Йост (король Німеччини)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йост I
Jošt Lucemburský.jpg
Король Німеччини
Правління 1410-1411
Попередник Сигізмунд I
Наступник Сигізмунд I
Інші титули маркграф Бранденбургу
маркграф Моравії
герцог Люксембургу
Біографічні дані
Народження 29 січня 1351(13510129)
Брно, Землі Богемської Корони
Смерть 18 січня 1411
Брно, Землі Богемської Корони
Поховання Church of St. Thomas[d]
Дружина Елизавета Сілезька
Агнеса Сілезька
Династія Люксембурги
Батько Іоганн Генріх Моравський
Мати Маргарита П'яст
Armoiries Jobst de Moravie.png
Медіафайли у Вікісховищі?

Йост I (нім. Jobst von Mähren; 29 січня 1351- 18 січня 1411) — король Німеччини 1410-1411 років, маркграф Моравії 1375-1411 років, герцог Люксембургу 1388—1411 років, маркграф Бранденбургу 1397—1411 років.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з династії Люксембургів. Старший син Іоганна Генріха, маркграфа Моравії, та Маргарити П'яст (доньки Миколая II, князя Опавського). Народився у 1351 році. Здобув гарну освіту. Досить ефективно керував спадковими володіннями свого батька, проте, за деякими джерелами, відрізнявся жадібністю, підступністю і марнославством. У 1372 році оженився на доньці князя Опольського. У 1374 році вона померла. Того ж року оженився на тітці померлої дружини.

Після смерті батька 1375 року Йост розділив престол Моравії зі своїм молодшим братом Прокопом. Однак уже в 1381 році між братами спалахнула війна, яка тривала, з перервами, до самої смерті Прокопа в 1405 році.

У 1383 році двоюрідний брат Йоста — імператор Венцель призначив його генеральним вікарієм Італійського королівства. Після цього Йост брав участь в походах до Угорщини свого двоюрідного брата Сигізмунда Люксембурга, який претендував на престол Угорщини. За свою військову допомогу Йост отримав за свою підтримку західну Словаччину з Пожоном.

Сигізмунд, постійно відчував фінансові труднощі, тому 1388 року поступився Йосту курфюрством Бранденбург за 565 тисяч гульденів. У тому ж році Венцель передав йому родове герцогство Люксембург (що стало герцогством) з низкою ленів в Ельзасі.

У 1392 році Йост вступив в союз з Сигізмундом і Альбрехтом IV, герцогом Австрії, проти імператора Венцеля і свого рідного брата Прокопа. У ході війни Йост вдалося полонити короля в Бероуні 1394 році, але незабаром він змушений був змушений звільнити його.

У 1397 році Йост замирився з Венцелем Люксембургом і Лужицьке маркграфство і підтвердження на володіння Бранденбургом. У 1401 році укладено союз з Сигізмундом, який 1402 року було порушено. Того ж року герцогство Люксембург за 100 тис. дукатів передано Людовику I Орлеанському. Війна почалася знову і тривала до 1405 року. Йост діяв в союзі з Рупрехтом III, курфюрстом Пфальца. Йост сприяв останньому у здобутті в 1400 році корони Німеччини, поваливши імператора Венцеля. У 1407 році після смерті Людовика Орлеанського Йост повернув собі герцогство Люксембург.

Після смерті короля Рупрехта у 1410 році кандидатом на німецький престол виступив Сигізмунд Люксембург. Його партія мала у своєму розпорядженні голосами двох курфюрстів — Трірського і Пфальцського. Сам Сигізмунд вважав за собою, як маркграфом Бранденбурзьких, ще бранденбурзький голос. Пфальц і Трір обрали Сигізмунда, але Майнц і Кельн в угоді з східними курфюрстами 1410 року проголосили німецьким королем Йоста. Венцель при цьому вважався імператором. Втім 18 січня 1411 року Йост раптово помер (можливо його було отруєно), і 21 липня 1411 року відбулися нові вибори, на яких королем обрано Сигізмунда Люксембурга. Інші володіння перейшли останньому також.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Єлизавета, донька Владислава II П'яста, князя Сілезько-Опольського

дітей не було

2. Дружина — Агнес, донька Болеслава II, князя Сілезько-Опольського

дітей не було

Джерела[ред. | ред. код]

  • Štěpán, Václav (2002). Moravsky markrabě Jošt (1354—1411). Matice moravská p. 823. ISBN 80-86488-05-5
  • Jaroslav Mezík: Die Finanzen des mährischen Markgrafen Jost (1375—1411). In: Prečan, Vilém (Hg.): Acta Creationis. Unabhängige Geschichtsschreibung in der Tschechoslowakei 1969—1980, Bukarest 1980, S. 69–91.