Ерида (карликова планета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
136199 Ерида
Ерида (центр) та Дисномія (лівіше). Знімок з телескопа Габбл
Ерида (в центрі) та Дизномія (лівіше). Знімок зроблений з допомогою телескопа «Габбл»
Відкриття
Відкривач Майкл Браун, Чедвік Трухільйо та Девід Рабіновіц[ru]
Місце відкриття Паломар
Дата відкриття 21 жовтня 2003
Позначення
Позначення 136199 Eris
Названа на честь Ерида
Тимчасові назви 2003 UB313[1]
Категорія малої планети карликова планета,
плутоїд
Епоха 14 березня 2012 (2456000,5 JD)
Велика піввісь 68,04 а. о.
Перигелій 38,46 а. о.
Афелій 97,63 а. о.
Ексцентриситет 0,434
Орбітальний період 561,3 р
Середня орбітальна швидкість 3,4722 км/с
Середня аномалія 200,38°
Нахил орбіти 43,824°
Довгота висхідного вузла 36,061°
Аргумент перицентру 150,9°
Супутники Дизномія
Фізичні характеристики
Середній радіус 1163 ± 6 km[3][4]
Маса (1,67±0,02)×1022 кг[5]
Прискорення вільного падіння
на поверхні
~0,8 м/с²
Альбедо 0,86 ± 0,07
Темп. поверхні
   (наближено)
мін. сер. макс.
30 K 42,5 K 55 K
Спектральний тип B-V=0,78, V-R=0,45[6]
Видима зоряна величина 18,7[7]
Стандартна зоряна величина −1,1925
Кутовий розмір 40 мілісекунд

Commons-logo.svg 136199 Ерида у Вікісховищі

Ери́да (136199 Eris за каталогом ЦМП[8]) — друга за розміром після Плутона[9], наймасивніша[10][11] і найбільш віддалена від Сонця карликова планета Сонячної системи. Раніше для неї використовували тимчасові назви 2003 UB313, Ксена, Зена (Xena) і Ліла (Lilah). Назву «Ерида» на честь грецької богині розбрату було ухвалено Міжнародним астрономічним союзом 13 вересня 2006 року[12]. Належить до транснептунових об'єктів та плутоїдів[13]. Діаметр Ериди — близько 2330 км.

Ериду було відкрито 21 жовтня 2003 року Майком Брауном, Чедвіком Трухільйо та Девідом Рабіновіцем[ru]. Першовідкривачі, а вслід за ними NASA та деякі ЗМІ[Джерело?] оголосили цей об'єкт десятою планетою Сонячної системи, однак 24 серпня 2006 р. Міжнародний астрономічний союз затвердив нове визначення планети, за яким Ерида не є планетою. Об'єкт було віднесено до категорії «карликових планет».

Ерида протягом тривалого часу вважалася значно більшою від Плутона[14], за даними на 2010 рік їхні розміри вважалися настільки близькими, що неможливо було впевнено стверджувати, який із цих об'єктів більший[15][16]. Однак згідно з даними, отриманими з АМС «Нові обрії» у липні 2015 року, Плутон трохи більший від Ериди і є найбільшим з відомих наразі транснептунових об'єктів[17].

Історія відкриття[ред.ред. код]

Відкриття[ред.ред. код]

Стрілкою показано рух Ериди на трьох зображеннях, використаних при відкритті об'єкта. Знімки зроблені протягом 3 годин

Ериду відкрила група американських астрономів — Майкл Браун (Каліфорнійський технологічний інститут), Чедвік Трухільйо (обсерваторія Джеміні) та Девід Рабіновіц[ru] (Єльський університет)[18]. На момент відкриття Ериди вони вже кілька років вели систематичні пошуки транснептунових об'єктів і встигли прославитися відкриттями таких великих об'єктів, як 50000 Квавар і 90377 Седна. Група використовувала 122-сантиметровий телескоп імені Самуеля Ошина[ru] з 112 ПЗЗ-матрицями, який розташований в Паломарській обсерваторії, а також спеціальну програму для пошуку рухомих об'єктів на знімках.

