Культура Урук

Культура Урук
Карта Близького Сходу протягом 4 тисячоліття до нашої ери: археологічні пам'ятки «феномену Урук».
Названо на честь	Урук
Розташування	Межиріччя
Доба	енеоліт
Мова	шумерська мова, аккадська мова
Племʼя або народ	шумери, аккади
Час існування	4000 до н. е.  – 3100 до н. е.
Попередня культура	Убейдська культура
Наступна культура	період Джемдет-Наср
Наука що вивчає	ассирологія, шумерологія
Культура Урук у Вікісховищі

Культура Урук (в ассирології також зустрічаються поняття «феномен Урук» та «період Урук») — археологічна культура та однойменний період в історії Стародавнього Межиріччя, який припав на мідну добу та початок бронзової доби. Став своєрідним продовженням убейдської культури та поступово перейшов у період Джемдет-Наср.

Термінологія

Вперше поняття «період Урук» з'явилося у 1930 році під час наукової конференції в місті Багдад. Тоді ж, на основі даних, зібраних під час розкопок низки важливих пам'яток (зокрема Ур, Убейд, Кіш, Гірсу, Джемдет-Наср, а також Сузи на південному заході Ірану), були визначені також попередній період убейдської культури та наступний період Джемдет-Наср. Це визначення було доповнене першими відкриттями, зробленими німецькими археологами в Уруку 1929 року.

Протягом наступних десятиліть, ретельне вивчення самого Уруку, а також розкопки його шарів (які включали предмети та перші клинописні таблички), завершені у 1950-х та 1960-х роках, заклали основу для визначення матеріальної культури Уруку.

У сучасній ассиріології, окрім поняття «період Урук», часто зустрічаються ширші терміни, такі як «культура Урук» або «феномен Урук», які підкреслюють не лише хронологічні рамки, а й широкий культурний вплив та розповсюдження характерних рис цієї цивілізації на Близькому Сході.

Межиріччя часів культури Урук

Географія поширення культури

Сучасне Іракське місто біля берегів Євфрату.

Географічний горизонт, у якому засвідчено «культура Урук», є надзвичайно широким і був предметом детального вивчення, особливо після публікації знакового дослідження американського антрополога Гільєрмо Алгазе (англ. Guillermo Algaze) — «Світова система Уруку» 1993 року. Алгазе запропонував регіональну диференціацію, розглядаючи спочатку серцевину культури — алювіальну Месопотамію (територія пізнішого Шумеру, що включає такі ключові міста, як Урук, Ур, Еріду, Ніппур та Джемдет-Наср) та Сузіанську рівнину (Хузестан у південно-західному Ірані). Ці регіони були тісно пов'язані спільними культурними рисами: керамікою, архітектурою, практиками обліку та іконографією.

Серцевиною, де зародилася і досягла розквіту Культура Урук, є басейн Нижнього Євфрату — велика плоска алювіальна рівнина. Історично ця місцевість була поєднанням пустельних зон та великих болотистих лагун. Вирішальним фактором розвитку став масштабний контроль над водними ресурсами у 4 тисячолітті до н. е. Шляхом будівництва складної мережі іригаційних каналів, гребель та водосховищ, відведених від головних річищ Євфрату та Тигру, стало можливим регулярне зрошення і, як наслідок, різке підвищення врожаїв.

Характеристика 4 тисячоліття до н. е.

Наприкінці 4-го тисячоліття до н. е. міський феномен не обмежувався лише одним центром. Месопотамія, особливо в її південній частині (Шумер), перетворилася на ландшафт, де існували численні, а не лише декілька потужних, автономних міст-держав (полісів). Серед них були такі значні центри, як Урук, Ур, Еріду, Ніппур, Лагаш, Кіш. Кожне місто-держава складалося з самого міста та прилеглої до нього сільськогосподарської території, мало власного правителя або жрецьку верхівку та конкуруючу армію. Однак, незважаючи на їхню політичну незалежність і військову конкуренцію, ці поліси активно комунікували між собою, утворюючи складну регіональну систему. Ця комунікація відбувалася через розгалужені торговельні мережі, культурний обмін (спільні релігійні вірування, схожі архітектурні форми), а також через дипломатичні контакти та, нерідко, військові конфлікти за контроль над родючими землями та торговими шляхами. Таким чином, міста-держави Шумеру не існували ізольовано, а були взаємопов'язані економічно, політично та культурно, що сприяло спільному розвитку шумерської цивілізації.

