Оксиген-16

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кисень-16)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксиген-16
Загальні відомості
Назва, символ Оксиген-16, Кисень-16,16O
Нейтронів 8
Протонів 8
Властивості ізотопу
Природна концентрація 99.76%
Період напіврозпаду стабільний
Атомна маса 15.99491461956 а.о.м
Спін 0
Дефект маси -4.73700141 кеВ
Енергія зв'язку 7.976206 кеВ

Оксиген-16 або Кисень-16 — стабільний та найрозповсюдженіший ізотоп оксигену, 99.76% від усього кисню. Містить 16 нуклонів: 8 протонів та 8 нейтронів. Маса становить 15.99491461957±(17) а.о.м..[1] Є третім за розповсюдженістю ізотопом у Всесвіті, поступається лише 1H та 4He, в Сонячній системі має частку 0.9592% від маси усіх атомів.[2] Та є найпоширенішим ізотопом на Землі 47% маси земної кори. Зокрема утворює звичайну воду (1H216O).

Утворення[ред. | ред. код]

На відмінну від перших двох найрозповсюдженіших ядер 1H та 4He, не синтезувався при первинному нуклеосинтезі. Практично увесь оксиген-16 виник в зоряному нуклеосинтезі таким чином дає найбільший вклад у металічність (важливу астрономічну характеристику зірок).

Синтезується як наступний етап після потрійної альфа-реакції.

4He + 4He8Be (−0.0918 MeV)   Злиттям двох ядер гелію-4 виникає нестабільний берилій-8.
8Be + 4He → 12C + 2 γ||(+7.367 MeV)||  Якщо вкрай нестабільний берилій-8 встигає провзаємодіяти з ядром гелію-4, утворюється карбон-12.
12C + 4He16O + γ ||(+7.162 MeV)||  Карбон-12 поглинанням ядра гелію-4 у свою чергу продукує оксиген-16.

Роль в нуклеосинтезі[ред. | ред. код]

Оксиген-16 є принципово важливим для синтезу важчих елементів. В надрах масивних зір при температурах від 1500000000 K, два ядра 16O можуть зливатися в ядра важчих елементів. Внаслідок цієї реакції ядерного горіння оксигену утворюються різноманітні ізотопи, як масивніші (24Mg, 27Al, 28Si, 30P, 31P, 30S, 31S, 32S) так і легші (1H, 2H, 4He).

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Таблиця ізотопів ((англ.)) . Корейський Дослідний Інститут Атомної Енергії[en]. Архів оригіналу за 21 жовтня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
  2. Arnett, David (1996). Supernovae and Nucleosynthesis ((англ.)) (вид. First). Princeton, New Jersey: Princeton University Press. с. 11. ISBN 0-691-01147-8. OCLC 33162440.