Ерида була вперше помічена 5 січня 2005 року о 19:20 UTC[19] під час повторного аналізу знімка, зробленого 21 жовтня 2003 року о 6:25 UTC з допомогою телескопа Самуеля Ошина. Також Ерида була знайдена на кількох більш ранніх знімках. Через кілька днів після відкриття групі Брауна у співпраці з Сюзанною Туреллотт знову вдалося виявити об'єкт з допомогою 1,3-метрового телескопа SMARTS в обсерваторії Серро-Тололо[ru][20]. Знадобилося ще кілька місяців досліджень, щоб визначити параметри орбіти і приблизний розмір об'єкта. Заява про відкриття була опублікована 29 липня 2005 року[20].

Назва[ред.ред. код]

При реєстрації відкриття об'єкту було присвоєно тимчасове позначення 2003 UB313. Згодом виникла невизначеність у класифікації об'єкта: мала чи повноцінна планета. Через відмінність процедури найменування цих двох класів об'єктів[21] пропозицію назви відклали до зібрання МАС 24 серпня 2006 року. У цей час у ЗМІ та в астрономічній спільноті затвердилося ім'я Зена (Ксена, англ. Xena), яке згадувалося так само часто, як «найпопулярніший» транснептуновий об'єкт Седна. Хоча ця назва, дана на честь головної героїні серіалу «Ксена: принцеса-воїн», була неофіційною, зарезервованою групою першовідкривачів для першого об'єкта, який виявиться більшим від Плутона.

Згідно з публікацією Г. Шиллінга, Майкл Браун спочатку хотів дати цій планеті ім'я Ліла (англ. Lila) на честь концепції в індуїзмі, яка була також співзвучна імені новонародженої доньки Брауна Ліли (англ. Lilah)[22].

Сам Майкл Браун публічно висловився, що найкращою назвою для 2003 UB313 могло бути ім'я Прозерпіни — дружини Плутона в римській міфології, або її грецького аналога — Персефони[19]. Ці назви навіть отримали більшість голосів у конкурсі з вибору назви для десятої планети, проведеному журналом New Scientist (при цьому «Зена» зайняла лише четверте місце)[23]. Однак ці назви не могли бути прийнятими, оскільки вже були дані астероїдам 26 Прозерпіна та 399 Персефона, а за правилами МАС назви малих планет не повинні бути занадто схожі[21], щоб не виникало конфлікту імен[ru].

Але, оскільки 2003 UB313 довгий час вважався десятою планетою, Майкл Браун все ж мав намір дати йому назву з греко-римської міфології, в рамках якої названі інші планети. Ім'я Ериди (дав.-гр. Ἔρις) — грецької богині розбрату, яку Браун назвав своєю улюбленою богинею[24], не було зайняте. Саме ця назва і була надіслана в комісію МАС 6 вересня 2006 року, яка затвердила її 13 вересня 2006 року[25]. Перед цим 7 вересня вона, як і Плутон, була включена в каталог малих планет під номером 136199[26].

Орбіта[ред.ред. код]

Схема орбіти Ериди

Попри те, що орбіту Ериди відстежено за архівними знімками аж до 1954 року, її вкрай повільний рух не дозволяє встановити орбітальні характеристики з високою точністю. Середня відстань Ериди від Сонця — 68 а. о. (близько 10 млрд км), але її орбіта дуже витягнута — ексцентриситет дорівнює 0,43. Таким чином, максимальна відстань від Ериди до Сонця становить 97,63 а. о. (14,61 млрд км), мінімальна — 38,46 а. о. (5,75 млрд км), тобто, в перигелії вона виявляється ближчою до Сонця, ніж Плутон в афелії, однак, на відміну від нього, Ерида не потрапляє всередину орбіти Нептуна. Вона пройшла афелій у березні-квітні 1977 року[27] і зараз наближається до Сонця. Станом на 2012 рік Ерида перебуває за 96,5 а. о. (14,5 млрд км) від Сонця, тобто сонячне світло йде до неї понад 13 годин. Період обертання Ериди навколо Сонця становить 561 рік, тобто вона досягне найближчої до Сонця точки орбіти 2258 року.

Крім великого ексцентриситету її орбіта дуже нахилена (під кутом 43,82°) до площини екліптики. За ексцентриситетом та нахилом орбіти Ерида значно перевершує Плутон та інші класичні об'єкти поясу Койпера. Небесні тіла з такими характеристиками деякі дослідники вважають об'єктами розсіяного диска[28] або навіть відокремленими транснептуновими об'єктами[29].

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Земля Дизномія Ерида Харон Плутон Макемаке Хаумеа 2007 OR10 Квавар Седна Орк
Порівняльні розміри найбільших ТНО і Землі.
Зображення об'єктів — посилання на статті.

