Користувач:Liksvet/Чернетка

Руднєв Борис Кузьмич (15(27) травня 1879, м. Харків - 11.грудня 1944, місто Лебедин, похований на Мироносицькому кладовищі) - український музейний діяч, інженнр-технолог, художник

Життєопис

Народився в місті Харківі у родині чиновника. Закінчив Харківське реальне училище, після якого вступив до Харківського технологічного інституту.

Закінчив вуз, одержав звання інженера – технолога. Захоплення мистецтвом привело його до художньої студії «Голуба лілія», яку організував та очолював  його приятель Євген Агафонов, учень Іллі Рєпіна.

До того ж з 1910 по травень 1918 року Руднєв обіймав посаду асистента – фотографа в університетському музеї красних мистецтв та старожитностей. У його колекції знаходилися рідкісні твори зарубіжного та вітчизняного мистецтва. Все це безумовно формувало естетичні та художні смаки Руднєва.

Після революції музей при університеті залишився напризволяще. Між тим у Харкові почався голод. В цей момент сестра Руднєва, яка мешкала у Лебедині, запросила його з дружиною до себе. Так улітку 1918 року подружжя Руднєвих опинилося у Лебедині.

У продовольчому відношенні у місті був відносний достаток, а у культурному – ситуація погіршувалася з кожним днем. Постала загроза знищення неоціненних скарбів, що зосереджувалися в палацах навколо Лебедина, Охтирки, Глухова. Під Сумами, такі палаци стояли в Хотіні, Кровному, Токарях, Бездрику, Залізняку. Садиби грабували і розорювали, розтягували антикваріат, палали бібліотеки та твори мистецтва.

Борис Руднєв разом з Ю.І. Базавлуком, людиною також освіченою (він невдовзі очолив у Лебедині повітову владу), почали рятувати все, що можливо. Найбільше цінних речей вдалося врятувати з садиба Капністів у Михайлівці : вивезли художні меблі, живописні твори: портрети гетьманів Петро Сагайдачного, Павла Полуботка та його дружини, Данила Апостола, князя М.Г. Рєпніна, графа В.О. Капніста.

З садиби Анненкових у селі Боброво – портрет княгині В.І. Анненкової, з садиби поміщика і художника О.А. Красовського, що у Куличках– твори самого О.А. Красовськийго, а також численні твори з його мистецької колекції. У таких садибах зустрічалися надзвичайно високі за рівнем виконання художні твори. Так, у Михайлівці три покоління володарів садиби зібрали чималу картинну галерею, куди входили твори італійської, голландської та фламандської школи XVII – XVIII ст. Про цінність колекції свідчить те, що п'ять портретів   з капністівської колекції були залучені С.П. Дягілевим для виставки історичного портрета, що проходила у Петербурзі на початку століття. В 1918 році у Лебедині відбулась Перша виставка української старовини.

У 30-ті роки Руднєв організував невеликий актив краєзнавців,які вивчали історію Лебединщини, виступали з лекціями, збирали цікаві експонати.

Роки війни (1941-1943) для Руднєва Б. та очолюваного ним музею були найскладнішим. (У цей період директор вів щоденник, де записував усе ,що відбувалось довкола) Вказівок що до евакуації експонаттів не було. Найцінніші твори сховав і відчинив музей для відвідувачів, сподіваючись що в такий спосіб збереже його від розграбування. Декіька років сам цілодобово чергував у будину музею. Лише окремі експонати були втрачені, але в цілому збереглася вся колекція. В серпні 1943 року коли місто звільняли від німців шісь снарядів розірвались на площі перед музеєм, але музей уцілів.

Після звільнення Лебедина Борису Кузьмичу довелося писати дуже багато пояснень,чому музей працював у роки війни.

Через чотири місяці після звільнення міста 11 грудня 1944 року Б.К.Руднєв помер. Йому було 65 років.

