Троїцький улус, Калмицька АРСР, РСФСР, СССР[2]
поховання: Yashkuld
Громадянство Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Військова служба
Приналежність СРСР СРСР
Рід військ піхота
Формування 34-а гвардійська стрілецька дивізія
103-й гвардійський стрілецький полк
Війни / битви Велика Вітчизняна війна
Командування
командир роти

Забур Іван Сергійович (20 березня 1920 року, село Серміно, Ярославська губернія[1] - 21 листопада 1942 року, село Хулхута, Калмицька АРСР[2]) - учасник Великої Вітчизняної війни, командир стрілецької роти 103-го гвардійського стрілецького полку 34-ї гвардійської стрілецької дивізії 28-ї армії Сталінградського фронту, гвардії лейтенант. Закрив своїм тілом амбразуру кулемета.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1920 році в селі Серміно на Ярославщині в сім'ї колгоспників. Закінчивши школу, вступив до Великосільского сільхозтехникуму і по його закінченні працював рахівником у колгоспі рідного села і двох прилеглих колгоспів[3].

У 1940 році був призваний в РККА і спрямований у Львів, в школу комскладу. Війну зустрів на західному кордоні, був поранений, лікувався в госпіталі в Нахабіні. Після лікування потрапив до складу 7-го повітряно-десантного корпусу, який в серпні 1942 року було переформовано в 34-у гвардійську стрілецьку дивізію. У складі дивізії командир роти лейтенант Забур потрапив в Калмикію, де з кінця з боями відступає від Елісти у напрямку до Астрахані. Після залишення села Хулхути, лінія фронту стабілізувалася і залишалася такою до листопада 1942 року.

21 листопада 1942 року дивізія, в ході наступальної операції під Сталінградом перейшла в наступ. 103-й гвардійський стрілецький полк наступав безпосередньо на Хулхуту, перед якою були зведені оборонні позиції противника. Просуванню роти Забурова заважав вогонь з дзоту і тоді сам командир роти зумів підібратися до дзоту і кинув в нього дві гранати, проте безуспішно. Вже поранений лейтенант Забур піднявся і накрив своїм тілом амбразуру дзоту.

Зі спогадів гвардії старшини Петра Закромова:

«Всі ми із завмиранням серця спостерігали, як наш командир вступив у двобій з фашистами. Забур, притискаючись до землі, все ближче підбирався до дзоту. Коли до дзоту залишалося метрів п'ять або шість, Іван Сергійович був поранений і залишився лежати нерухомо перед самою амбразурою. На його шинелі просочилися бурі плями. Вони швидко збільшувалися, і незабаром вся шинель біля плечей стала темною від крові. Тоді в дзоті, мабуть, порахували, що їм ніхто не загрожує і щоб охолодити кулемет, припинили вогонь. Забур, залитий кров'ю, піднявся на повний зріст, рвонув вперед і впав грудьми на амбразуру фашистського доту ... ».

Про подвиг лейтенанта Забурова 25 листопада 1942 року написала армійська газета[4], але тим не менше, І. С. Забур не був нагороджений за подвиг.

Народний письменник Калмикії Тимофій Отельданович Бембеєв неодноразово ініціював нагородження І. С. Забурова, але безуспішно. Лише 2000 року з Міністерства оборони РФ повідомили, що «На Забурова Івана Сергійовича оформлений матеріал на нагородження його орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (посмертно), і найближчим часом він буде включений до Указу для нагородження »[3]. Однак підтвердження відбувшомуся нагородженню немає.

Похований біля поля бою, потім перепохований у братській могилі селища Яшкуль[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]