Загальна характеристика

Хронологія та периодизація

«Період Урук» зазвичай датується приблизно 4000–3100 роками до н. е. і поділяється на кілька послідовних фаз на основі археологічних шарів, знайдених головним чином у храмовому районі Еанна в місті Урук, а також за типом кераміки.

Фаза	Приблизні дати (до н. е.)	Характеристика
Урук VI	3600 — 3525	Початок періоду. Продовжується розвиток, започаткований у попередній культурі Убейд. Характеризуються розвитком архітектури та поселень.
Урук V	3525 — 3450	Початок урбанізації та розвитку монументальної архітектури. Зростання регіонального впливу.
Урук IVb	3450 — 3350	Пізній Урук. Важливий етап розвитку міста. Іноді його розбивають на два періоди: Урук IVc та Урук IVb
Урук IVa	3350 — 3150	Пізній Урук. Найважливіша фаза: пік урбаністичного зростання та появи протописьма.
Урук III (Джемдет-Наср)	3150 — 2900	Кінцевий Урук. Перехідний період, який знаменує собою завершення «феномену Урук» та безпосередньо передує Ранньодинастичному періоду.

Місто Урук

Розкопки Уруку в сучасному Іраці. На передньому плані — руїни Кам'яного будинку

Місто Урук було беззаперечним адміністративним центром регіону та місце зародження «феномену Урук», демонструючи розвинену та складну форму поділу праці. У період Пізнього Уруку, під час фази Урук IVb, місто досягло площі щонайменше 2,5 км². У наступній фазі Урук IVa його площа майже подвоїлася. Наприкінці 4-го — на початку 3-го тисячоліття до н. е. Урук був, безумовно, найбільшим містом на всьому Стародавньому Близькому Сході, перевищуючи, наприклад, друге за величиною поселення, Сузи, приблизно в десять разів. За обережними оцінками, мінімальна чисельність його населення становила від 25 до 50 тисяч осіб, не враховуючи людей, які мешкали в залежних прилеглих поселеннях. Для порівняння, навіть імперський Рим І століття н. е. був лише приблизно вдвічі більшим за Урук.

У «період Урук» місто складалося з двох основних храмових районів, або «курганів»: Еанна на сході та Кулаба (або район бога Ану) на заході, кожен з яких мав характерні археологічні залишки. Назва Еанна (буквально «дім неба») була доменом божества, схожого на Венеру, — богині Інани («володарка неба»), і цей культовий зв'язок зберігся аж до Селевкідської епохи. З іншого боку, Кулаба була культовим центром бога неба Ану. Варто зазначити, що ці назви запозичені з набагато пізніших традицій, і досі невідомо, чи були вони актуальними саме для періоду Уруку, проте вони вказують на надзвичайну релігійну та архітектурну важливість цих двох зон.

Ймовірно, Урук був оточений захисним муром, але це сталося не раніше кінця Пізнього Уруку та початку Ранньодинастичного періоду. Зведення цих фортифікацій могло бути прямим наслідком фундаментальних соціальних змін, які відбувалися в цей час, коли економічне домінування та зростання населення вимагали захисту адміністративного та релігійного центру від зовнішніх загроз чи внутрішніх конфліктів. Таким чином, Урук не лише демонстрував урбаністичний і демографічний рекорд свого часу, але й уособлював політичні та соціальні трансформації, що вели до формування шумерської цивілізації.

Кераміка

Ваза. Теракота з червоним пофарбуванням, бл. 3500–2900 рр. до н. е. З Теллоха, стародавнього міста Гірсу.

Матеріальна «культура Урук», яка використовується сьогодні для ідентифікації його географічного поширення, переважно визначається специфічними типами кераміки, які поступово витіснили попередні зразки періоду Убейд. Ключовим технологічним маркером, що розділяється на два періоди, є запровадження гончарного кола, що дозволило прискорити та стандартизувати виробництво. Серед інших технологічних удосконалень у виробництві кераміки було використання керамічних скребків.