Вшануваня

Подвиг Руднєва починаючи із створеня, а згодом і порятунку музею і майже всієї його колекції неоціненний. В пам'ять про свого засновника, директора, краєзнавця Лебединському художньому музею в 2008 році було присвоєно його ім'я. В музеї збереглися два живописні портрети Руднєва, написані його товаришем : Є.Агафонов “Біля роялю” ,1904 рік; Є.Агафонов "Портрет Руднєва",1904 рік , фотографії, архівні документи.

Примітки

• Побожій С. Невідоме листування Д. Гордєєва і Б. Руднєва / С. Побожій // Сумська старовина: Збірник наук. праць. — Суми: Сум. держ. ун-т, 1996. — С. 28—32.
• Побожий С. Лебединская жемчужина. Из истории городского художественного музея им. Б.К. Руднева // Лига культуры.—2019.—Вып.14.—С.86—93, фото, ил.
• Побожій С. Лебединський художній музей у світлі столітнього ювілею та деяких проблем українського мистецтвознавства // Образотворче мистецтво. —2019.— № 2 (107). —С. 94–99
• Руднев Б. К. Дневник оккупации города Лебедина // http://www.otkudarodom.ua/ru/dnevnik-okkupacii-goroda-lebedina-boris-kuzmich-rudnev
• РУДНЄВ Борис Кузьмич // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 383.

Джерела

1. Кравченко В.Першовитоки історії Лебединського художнього музею. // Художній музей : Минуле і сучасність. — Суми,2001 —С.57—59
2. Лебединський міський художній музей ім. Б.К.Руднєва - 100 років історії (1918-2018). — Суми, ПВП <<Еллада>>, 2018. 132 с.
3. Україна : Наука і культура. Вип.26 —27. — К., Видання АН України, т-ва "Знання", 1993.—С.366—378, іл. ISBN 0206-8001

3.Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. —600 с. — ISBN 966-95848-1-7.

4.Художній музей : Минуле та сучасність. Матеріали наукової конференції, присвяченої 80-річчю заснування Сумського художнього музею ім.Никонора Онацького.— Суми: ДОУНБ ім. Н.К. Крупської, 2001.— 134 с.

Посилання

3.Руднев Б. К. Дневник оккупации города Лебедина // http://www.otkudarodom.ua/ru/dnevnik-okkupacii-goroda-lebedina-boris-kuzmich-rudnev

У кривавій круговерті громадянської війни постала загроза знищення неоціненних скарбів, що зосереджувалися в отих палацах, яким оголосила війну партія більшовиків. У нас, тільки під Сумами, такі палаци стояли в Хотіні, Кровному, Токарях, Бездрику, Залізняку і т.д., і т. п. А скільки навколо Лебедина, Охтирки, Глухова! Разом з розгромом старовинних садиб гинули щедро розсіяні по українськім терені осередки духовної культури, палали бібліотеки, спопелялись твори мистецтва. І яке то щастя, що в Сумах опинився тоді художник Н.Х. Онацький, а в Лебедині – мистецтвознавець Б.К. Руднєв. Значною мірою завдяки їм виникли широко знані в республіці художні музеї в Сумах і Лебедині. Вони рятували роковану на загибель нашу душу. Вічна дяка їм за це! Про Н.Х. Онацького преса писала неодноразово. Менш знаний нашій громаді Б.К. Руднєв. Про нього на прохання «ПС» розповідає сумський мистецтвознавець С.І. Побожій. По суті це перша спроба дати портрет фундатора Лебединського художнього музею. Поступово колекція систематизувалася, будувалася експозиція: невдовзі Руднєв склав путівник по ній.

Життєвий шлях Бориса Кузьмича Руднєва, здавалось би починав  складатись так, що звікувати вік мав би з технікою. Народився у Харкові. Навчався у реальному училищі, де основна увага приділялася точним наукам. Потім вступив до Харківського технологічного інституту. Закінчив вуз, мав звання  інженера – технолога. І йшов би далі цією стежкою, якби не пробудилася любов до мистецтва. Початок тому поклало відвідування художньої  студії «Голуба лілія», яку очолював  його приятель Євген Агафонов, учень Іллі Рєпіна.До того ж з 1910 по травень 1918 року Руднєв обіймав посаду асистента – фотографа в університетському музеї красних мистецтв та старожитностей. У його колекції знаходилися рідкісні твори зарубіжного та вітчизняного мистецтва. Все це безумовно формувало естетичні та художні смаки Руднєва.

