Зневоднююча установка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зневоднююча установка (рос. обезвоживающая установка, англ. dewatering plant; нім. Entwässerungsanlage f) – споруди і апарати для відділення води від корисної копалини. Для матеріалу більше за 3-5 мм використовують З.у. для дренування в штабелях, грохоти, елеватори, класифікатори.

Зневоднення в штабелях здійснюється на дренажних складах, виконаних із залізобетону з вертикальними або похилими стінками і пологим дном. У дні є дренажні канави. Іноді використовується дренуючий шар (постіль) з крупного щебеню. Як З.у. застосовують вібраційні, резонансні і самобалансні грохоти. Для обводнених продуктів використовують дугові сита, де 75% води видаляється за рахунок відцентрових сил.

Зневоднення на елеваторах здійснюється дренуванням у процесі транспортування ковшами.

Крім того, для зернистих м-лів використовують спіральні і рейкові класифікатори (з кутом нахилу 16о). Зневоднення і транспортування продукту здійснюються при обертанні спіралі або руху гребкової рами. При крупності продукту, що збезводнюється в межах 0-0,5 мм застосовують магнітні дешламатори, згущувачі, гідросепаратори, гідроциклони, центрифуги і вакуум-фільтри, фільтр-преси.

Радіальні згущувачі застосовують при крупності матеріалу 0,03-5 мм.

Термічна сушка продуктів збагачення здійснюється в осн. в барабанних сушарках, іноді в конвеєрних сушарках, печах киплячого шару, трубах-сушарках і інш.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Білецький В.С., Олійник Т.А., Смирнов В.О., Скляр Л.В. Техніка та технологія збагачення корисних копалин. Частина ІІІ. Заключні процеси. – Кривий Ріг: Криворізький національний університет. 2019. 220 с.
  • Білецький В.С., Олійник Т.А., Смирнов В.О., Скляр Л.В. Техніка та технологія збагачення корисних копалин. Частина ІІІ. Заключні процеси. – Кривий Ріг: Криворізький національний університет. 2019. – 230 с.