Для керамічного виробництва періоду Урук характерна низка форм:

• Конічні чаші.
• Глечики з потовщеними, округлими, вивернутими обідками; з гострокутними обідками; з короткими, вивернутими назовні горловинами та пласкими обідками.

• Глечики без горловин з потовщеними, сплющеними обідками, часто з додатковими стрічковими ручками та звуженими носиками.

Типовий декор включав насічені паралельні горизонтальні лінії, криволінійний гребінцевий декор із перехресним штрихуванням, смуги насіченого перехресного штрихування, візерунок-гойдалку, накладні гранули та відбитки пальців на ребрах. Крім того, в Уруку були знайдені кам'яні посудини (хоча на інших об'єктах Уруку вони трапляються рідко), які, ймовірно, імітували форми глиняного посуду. Вони вважаються «посудинами престижу» та, ймовірно, використовувалися у ритуальних практиках.

Чаші зі скошеним краєм

Чаша зі скошеним краєм з Хабуба-Кабіри на півдні, Сирія. Пізній період Урука, приблизно 3400-3200 рр. до н. е.

Найбільш діагностичним керамічним артефактом для ідентифікації об'єктів Урукської культури під час археологічних розвідок є чаша зі скошеним краєм (англ. Bevel Rim Bowl).

• Масовість: ці чаші знаходять десятками тисяч; вони складають приблизно 80 % усієї збереженої керамічної продукції цього періоду.
• Технологія: Цей грубий, масово виготовлений виріб не вироблявся на гончарному колі, а створювався за допомогою форми.
• Об'єм: Чаша типово має об'єм близько одного літра, хоча розміри можуть варіюватися.

Існує загальна згода, що ці посудини свідчать про процес перерозподілу та про розвинений поділ праці в суспільстві Уруку.

Цей тип чаші засвідчений на надзвичайно широкому географічному горизонті, досягаючи на сході аж Пакистану. Це викликає сумніви щодо того, чи можна використовувати лише ці чаші для однозначної ідентифікації всіх об'єктів як типово «Урукських».

Архітектура

Храм Енанни та храм Ану у різні періоди «феномену Урук»
Період Урук VI–V Період Урук VI–V  Період Урук IVb Період Урук IVb  Період Урук IVa Період Урук IVa  План храму Ану під час доби Урук III План храму Ану під час доби Урук III

Жіноче божество. З фасаду храму Інанни в Уруку, Ірак.

Архітектурний розвиток Уруку був складним і вивчався у двох чітко розмежованих районах міста: східному кургані Еанна та західному Кулаба. В Еанна, що був доменом богині Інанни, археологи виявили низку надзвичайно великих споруд, які відносяться до періодів Урук VI — Урук IV. Ці будівлі, які часто називають храмами (хоча сучасні вчені схильні обережніше використовувати цей термін, пропонуючи, що вони могли бути «залами для зборів» з культовою функцією), були зведені з сирцевої цегли. Винятками були «кам'яної конусної будівлі» (Урук VI), чиї стіни були виготовлені зі штучного цементоподібного матеріалу, та «храму з вапняку» (Урук V), зведеного з вапняку, гіпсу та пісковику, які доставлялися із родовищ за 40 км на захід від Уруку. При цьому, для даху центральних зал використовувалася соснова деревина, яку доводилося імпортувати з гірських масивів Північної Месопотамії.

Мозаїчна стіна (кам'яні конуси інкрустовані на гіпсовому фоні), що прикрашає стіни храму в місті Урук, Ірак. 2-га половина IV тисячоліття до н. е.

Основний тип архітектури, що простежується від періоду Убейд — це будівля з центральною залою на три виходи, що складається з центральної зали та двох менших бічних залів. Зовнішні стіни таких споруд, які згодом стали характерними для священних або церемоніальних будівель, були оформлені нішами та виступами. Поширена архітектурна особливість «культури Урук» — це декорація стін та терас керамічними конусами, пофарбовані кінчики яких формували мозаїку. Цей тип декору пов'язують із наслідуванням монументальної тростинної архітектури, схожої на сучасні споруди мудіф народу мадан в іракських болотах. У межах комплексу Еанна була також виявлена унікальна Будівля E (Урук IVc) з квадратною формою, що мала центральний двір, оточений чотирма залами.

