Користувач:Jarozwj/Інкубатор/Статті/Чернетка7
Атмосфе́ра Трито́на — газова оболонка, яка оточує Тритон. Атмосферний тиск на поверхні становить лише 14 мікробар, у 70 000 разів менший, ніж на поверхні Землі[1]. Вона складається з азоту, подібно до аналогічних атмосфер Титана і Землі[2]. Атмосфера простягається на відстань 800 км над поверхнею супутника[1]. Нещодавні спостереження показали підвищення температури[3]. На висоті близько 5—10 км над південною полярною областю Тритона помічено тонкі хмари, які складаються з кристалів твердого азоту.
| Газ | Парціальний тиск у 1989, мкбар |
Парціальний тиск у 2010, мкбар |
|---|---|---|
| N2[4] | 14±1 | 19+1.8 −1.5 або 39±4[5] |
| CH4[6] | 1.6–2.4× 10−3 | (0.98±0.37)×10−2 |
| CO[6] | ? | 2.4× 10−2 |
Склад[ред. | ред. код]
Головним газом в атмосфері Тритона є азот[7]. Іншими відомими компонентами є метан і монооксид вуглецю, вміст яких становить кілька сотих часток відсотка від вмісту азоту. Монооксид вуглецю, виявлений лише у 2010 році з допомогою наземних спостережень, є трохи поширеніший, ніж метан.
Іншими можливими компонентами атмосфери Тритона є аргон і неон. Оскільки вони не були виявлені в ультрафіолетовій частині спектру Тритона, отриманого «Вояджером-2» у 1989 році, їхній вміст навряд чи перевищує декілька відсотків[8]. Крім вищезгаданих газів, у верхній атмосфері містяться значні кількості водню, що утворюється в результаті фотолізу метану. Цей водень швидко покидає атмосферу Тритона і є джерелом плазми в магнітосфері Нептуна.[8]
Інші тіла Сонячної системи, що мають атмосфери подібного складу — Земля, Титан, Плутон і, можливо, Ерида[2].
Структура[ред. | ред. код]
Атмосфера Тритона є добре структурованою і глобальною[9]. Вона простягається до висоти 800 км над поверхнею, на якій розташовується екзобаза. Атмосферний тиск на поверхні станом на 1989 рік становив близько 14 мікробар. Це у 70 000 разів менше, ніж на поверхні Землі[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Triton. Voyager. Архів оригіналу за 20 December 2007. Процитовано 31 грудня 2007. (англ.)
- ↑ а б Neptune: Moons: Triton. Solar System Exploration. Архів оригіналу за 10 January 2008. Процитовано 31 грудня 2007. (англ.)
- ↑ MIT researcher finds evidence of global warming on Neptune's largest moon. Massachusetts Institute of Technology. 24 червня 1998. Архів оригіналу за 17 December 2007. Процитовано 31 грудня 2007. (англ.)
- ↑ Elliot, J.L.; Strobel, D.F.; Zhu, X. та ін. (2000). The Thermal Structure of Triton’s Middle Atmosphere (pdf). Icarus. 143 (2): 425—428. Bibcode:2000Icar..143..425E. doi:10.1006/icar.1999.6312. (англ.)
- ↑ Elliot, L.J.; Hammel, H.B.; Wasserman, L.H. та ін. (1998). Global warming on Triton (PDF). Nature. 393 (6687): 765—767. Bibcode:1998Natur.393..765E. doi:10.1038/31651. (англ.)
- ↑ а б Lellouch, E.; de Bergh, C.; Sicardy, B. та ін. (2010). Detection of CO in Triton’s atmosphere and the nature of surface-atmosphere interactions. Astronomy and Astrophysics. 512: L8. arXiv:1003.2866. Bibcode:2010A&A...512L...8L. doi:10.1051/0004-6361/201014339. (англ.)
- ↑ Miller, Ron; William K. Hartmann (May 2005). The Grand Tour: A Traveler's Guide to the Solar System (вид. 3rd). Thailand: Workman Publishing. с. 172—173. ISBN 0-7611-3547-2. (англ.)
- ↑ а б Broadfoot, A.L.; Atreya, S.K.; Bertaux, J.L. та ін. (1999). Ultraviolet Spectrometer Observations of Neptune and Triton (pdf). Science. 246 (4936): 1459—1456. Bibcode:1989Sci...246.1459B. doi:10.1126/science.246.4936.1459. PMID 17756000.
- ↑ Ingersoll, Andrew P. (1990). Dynamics of Triton's atmosphere. Nature. 344 (6264): 315—317. Bibcode:1990Natur.344..315I. doi:10.1038/344315a0. (англ.)