Точно визначити розміри настільки далекого небесного тіла дуже важко. Яскравість об'єкта пропорційна до площі поверхні, помноженої на альбедо (частку сонячних променів, що відбиваються об'єктом). Таким чином, щоб розрахувати діаметр потрібно знати абсолютну зоряну величину (яку легко визначити) й альбедо (яке невідоме). Щоправда, Ерида настільки яскрава, що навіть якщо її альбедо дорівнює 1, її діаметр повинен бути не менше 2300 км[30].

У лютому 2006 року в журналі Nature опубліковані результати вимірювання тепловиділення планетоїда, виходячи з яких його діаметр був визначений як 3000±300 км[31].

У квітні 2006 року були опубліковані результати вимірювань діаметра та альбедо об'єкта, отримані з допомогою космічного телескопа «Габбл». Згідно з цими вимірюваннями, діаметр Ериди виявився рівним 2400±100 км (лише на 6 % більше діаметра Плутона), а альбедо — 0,86±0,07[32]. Таким чином, поверхня Ериди має вище альбедо, ніж поверхня будь-якого іншого об'єкта Сонячної системи, крім Енцелада.

Вимірювання розмірів Ериди, виконані 2007 року з допомогою інфрачервоного космічного телескопа «Спітцер», дозволили оцінити її діаметр як 2600+400−200 км[33].

Анімація з видимими треками зорі із трьох пунктів, що пояснює де і як спостерігалося покриття

Найточніші вимірювання виконані в ніч на 6 листопада 2010 року, коли одразу три групи астрономів у Чилі спостерігали покриття Еридою дуже слабкої зорі USNO-A2 0825-00375767[34] (видима величина 17,1m) в сузір'ї Кита. Це дозволило встановити діаметр плутоїда з точністю до 12 км[35]. Діаметр Ериди, згідно з даними цих вимірювань, не перевищує 2326±12 км, а альбедо — 0,96+0,09−0,04[36]. Похибка в оцінці діаметра за даними теплового випромінювання ймовірно пов'язана зі значним нахилом осі обертання Ериди до площини орбіти, внаслідок чого одна півкуля зараз нагріта більше, ніж інша[16][37].

Таким чином, отримані дані дозволяли стверджувати, що Ерида менша від Плутона, для якого традиційно вказувався діаметр 2390 км. Однак аналогічні вимірювання для Плутона, виконані 2007 року, дозволяли припустити, що його діаметр становить 2322 км[38] або 2368 км (2014 рік)[39]. Тому питання про те, яка з карликових планет є насправді найбільшою в Сонячній системі, залишалося відкритим до липня 2015 року, коли за даними АМС «Нові обрії» було встановлено, що діаметр Плутона — 2370±20 км[40].

Маса Ериди визначена завдяки наявності супутника, вона приблизно на чверть більша від маси Плутона і дорівнює (1,67±0,02)×1022 кг[41]. Відповідно, середня густина Ериди дорівнює 2,52±0,05 г/см³[36], що доволі близько до густини як Плутона, так і різних астероїдів поясу Койпера.

Період обертання навколо власної осі віддалених небесних тіл визначається шляхом аналізу кривої блиску[ru]. Але визначення періоду обертання Ериди ускладнене через її правильну форму та однорідність поверхні. Перша оцінка, виконана 2005 року, давала нижню межу 8 годин[42]. За даними фотометричного дослідження, виконаного 2006 року, Ерида здійснює повний оберт навколо власної осі не менш ніж за 5 земних діб[43]. Вимірювання, виконані 2008 року з допомогою орбітального телескопа «Swift», дали найточніше значення 25,9 годин[44].

Стандартна зоряна величина Ериди становить −1,19m. Її видимий блиск у 2011–2012 роках дорівнює 18,7m[45] (для порівняння, блиск Плутона — близько 14m) — безпосередньо спостерігати планету в аматорський телескоп неможливо, хоча за певних умов її можна зняти через хороший аматорський телескоп з апертурою 250–300 мм[46].

Нахил осі обертання Ериди невідомий[47].

Хімічний склад[ред.ред. код]

Ерида. Художнє зображення NASA
Порівняння інфрачервоних спектрів Ериди і Плутона (стрілками відмічені лінії поглинання метану)

Вимірювання теплового потоку від Ериди дозволяють на основі закону Стефана — Больцмана розрахувати, що зараз середня температура її поверхні становить близько 20 К (−253 °C)[48], а в найближчій до Сонця точці орбіти температура може досягати 43 К (−230 °C)[32].