Фаза Урук IVb була досить добре документована і поділялася на два архітектурні ансамблі: південно-східний (включав «колонну залу» та будівлю А) та північно-західний (включав будівлі B, C та K). Ці споруди були значними за розмірами; наприклад, будівля C була понад 50 м завдовжки і 20 м завширшки, і, за оцінками, могла вмістити до трьохсот осіб. Для її будівництва могли знадобитися мільйони сирцевих цеглин. Ці будівлі, ймовірно, поєднували політичні, адміністративні та релігійні функції. У фазі Урук IVa деякі з цих споруд продовжували використовуватися. Цікавою особливістю був «великий двір» — затоплений майданчик площею близько 2000 м², оточений двома ярусами лавок, прикрашених конусною мозаїкою, та обладнаний пристроєм для розподілу води. Згодом, у перехідній фазі Урук III/Джемдет-Наср, усі ранні споруди в Еанні були демонтовані та замінені меншими будівлями, а залишки двох терас лягли в основу майбутнього східчастого храму (зикурату), збудованого через тисячоліття.

Реконструкція частини будинку з Хабуба-Кабіри з його пересувним майном.

Архітектурне планування західного кургану Кулаба (району бога Ану) помітно відрізняється від Еанна. На відміну від Еанна, тут не було знайдено жодної протоклинописної таблички. В Кулабі послідовність терас привела до створення величезної Високої Тераси, яка досі досягає висоти 12 м. За оцінками, будівництво цієї споруди вимагало б п'яти років праці для півтори тисячі робітників. На вершині цієї тераси знаходиться Білий Храм (датирований близько 3450 р. до н. е.), з розмірами 17,5 × 22 м. Білий Храм, очевидно, був святилищем, при будівництві якого, крім соснової деревини, використовувався також кедр з Лівану, що є додатковим свідченням масштабної міжрегіональної торгівлі.

Урукська архітектура також чітко простежується на периферійних об'єктах, що відображає культурну експансію. Наприклад, у Тель Канніс та Хабуба Кабіра (Сирія) були знайдені житлові будинки тридільного типу, а також монументальні споруди на штучних терасах, як-от Східний та Північний Храми. Схожі будівлі на терасах знайдені в Джебель Аруда та Хасінебі Тепе. На багатьох місцевих об'єктах (як-от Арслан-Тепе, Телль Брак та Сузи) у період Середнього Уруку ранні місцеві будівлі були замінені на архітектурні елементи, пов'язані з культурою Уруку.

Скульптура

Урукська скульптура, де зображені худоба та стайня.

Скульптурні артефакти періоду Урук, включно з циліндричними печатками, є ключовими джерелами для історичної реконструкції суспільства. Вони детально зображують різні способи існування: тваринництво, землеробство та садівництво. Зображення тварин виконані надзвичайно ретельно. Люди представлені в різних ролях, включно з рабами та полоненими. Фігура, яку умовно ідентифікують як правителя Уруку, зображена у ролі жерця, пастуха, воїна та мисливця (наприклад, на «Стелі з полюванням на лева»). Ці зображення надають цінну інформацію про світогляд і соціальну ієрархію тогочасного світу.

Відбиток циліндричної печатки з Урука, що зображує «царя-жреця» в крислатому капелюсі та довгому плащі, який пасе стадо богині Інанни, символізованої двома баранами, обрамленими пучками очерету, як на вазі Урука.

Циліндрична печатка, датована періодом пізнього Урука - Джемдет-Насра (3350-2900 до н. е.).

Печатки типу Джемдет-Наср, широко розповсюджені в Уруку, значно відрізняються від типово Урукських за матеріалом, розміром та виготовленням. Їхній іконографічний репертуар зовсім інший: вони зазвичай зображують жінок або сцени, пов'язані з жіночими доменами (прядіння, ткацтво, виготовлення кераміки). Хоча ці відмінності, ймовірно, вказують на різні економічні сфери, неясно, чи відображають вони також і окремі соціальні структури.

