Коробченко Олексій Юрійович
 | ||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Коробченко Олексій Юрійович | |||||||||||||||||
| Народження | 28 березня 1972 (52 роки) | |||||||||||||||||
| Рубіжне, СРСР | ||||||||||||||||||
| Зріст | 171 см | |||||||||||||||||
| Вага | 70 кг | |||||||||||||||||
| Громадянство |  СРСР →  Україна
| |||||||||||||||||
| Позиція | правий півзахисник | |||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||
Олексі́й Ю́рійович Коро́бченко (28 березня 1972, Рубіжне, СРСР) — радянський та український футболіст та футбольний тренер. Відомий перш за все завдяки виступам у складі луганської «Зорі» та хабаровського «СКА-Енергія».
Життєпис[ред. | ред. код]
Олексій Коробченко народився в Рубіжному, що на Луганщині. Вихованець луганського спортінтернату, першими тренерами футболіста були Вадим Добіжа та Владислав Глухарьов. У 1989 році дебютував у складі «Зорі», а вже наступного сезону був одним з ключових гравців команди. Того ж року нетривалий час пограв за стахановський «Стахановець». У 1991 році разом з «Зорею» здобув «срібло» зони «Захід» другої ліги чемпіонату СРСР. Здебільшого виходив на позицію правого півзахисника, виконував великий об'єм роботи, майстерно підключався до атак власної команди та загострював гру небезпечними навісами й прострілами. Окрім численних результативних передач, нерідко забивав і сам. Був майстром виконання стандартних положень, бездоганно реалізовував одинадцятиметрові удари[1][2]. Залишив «Зорю» у 1996 році, провівши за команду 215 матчів у чемпіонатах СРСР та України і 35 разів розписавшись у воротах суперників.
Другу половину 1996 року провів у складі елістинського «Уралану», що виступав у першому дивізіоні чемпіонату Росії. Розвитку кар'єри Коробченка завадила важка травма, отримана у зіткненні з захисником «Луча» Максимом Лаюшкіним[3]. Через пошкодження коліна український півзахисник залишився поза футболом майже на два роки. У 1998 році він виступав у чемпіонаті області за луганський «Шахтар», а вже наступного року знову вирушив до Росії, аби відновити професійну кар'єру.
Новим клубом Коробченка став хабаровський «СКА-Енергія», кольори якого Олексій захищав протягом шести сезонів. Після завершення кар'єри гравця увійшов до тренерського штабу клубу, однак вже у 2006 році перебрався до Краснодара, де допомагав Павлу Яковенку в роботі з місцевою «Кубанню». З 2009 по 2012 рік входив до тренерського штабу Яковенка в молодіжній збірній України, після чого протягом 2013—2014 років очолював СК «Зоря»[4]. Після початку бойових дій на сході України перебрався з Луганська до Києва, а у 2015 році відгукнувся на пропозицію «СКА-Енергія» обійняти посаду помічника головного тренера клубу.
Досягнення[ред. | ред. код]
Переможець зони «Схід» другого дивізіону чемпіонату Росії (1): 2001
Срібний призер зони «Захід» другої ліги чемпіонату СРСР (1): 1991
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Нереализованные пенальти «Зари» (рос.) . «Луганск. Наш футбол». Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
- ↑ 50 лучших. Заря (часть вторая) (рос.) . «Football.ua». Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 20 лютого 2017.
- ↑ Уралан-1996. Жовто-блакитная перезагрузка (рос.) . «Sports.ru». Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 20 лютого 2017.
- ↑ Новым главным тренером СК «Заря» стал Алексей Коробченко (рос.) . «Луганский футбол». Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ
- Статистика виступів гравця на сайті allplayers.in.ua
- Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
- Профіль футболіста. «Український футбол. Історія та статистика». Процитовано 19 лютого 2017.[недоступне посилання з липня 2019]
- Профіль футболіста (рос.) . «Луганск. Наш футбол». Процитовано 19 лютого 2017.
- Інтерв'ю
- Интервью бывшего игрока ФК «СКА-Энергия» Алексея Коробченко (рос.) . «Goleada». 7 листопада 2014. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 19 лютого 2017.