Спектроскопічні спостереження, виконані 25 січня 2005 року в обсерваторії Джеміні, показали наявність на поверхні Ериди метанового снігу, чим вона схожа на Плутон і супутник Нептуна Тритон[49]. Цим пояснюється високе альбедо об'єкта. Також в її снігу є домішка азотного льоду, частка якого зростає з глибиною[50]. Ерида відрізняється від Плутона і Тритона кольором. Плутон і Тритон червонуваті, а вона — сірувата. Це пов'язано з наявністю на Ериді також етанового та етиленового льоду[48]. У жовтні 2011 року були опубліковані результати досліджень, згідно з якими тонкий шар замерзлих газів, що покриває поверхню Ериди, може сублімуватися при підвищенні температури (в перигелії) та утворювати тимчасову атмосферу карликової планети[51]. Ймовірно, атмосфера у Ериди з'явиться через 250 років, у середині XXIII століття[52].

Великий ексцентриситет орбіти у Ериди призводить до регулярних змін на її поверхні і навіть до газових течій, що проходять через усю карликову планету[50].

Супутник[ред.ред. код]

10 вересня 2005 року з допомогою телескопа з адаптивною оптикою в обсерваторії Кека у 2003 UB313 був відкритий супутник, що отримав позначення S/2005 (2003 UB313) 1[53]. Першовідкривачі дали супутнику ім'я Габріелла (англ. Gabrielle) — на честь супутниці Ксени. Супутник отримав офіційне ім'я Дизномія (позначення (136199) Eris I Dysnomia) 13 вересня 2006 року, одночасно з присвоєнням назви Ериді[25]. Ця назва дана на честь доньки Ериди Дизномії[ru] — богині беззаконня у грецькій міфології.

Дизномія обертається на відстані 37 тис. км від Ериди, здійснюючи повний оберт приблизно за 16 земних діб[54].

Цікавий факт[ред.ред. код]

Відкриття Ериди, що за розмірами більша Плутона (як вважалося від моменту її відкриття до прольоту космічного апарату «Нові обрії»), призвело до дискусії серед астрономів, чи слід вважати її планетою[55]. Наслідком дискусії стало ухвалення генеральною асемблеєю Міжнародного астрономічного союзу резолюції, внаслідок якої було переглянуто саме значення терміну «планета», відтоді (2006 р.) об'єкт має задовольняти трьом умовам[56][57]:

  1. Він має обертатись навколо Сонця.
  2. Він має бути досить масивним, щоб набути сферичної форми під дією власних гравітаційних сил.
  3. На своїй орбіті він має бути гравітаційною домінантою і поряд з ним не має бути інших тіл порівнянного розміру, крім його власних супутників або таких, що перебувають під його гравітаційним впливом.

Плутон не відповідає третій умові, оскільки його маса становить лише 7 % від маси всіх об'єктів на його орбіті. Тому рішенням МАС Плутон втратив статус планети і його було включено до класу карликових планет.