Найбільшою групою скульптурних артефактів є циліндричні печатки, які відтворюють послідовність подій у формі розповідного наративу. Протягом Середнього та Пізнього Уруку циліндричні печатки поступово замінили набагато старіші штампові печатки. В цей же період була винайдена нова техніка для обробки каменю: використання гончарного кола для свердління каменю, що відкрило нові можливості для створення складного дизайну печаток. Питання про те, чи були циліндричні печатки винайдені в Сузіані (південно-західний Іран), чи в самій Південній Месопотамії, досі залишається дискусійним.

Ці печатки функціонували в першу чергу в інституційному контексті, а не особистому. Відтиски на дверях, контейнерах та табличках порушують ключове для аналізу держави питання: чи представляли печатки установу (храм, адміністрацію), чи конкретну посадову особу, яка мала право розпоряджатися ресурсами. Ймовірно, престиж, пов'язаний із печаткою, випливав саме з інституційних функцій особи, яка нею володіла.

Окрім циліндричних печаток, значну роль у «культурі Урук» відігравали інші різьблені кам'яні посудини, які класифікуються як «посудини престижу». Вони зазвичай виготовлялися з вапняку або стеатиту, іноді містили фризи із зображеннями тварин або були інкрустовані поліхромними матеріалами, що підкреслювало їхню високу цінність та майже безперечно ритуальне призначення. Прикладом є «Алебастрова ступа» (11 × 38 см), на якій зображені барани та вівці, що прямують до кошари, а також стандарти з тростинного пучка, які емблематично вказують на богиню Інанну. Припускається, що ця ступа могла використовуватися для церемоніального годування тварин як частина ритуалу, пов'язаного з культом Інанни. Важливим скульптурним артефактом є і «Пані з Варки» (скульптура жіночої голови), яка була частиною складеного зображення, ймовірно, самої богині.

Різноманітна іконографія скульптурних артефактів та печаток є ключовим інструментом для розуміння соціальної структури. Деякі циліндричні печатки, а також інші артефакти, зображують низку «стандартів» ― символів, які могли представляти різні установи, до яких належали ці об'єкти. Помітна відповідність у стилі, техніці та функціях печаток, можливо, відображає соціальні ієрархії та розподіл відповідальності. При цьому, хоча певні стилі (наприклад, печатки, що зображують грифонів, левів та переплетених змій) мають зв'язок із традиціями Сузи та навіть приписуються імовірному еламському майстру, який працював в Уруку, питання про те, наскільки зображення печатки корелювало з установою чи конкретною особою, залишається відкритим.

Торгівля

Цар-жрець на кораблі пізнього урука, 3300-3000 рр. до н. е.

Південна Месопотамія, за винятком води, глини, очерету, обмеженої кількості бітуму та деяких видів деревини й каменю, була позбавлена більшості основних природних ресурсів. Тому період Уруку критично залежав від імпорту таких матеріалів, як камінь (зокрема діорит), метали (золото, срібло, мідь, олово) та деревина (сосна, кедр), які доставлялися з віддалених місць. Хоча точні місця походження матеріалів, знайдених в контекстах «культури Урук», залишаються значною мірою невідомими, припускається, що срібло могло надходити зі східної Анатолії чи південно-західного Ірану, а напівдорогоцінне каміння (лазурит, бірюза, сердолік) — з Ірану чи навіть Єгипту.

Загальновизнано, що нестача життєво необхідних ресурсів у південній Месопотамії стала головною причиною створення та підтримки Урукської торгівельної мережі. Для її функціонування вздовж найважливіших торгових шляхів вимагалося створення постійних поселень (форпостів). Переміщення людей цими шляхами, включаючи, можливо, мандрівних ремісників, сприяло поширенню технологій та культурних практик (таких як форми землеробства, садівництва та тваринництва) з Уруку. Більшість Урукських об'єктів були розташовані вздовж древніх річкових долин — Євфрату та його приток (Хабур), Тигру та його приток (Верхній і Нижній Заб, Діяла), а також річок, що вели до Ірану (Хархе та Карун). Човни та плоти були основним засобом транспорту, особливо для масових вантажів, для яких каравани віслюків були менш пристосовані.