Після революції тяжка доля випала не тільки людям, але й мистецьким творам. Музей при університеті залишений на початку громадянської війни напризволяще , було  пограбовано. Між тим у Харкові почався голод. В цей момент сестра Руднєва, яка мешкала у Лебедині, запросила його з дружиною до себе. Так улітку 1918 року подружжя Руднєвих опинилося у Лебедині. Якщо у продовольчому відношенні тут дійсно був відносний достаток (на базарі можна було купити хліб та інші продовольчі товари), то у культурному – ситуація погіршувалася з кожним днем. Грабувалися садиби, розтягувався і просто нищився антикваріат. Чи могла людина, вихована на засадах добра, залишитись осторонь? Звичайно, ні! І разом з Ю.І. Базавлуком, людиною також освіченою (він невдовзі очолив у Лебедині повітову владу), почали рятувати все, що можливо. З садиби Капністів у Михайлівці вивезли художні меблі, живописні твори: портрети гетьманів Петра Сагайдачного, Павла Полуботка та його дружини, Данила Апостола, князя М.Г. Рєпніна, графа В.О. Капніста. З садиби Анненкових у селі Боброво – портрет княгині В.І. Анненкової, з садиби поміщика і художника О.А. Красовського, що у Куличках – твори самого О.А. Красовського, а також численні твори з його мистецької колекції. Треба сказати, що у таких садибах зустрічалися надзвичайно високі за рівнем виконання художні твори. Так, у Михайлівці три покоління володарів садиби зібрали чималу картинну галерею, куди входили твори італійської, голландської та фламандської школи XVII – XVIII ст. Про цінність колекції свідчить те,що п'ять портретів  з капністівської колекції були залучені С.П. Дягілевим для виставки історичного портрета, що проходила у Петербурзі на початку століття. Чимало мистецьких творів з вищезгаданих колекцій експонувалися 1918 року на Першій виставці української старовини у Лебедині.

В одному з листів Руднєв називає дату, коли він починає працювати в Лебединському музеї – 20 листопада 1918 року. Поступово колекція систематизувалася, будувалася експозиція: невдовзі Руднєв склав путівник по ній.

У довоєнний час до Лебединського музею  неодноразово приїздили представники столичних музеїв з метою забрати найбільш цінні експонати, та на шляху реалізації їх задумів завжди ставав перший директор. А от Лебединський музей потроху поповнювався. Мабуть, наприкінці 30-х років до музею надійшла низка творів С.І. Васильківського з Української картинної галереї Харкова, виставка творів якого відбулася і в Лебедині у 1939 р.

Найбільші випробування випали  директорові під час війни. Довго не надходило ніяких вказівок щодо евакуації. Перед приходом німців наші підривали  монументальні споруди: казначейство, млин (другий за величиною на Україні і в Росії). Руднєв жалкував, що гинуть такі історичні пам’ятки. Була у місцевої влади думка знищити і музей, але на шляху страшного задуму знову став перший директор. Найбільш цінні речі він заховав на горищі. Дещо заховав у садку, а на їх місце у експозиції вмістив другорядні речі. Та все таки чимала їх кількість, що становила художню цінність залишилась на очах. На початку німці приходили у музей, дивилися, дивувалися, але нічого не брали.  Потім у казино  взяли під розписку дев’ять картин місцевої художниці Ю. Бразоль, фарфорову вазочку – попільничку. Накинули оком і на унікальні меблі з карельської берези, хотіли забрати – пощастило, викликали у Німеччину того, хто найбільш ретельно домагався цього. Німці створили комісію по вилученню художніх цінностей, але Лебедин  невдовзі було визволено і художній музей знову відчинив двері для мешканців і гостей міста.