Остаточно 11 червня 2008 р. МАС оголосив про введення поняття «плутоїд». Зокрема, до плутоїдів належать карликові планети Ерида, Плутон, Макемаке і Гаумеа. Таким чином, офіційно кількість планет Сонячної системи дорівнює восьми[57].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Staff (2004-02-29). Minor Planet Designations. Ia. о.: Minor Planet Center. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-05-05.  (англ.)
  2. База даних малих космічних тіл JPL: Ерида (карликова планета) (англ.). Процитовано 2012-03-09. 
  3. Size, density, albedo and atmosphere limit of dwarf planet Eris from a stellar occultation. European Planetary Science Congress Abstracts 6. 2011. Процитовано 2011-09-14. 
  4. Beatty, Kelly (November 2010). Former 'tenth planet' may be smaller than Pluto. NewScientist.com. Sky and Telescope. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-10-17. 
  5. Michael E. Brown and Emily L. Schaller (2007). The Mass of Dwarf Planet Eris (abstract page). Science 316 (5831). с. 1585. doi:10.1126/science.1139415. PMID 17569855. 
  6. Snodgrass, Carry, Dumas, Hainaut (16 December 2009). Characterisation of candidate members of (136108) Haumea's family. The Astrophysical Journal (abstract). arXiv:0912.3171. 
  7. AstDys (136199) Eris Ephemerides. Department of Mathematics, University of Pisa, Italy. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-03-16. 
  8. Minor Planet Names: Alphabetical List (en). // IAU Minor Planet Center. Архів оригіналу за 2012-02-11.  (англ.)
  9. How Big Is Pluto? New Horizons Settles Decades-Long Debate (англ.)
  10. Dwarf Planet Outweighs Pluto. // space.com. 2007. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-22.  (англ.)
  11. Эрида: массивнее Плутона. // Астронет. 2007-06-19. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-25.  (рос.)
  12. Central Bureau for Astronomical Telegrams (2006-09-13). Circular No. 8747. Архів оригіналу за 2006-09-27. Процитовано 2006-12-16. 
  13. News Release — IAU0804: Plutoid chosen as name for Solar System objects like Pluto. // IAU. 2008-06-11. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-22. 
  14. Астрономы обнаружили десятую планету Солнечной системы (ru). // Lenta.ru. 2005-07-30. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-22.  (рос.)
  15. Новая надежда (ru). // Lenta.ru. 2010-11-10. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-22.  (рос.)
  16. а б Beatty K. (2010-11-08). Former 'tenth planet' may be smaller than Pluto. // New Scientist. Sky and Telescope. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-25.  (англ.)
  17. Астрономы поменяли свои представления о размерах Плутона (рос.)
  18. List Of Centaurs and Scattered-Disk Objects. // IAU. Архів оригіналу за 2012-05-20. Процитовано 2012-01-27.  (англ.)
  19. а б Brown M. (2006). The discovery of 2003 UB313 Eris, the 10th planet largest known dwarf planet. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-13.  (англ.)
  20. а б MPEC 2005-O41. // International Astronomical Union. 2005-07-29. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-14.  (англ.)
  21. а б Naming Astronomical Objects (en). // IAU. Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 2012-01-10.  (англ.)
  22. Schilling G. Lila // The hunt for planet X: new worlds and the fate of Pluto. — Springer, 2009. — P. 201. — 303 p. — ISBN 978-0-387-77804-4.
  23. O'Neill S. (2005). Your top 10 names for the tenth planet. // New Scientist. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-13. 
  24. Brown M. (April 11, 2007). Pluto and the Outer Solar System. // WGBH and Museum of Science, Boston. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-13.  (англ.)
  25. а б IAU Circular No. 8747. 2006-09-13. Архів оригіналу за 2012-05-31. Процитовано 2012-01-13. 
  26. MPC 57592 (en). // IAU Minor Planet Center. 2006-09-07. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2012-01-14. 
  27. D. K. Yeomans. Horizons Online Ephemeris System. California Institute of Technology, Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012- 01-14. 
  28. MPEC 2009-P26: Distant Minor Planets. IAU Minor Planet Center. 2009-08-07. Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 2012-01-31. 
  29. B. Gladman, B. G. Marsden, C. VanLaerhoven (2008). Nomenclature in the outer Solar System (англійською). Архів оригіналу за 2012-05-22. 
  30. Conversion of Absolute Magnitude to Diameter for Minor Planets
  31. New «planet» is larger than Pluto: Bonn astronomers measure size of newly discovered solar system object (en). // MPIfR. 2.2.2006 / 13.4.2006. Процитовано 2012-02-01.  (англ.)
