Зносостійкість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Зносості́йкість (рос. износостойкость; англ. wear resistance; нім. Verschleissfestigkeit f) — властивість матеріалу чинити опір зношуванню за визначених умов тертя, яка оцінюється величиною, оберненою швидкості зношування чи інтенсивності зношування[1][2].

Швидкість зношування — відношення величини зносу до часу зношування[2].

Інтенсивність зношування — відношення величини зносу до шляху тертя, вздовж якого відбувалося зношування[2].

Шлях тертя — відстань, що проходить точка поверхні тертя одного тіла по поверхні іншого тіла[2].

Зносостійкість залежить від виду, складу і структури матеріалу, твердості поверхневих шарів, шорсткості і технології обробки деталі, контактних зусиль, стану і наявності змащування у зоні контакту поверхонь тертя.

Відносна зносостійкість — безрозмірний показник, що характеризує співвідношення абсолютних величин зносу двох матеріалів, один з яких прийнятий за еталон.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДСТУ 2860-94 Надійність техніки. Терміни та визначення.
  2. а б в г ДСТУ 2823-94 Зносостійкість виробів тертя, зношування та мащення. Терміни та визначення.

Література[ред.ред. код]