Кубек Емілій Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кубек Емілій Антонович
Народився23 листопада 1857(1857-11-23) або 1857[1]
Штефурів, Свидник, Пряшівський край, Словаччина
Помер17 липня 1940(1940-07-17) або 1940[1]
Маганой-Сіті, Скайлкілл, Пенсільванія, США
Країна Угорщина
Діяльністьписьменник, греко-католицький священник, мовознавець, публіцист
Мова творіврусинська, південнолемківський говір з елементами язичія[2]
Magnum opusМарко Шолтис
Автограф

Кубек Емілій Антонович (23 листопада 1857, с. Штефурів Свидницького округу, Австро-Угорщина — 17 липня 1940, США) — закарпатський письменник, дослідник життя лемків.

Біографія

[ред. | ред. код]

Після закінчення духовної семінарії (1881) став священиком. У с. Снаків розгорнув культурно-освітню діяльність, допоміг збудувати дорогу, розводив сади, сприяв удосконаленню способів господарювання, подбав про побудову школи, заснував хоровий і драматичний гуртки, дописував до періодичних видань.

У 1904 р. емігрував до США і з 1904 р. до самої смерті виконував обов'язки греко-католицького священика в Маганой Сіті (штат Пенсильванія)[3]. Тут написав ряд літературних творів.[4]

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Автор роману „Марко Шолтис” (1918-1920), прозових творів „Єдно виданіє”, „Пасхальний дар”, „Після дождя – сонце”, „Кому што Бог обіцяв” та ін., першого багатомовного словника.

Кубек став найпродуктивнішим русиномовним письменником в США, опублікував велику кількість ліричних поезій та оповідань. У більшості з них переважали теми ностальгії за русинською батьківщиною, залишеною назавжди.

Найбільший з літературних є роман «Марко Шолтис» (19181920). У 1922 р. надрукований у чотиритомнику творів Е. Кубека. Твір розповідає про життя закарпатських лемків, написаний лемківською говіркою з незначною домішкою церковнослов'янських і російських слів. Дія «Марка Шолтиса» відбувається, починаючи від 1870-х років, і закінчується у 1917 р. в одному із сіл Пряшівщини. Автор дуже вдало змалював життя і побут лемків.

Менші прозові твори («Єдно виданіє», «Пасхальний дар», «Після дождя — сонце», «Кому што Бог обіцяв» та ін.) теж пов'язані з життям закарпатських лемків в еміграції.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Автор першого в новій українській лексикографії багатомовного словника «Старославянско-уторській-русскій-нѣмецкій словарь къ Свѧщенному Писанію» (1906). У його реєстрі — 550 вокабул. Українська частина лексикона докладно опрацьована, містить, як правило, ряди відповідників реєстрових слів: загальноукраїнських, діалектних підкарпатоукраїнських. Наявний і російський лексичний матеріал. Як джерело для вивчення діалектної лексики словник Кубек нині зберігає свою цінність.

Література

[ред. | ред. код]
  • В. В. Німчук. Кубек Емілій Антонович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Панько Ю. Емілій Антонович Кубек — лексикограф та письменник. «Дукля», 1985, № 4;
  • Рудловчак О., Бабота Л. Матеріали до Словника культури українців Чехословаччини (Затлоукал Я., Кубек Е.). «Дукля», 1989, № 1.
  • Маркусь В. Кубек Еміль // Енциклопедія української діяспори /Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. -
  • Маркусь. – Нью-Йорк – Чикаго, 2009. – Кн. 1. – С. 415-416.
  • Німчук В. В. Кубек Емілій Антонович // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 516 с.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. а б https://autority.snk.sk/cgi-bin/koha/opac-authoritiesdetail.pl?marc=1&authid=151439
  2. Кубек Емілій Антонович. Мова Інфо. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 27 березня 2011.
  3. Кубек Емілій. Світова Академія Русинської Культури. Архів оригіналу за 28 жовтня 2007. Процитовано 27 березня 2011.
  4. Кубек Емілій - Біографія. Колиба - Портал про закарпаття. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 27 березня 2011.