Кондратенко Олександр Павлович (науковець)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кондратенко Олександр Павлович
Народився 11 березня 1945(1945-03-11) (72 роки)
Дніпропетровськ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба
Вчене звання доктор технічних наук
Науковий ступінь професор
Нагороди
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
звання UA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник

Олекса́ндр Па́влович Кондрате́нко — доктор технічних наук (1992), професор, полковник у відставці.

Життєпис[ред.ред. код]

Його батько був військовослужбовцем.

1968 року закінчив з відзнакою Харківську академію протиповітряної оборони імені маршала Радянського Союзу Л. О. Говорова, після чого розпочав службу у відділах бойового застосування. Займав офіцерські посади, брав участь у розробці та модернізації бойових програм (спеціалізований комплекс системи протикосмічної оборони).

1975 року захистив кандидатську дисертацію, лишився працювати при кафедрі приймальних та передавальних пристроїв, працював викладачем, старшим науковим співробітником науково-­дослідної лабораторії, від 1983-го — старший викладач Військової інженерної радіотехнічної академії протиповітряної оборони імені маршала Радянського Союзу Л. О. Говорова.

1992 року захистив докторську дисертацію, від 1993-го обіймав посаду професора, згодом начальника кафедри передавальних та приймальних радіопристроїв Харківського військового університету.

1996 року звільнився у запас з лав Збройних сил України, до 2003-го продовжував роботу у Харківському університеті Повітряних сил імені І. М. Кожедуба.

З 2003 року — професор кафедри автомобільної техніки Академії внутрішніх військ МВС України.

Напрями наукових досліджень:

  • питання втілення у техніку внутрішніх військ сучасних автомобілебудівних та інформаційних технологій
  • питання багатопозиційної адаптивної обробки на фоні адитивних завад різного походження сукупності корисних сигналів.

Брав участь у розробці та випробуванні заводських та державних дослідних зразків озброєння радіотехнічних військ Небо (РЛС)|55Ж6. У 1990-х роках за його керівництва та участі співробітниками Науково-дослідний інститут радіо|московського НДІ радіо був розроблений і випробуваний радіотехнічний комплекс (працював на засадах нетрадиційної радіолокації).

Як науковець опублікував над 200 наукових праць, є автор 41 винаходу.

Під його керівництвом захистили кандидатські дисертації понад 20 ад'юнктів та здобувачів.

Є заступником голів спеціалізованих вчених рад — Харківського університету Повітряних сил, та Академії внутрішніх військ МВС України. Заступник головного редактора збірника наукових праць академії, член редколегії журналу «Честь і закон».

Заохочувався командуванням, відзначений 8 медалями, серед них — «Ветеран військової служби».

З дружиною виховали доньку Марину, тішаться трьома онуками — Костянтином, Маргаритою та Михайлом.

Джерела[ред.ред. код]

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.