Засолені ґрунти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Засолені лучні ґрунти в заплаві річки Барабой. На поверхні ґрунту вицвіти солей — тонкі плівки солей, які викристалізувалися з ґрунтового розчину

Засолені ґрунти — ґрунти, що містять у всьому профілі або в його частині легкорозчинні мінеральні солі в кількостях, шкідливих для рослин (понад 0,1-0,3%). Засоленими при певних умовах можуть бути різноманітні ґрунти — чорноземи, каштанові, лучні. Особливі ознаки мають такі галоморфні ґрунти як солончаки і солонці. Процес накопичення солей відомий як засолення. Засолення може бути первинним у зв’язку із природними процесами (вивітрювання мінералів, імпульверизація) і вторинним через штучні процеси — зрошення, осушення.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

За ступенем засолення ґрунти поділяються на слабо-, середньо-, сильно-, і дуже сильнозасолені. Передбачається, що на слабозасолених ґрунтах врожай культур у середньому знижується до 25%, на середньозасолених до 50%, на сильнозасолених до 75% і на дуже сильнозасолених до 100% .

Незалежно від хімічного складу сполук, що засолюють ґрунт, самі по собі солі можуть концентруватися у певному ґрунтовому горизонті. За глибиною залягання сольового горизонту від денної поверхні виділяють солончакові (0-30 см), солончакуваті (30-80 см), глибокосолончакуваті (80-150 см) і глибокозасолені (>150 см) ґрунти.

Залежно від складу солей у ґрунті вирізняють кілька основних видів засолення:

а) хлоридне засолення ґрунтів — зумовлене надлишковим вмістом у ґрунті хлориду натрію і хлориду магнію (NaCl, МgCl2);

б) сульфатне засолення — обумовлене накопиченням сульфату натрію і сульфату магнію (MgSО4, CaSО4, Na2 SO4);

в) содове (карбонатне) засолення — пов'язане з наявністю у ґрунті підвищених кількостей гідрокарбонату натрію або інших натрієвих солей (NaHCO3), Na2СО3).

За шкідливістю для рослин солі поділяються на: найбільш шкідливі — Na2СО3, NaHCO3, NaCl; шкідливі — СаСl2, МgCl2, Na2SO4; менш шкідливі — (MgSО4, CaSО4.

Основною причиною загибелі рослин на засолених ґрунтах є високий осмотичний тиск ґрунтового розчину, який перевищує тиск їх клітинного соку, внаслідок чого зменшується надходження води в окремі тканини, збільшується транспірація, погіршується асиміляція, дихання та утворення цукрів, що призводить до висиханя й загибелі рослин.

Засолення ґрунтів при зрошенні[ред.ред. код]

Засолення ґрунту при його зрошенні мінералізованими водами

Вторинне засолення зрошуваних ґрунтів відбуватися з часом тому, що майже вся вода (навіть природні опади) містять розчинні солі. Коли рослини використовують воду, солі залишаються в ґрунті та з роками накопичуються до критичного рівня. Оскільки засолення ґрунту негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур, ці солі вимивають з кореневої зони промивними поливами. Вторинне засолення відбувається здебільшого на землях з поганим природним відтоком ґрунтових вод і при використанні для зрошення сільськогосподарських культур мінералізованих вод.

Географія поширення[ред.ред. код]

Засолені ґрунти зустрічаються переважно в південних посушливих областях багатьох країн (Пакистан, Індія, Китай, та ін.), часто плямами серед незасолених ґрунтів. В країнах Середньої Азії засолено близько половини всіх розораних земель. В Росії вони широко поширені у Поволжі.

Засолені ґрунти в Україні займають відносно невелику площу — 1,92 млн га; з них, за даними Державного земельного кадастру, 1,71 млн га — нині у сільськогосподарському використанні, у тому числі слабозасолених — 1336,6 тис. га, середньозасолених — 224,3 тис. га, сильнозасолених — 116,3 тис. га, солончаків — 32,8 тис. га[1].

Серед зрошуваних земель в Україні налічується близько 350 тис. га засолених, з них 70-100 тис. га вторинно засолених ґрунтів. Площа солонцевих ґрунтів — 2,8 млн га (переважно в межах степу), приблизно 2/3 з них розорюється, а близько 0,8 млн га — зрошується[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Екологічний стан ґрунтів України / С. А. Балюк, В. В. Медведєв, М. М. Мірошніченко та ін. // Український географічний журнал. — 2012, № 2. — С. 38-42

Література[ред.ред. код]

  • Екологічний стан ґрунтів України / С. А. Балюк, В. В. Медведєв, М. М. Мірошніченко та ін. // Український географічний журнал. — 2012, № 2. — С. 38-42.
  • Ковда В. А. Основы учения о почвах. Общая теория почвообразовательного процесса. Книга вторая. — М.: Наука, 1973.— 469 с.
  • Новикова A. B. Исследования засоленных и солонцовых почв: генезис, мелиорация, экология. Избранные труды.— X.: КП «Друкарня 13», 2009. — 720 с.
  • Хільчевський В. К. Агрогідрохімія. — К.: ВПЦ: Київський університет, 1995. — 222 с. ISBN 6-1201-1412-4

Посилання[ред.ред. код]