Борис Руднєв (фото 1941/42 року)

Подальше існування музею не було безхмарним. Руднєва змусили писати різні папери, пояснювати, благати. Ось рядки з листа до начальника Сумського облвідділу мистецтв: «У своїй доповідній  про Лебединський музей в тяжкі дні німецької  окупації я дуже багато опустив, що довелося пережити. Адже неподалік від музею, на цій же площі, була розгромлена районна бібліотека, а через один будинок від нас знищений багатющий музей фельдшерсько – акушерської  школи, переведений із Сум. Обидві установи загинули, бо залишились без догляду. Щоб я не чергував у музеї, наприкінці жовтня грабіжники під будинок моєї квартири увечері поклали жмуток сіна з двома десятками патронів, вилили пляшку бензину та підпалили. Можете уявити, з яким почуттям я пішов чергувати в музей! А лютий – березень          43-го року, коли була тритижнева зміна влад. А 18 серпня 43 року, коли наші вибивали німців з міста і 6 снарядів розірвались на площі перед музеєм! Звичайно, вилетіла половина скла… В результаті цих переживань я нажив хворобу серця, яка, мабуть, зробить мене інвалідом 64 роки». Через чотири місяці після цього листа Руднєв помер.

Є.Агафонов “Біля роялю” (Портрет Б.Руднєва)

Як же шанують пам’ять людини, якій ми повинні бути вдячними за те, що в Лебедині, невеликому райцентрі, існує чудовий художній музей? М’яко кажучи, не дуже.

Що можна зробити? Гадаю, спочатку треба організувати у самому музеї меморіальний куточок на зразок того, що зробили у Сумському художньому музеї відносно Н.Х. Онацького. І матеріали у Лебедині є. У музеї зберігаються два прекрасних портрети пензля Є. Агафонова з зображенням Руднєва, фотографії, архівні документи. Треба тільки захотіти, а там з’являться  і нові ідеї по вшануванню пам’яті людини, перед якою ми в боргу.

Сергій Побожій

В рамках заходів до 100-річчя Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва (у 2018 році), художній музей пропонує лебединцям познайомитися з окремими архівними матеріалами, пов’язаними з історією створення та розвитку музею.

Джерела:

1. ngeorgij. Дома с собственными квартирами // https://ngeorgij.livejournal.com/50289.html
2. Лебединський міський художній музей імені Б. К. Руднєва //http://ridna.ua/museums/lebedynskyj-miskyj-hudozhnij-muzej-imeni-b-k-rudnjeva/
3. Лебединський міський художній музей імені Б. К. Руднєва //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%91._%D0%9A._%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%94%D0%B2%D0%B0
4. Лебединський міський художній музей імені Бориса Руднєва //https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?lang=ua&idCrm=5b14adbb-421e-09eb-0da6-5899b1858979
5. ЛЕБЕДИНСЬКИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ім. Б. К. РУДНЄВА // http://lebedyn.com.ua/%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE/%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97/
6. Побожій Сергій. Хто зберіг мистецькі скарби Лебединщини? // Панорама Сумщини. — 1991. — 12.ІХ // http://artmuseum.lebedyn.org/2017/11/14/hto-zberig-mystetski-skarby-lebedynshhyny/
7. Побожій С. Невідоме листування Д. Гордєєва і Б. Руднєва / С. Побожій // Сумська старовина: Збірник наук. праць. — Суми: Сум. держ. ун-т, 1996. — С. 28—32.
8. Руднев Б. К. Дневник оккупации города Лебедина // http://www.otkudarodom.ua/ru/dnevnik-okkupacii-goroda-lebedina-boris-kuzmich-rudnev
9. РУДНЄВ Борис Кузьмич // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 383.
10. ЩОДЕННИК РУДНЄВА // http://artmuseum.lebedyn.org/category/shhodennyk-rudnyeva/