  32. а б Brown M. E., Schaller E. L., Roe H. G., Rabinowitz D. L., Trujillo C. A. Direct measurement of the size of 2003 UB313 from the Hubble Space Telescope // The Astronomical Journal Letters. — 2006. — Vol. 643, no. 1. — P. L61. — DOI:10.1086/504843. (англ.)
  33. Stansberry J., Grundy W., Brown M. E., Spencer J., Trilling D., Cruikshank D., Margot J.-L. Physical Properties of Kuiper Belt and Centaur Objects: Constraints from Spitzer Space Telescope // The Solar System beyond Neptune / M. A. Barucci et al., Eds.. — University of Arizona Press, 2007. — P. 161—179. — ISBN 9780816527557.
  34. Occultation of Minor Planet 136199 Eris Gives Significant Data (en). // Astronomical Events Calendar. 2011-10-27. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-25.  (англ.)
  35. Попов Л. (2010-11-11). Редкое затмение поссорило Плутон с плутоидом. // Мембрана (ru). Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-22.  (рос.)
  36. а б Sicardy B.et al. Size, density, albedo and atmosphere limit of dwarf planet Eris from a stellar occultation // // European Planetary Science Congress Abstracts. — 2011. — Т. 6. (англ.)
  37. Астрономы открыли удивительную белизну Эриды. Мембрана. Архів оригіналу за 2012-03-10.  (рос.)
  38. Young E. F., Young L. A., Buie M. Pluto's Radius // Bulletin of the American Astronomical Society. — 2007. — Vol. 39. — P. 541. (англ.)
  39. Lellouch E., de Bergh C., Sicardy B., Forget F., Vangvichith M., Käufl H.-U. Exploring the spatial, temporal, and vertical distribution of methane in Pluto's atmosphere // Icarus. — 2014. — arXiv:1403.3208. — DOI:10.1016/j.icarus.2014.03.027. (англ.)
  40. How Big Is Pluto? New Horizons Settles Decades-Long Debate. NASA. 13 липня 2015. Архів оригіналу за 2015-07-13. Процитовано 13 липня 2015.  (англ.)
  41. Brown M. E., Schaller E. L. The Mass of Dwarf Planet Eris // Science. — 2007. — Vol. 316, no. 5831. — P. 1585. — DOI:10.1126/science.1139415. (англ.)
  42. IAU Circular No. 8596. 2005-09-08. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-22.  (англ.)
  43. Carraro G., Maris M., Bertin D., Parisi M. G. Time series photometry of the dwarf planet ERIS (2003 UB313) // Astronomy and Astrophysics. — 2006. — Vol. 460, no. 2. — P. L39—L42. — DOI:10.1051/0004-6361:20066526. (англ.)
  44. Roe H. G., Pike R. E., Brown M. E. Tentative Detection of the Rotation of Eris // Icarus. — 2008. — Vol. 198, no. 2. — P. 459—464. — DOI:10.1016/j.icarus.2008.08.001. (англ.)
  45. AstDys (136199) Eris Ephemerides. Department of Mathematics, University of Pisa, Italy. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2012-01-14. 
  46. FAQ по телескопам (рос.)
  47. Russell R. (2009-06-09). The Poles of the Dwarf Planets (en). // Windows to the Universe. Архів оригіналу за 2012-05-20. Процитовано 2012-02-19.  (англ.)
  48. а б Merlin F. et al. Stratification of methane ice on Eris' surface // The Astronomical Journal. — 2009. — Vol. 137, no. 1. — P. 315—328. — DOI:10.1088/0004-6256/137/1/315. (англ.)
  49. Gemini Observatory Shows That «10th Planet» Has a Pluto-Like Surface. // Gemini Observatory. 2005. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-13.  (англ.)
  50. а б Астрономы увидели следы сезонных штормов на Эриде. // Мембрана. Архів оригіналу за 2012-03-10.  (рос.)
  51. Sicardy B., Ortiz J. L., Assafin M., Jehin E., Maury A., Lellouch E., Gil Hutton R., Braga-Ribas F., Colas F., Hestroffer D., Lecacheux J., Roques F., Santos-Sanz P., Widemann T., Morales N., Duffard R., Thirouin A., Castro-Tirado A. J., Jelínek M., Kubánek P., Sota A., Sánchez-Ramírez R., Andrei A. H., Camargo J. I. B., da Silva Neto D. N. et al. A Pluto-like radius and a high albedo for the dwarf planet Eris from an occultation // Nature. — 27 October 2011. (англ.)
  52. Kaufman R. (26 October 2011). Pluto's «Twin» Has Frozen Atmosphere (en). National Geographic News. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-02-01.  (англ.)
  53. Brown M. E. et al. Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects // The Astronomical Journal Letters. — 2006. — Vol. 639, no. 1. — P. L43—L46. — DOI:10.1086/501524. (англ.)
  54. Уральская В. С. Дисномия. Спутник карликовой планеты (136199) Эриды. ГАИШ МГУ. Архів оригіналу за 2012-05-11. Процитовано 2012-01-25.  (рос.)
  55. Tony Phillips and Amelia Phillips (2006-09-04). Much Ado about Pluto (en). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-12-16. 
  56. Definition of a Planet in the Solar System. International Astronomical Union (en). 2006-08-24. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-12-16. 
  57. а б Лагодна Д.О., Кобзар О.О. Планети в сонячній системі та поза нею. Стан проблеми. УДК 52 + 372.8 (PDF)


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.