Поселення Уруку, які часто називають «колоніями», виникали поряд із місцевими громадами, чия соціальна складність не має бути недооцінена. Особливо добре ці колонії засвідчені у сучасній північній Сирії: Хабуба Кабіра Південна, Джебель Аруда, Тель Брак, Тель Хаммам ет-Туркман та Тель Хамукар. З'ясування взаємодії між цими колоніями та місцевим населенням є ключовим для розуміння їхньої ролі в широкому регіоні. Термін «кластерний об'єкт» використовується для позначення центрального торгового вузла, оточеного низкою залежних поселень. Тепе Гавра, розташована на маршруті вздовж Тигру, є відмінним прикладом: вона отримувала обсидіан та металеві руди з півночі, а також служила транзитним пунктом для екзотичних товарів, зокрема лазуриту із високогір'я Загросу, що доставлявся через природні перевали до Іранського плато.

Виникнення протописьма

Приклади деяких знаків протописьма

Виникнення писемності в «період Уруку» було результатом еволюційного процесу, який розпочався задовго до появи власне протоклинопису. Серед попередників писемності загальновизнаним є використання «системи токенів», тобто знаків, яка була поширена на всьому Стародавньому Близькому Сході. Форма та вигляд деяких токенів, які використовувалися для обліку, нагадують найраніші знаки протоклинопису. Знахідки у Телль-Браку та Телль-Абаді підтверджують зв'язок між цією системою та подальшим розвитком писемності. Іншими важливими попередниками є «числові таблички», часто запечатані, та «ярлики» — невеликі проколоті глиняні вироби, які супроводжували передачу товарів.

Список міст, Джемдет Наср. Серед перших у списку є такі відомі міста, як Ур, Ніппур, Ларса та Урук. Порядок, у якому вони з'являються, може відображати міфологічну або культову ієрархію.

Вирішальним кроком до протоклинопису стала поява «глиняних булл» (англ. clay bullae) — порожнистих глиняних куль, які містили всередині певну кількість облікових знаків. Кількість і форма знаків, що знаходилися всередині, були також відтиснуті на зовнішній запечатаній поверхні кулі. Основною метою цих булл, як і ярликів, було супроводжувати передачу товарів: отримувач міг розбити кулю та перевірити вміст, щоб переконатися, що маніпуляцій під час транспортування не відбулося. У самому Уруку шістнадцять таких булл було знайдено в шарах під кам'яною конусною будівлею (тобто вони передували навіть Урук VI), що свідчить про глибоку історію цієї складної адміністративної системи.

Наприкінці періоду Уруку, а саме у фазах Урук IV та наступній перехідній фазі Урук III (Джемдет-Наср), ці попередники еволюціонували у чітку нову систему обліку, сьогодні відому як протоклинопис. Переважна більшість цих текстів походить із комплексу Еанна в Уруку. Близько 85 % цих архаїчних текстів стосуються адміністративних питань, тоді як приблизно 15 % складають «лексичні списки», які слугували для навчання писарів. Згідно з даними, 1861 текст припадає на Урук IV (з них 11 лексичних), тоді як 4882 тексти — на Урук III (з них 707 лексичних), що вказує на стрімке зростання кількості записів і наголос на навчанні в пізнішу фазу.

Протоклинописні тексти відображають монументальну зміну в економічному адмініструванні: професіонали, що займалися підрахунками, стали першими писарями, утворивши ядро впливової управлінської еліти. Адміністративні тексти свідчать про існування окремих управлінських відділів, що займалися організацією праці, рибальством, домашніми тваринами, зерном та землею. Для запису використовувалося щонайменше п'ять різних базових нотаційних систем, які залежали від типу об'єкта, що обліковувався. Дослідники припускають, що тексти Уруку не записували адміністративні події у наративній формі, а використовували макет таблички (колонки, лицьова та зворотна сторони) для відображення зв'язку між об'єктами, підсумками та залученими особами, бувши більше схожими на сучасну електронну таблицю, ніж на сучасну систему письма.

Ключовим моментом залишається «Шумерське питання» — дискусія про те, яка мова (чи мови) стояла за цим раннім записом. Хоча на початку 20-го століття була висунута гіпотеза про те, що тексти слід читати як шумерські, сучасні дослідження залишаються розділеними. Роберт Енглунд, провідний фахівець, скептично ставиться до всіх аргументів на користь шумерської, оскільки більшість інтерпретацій є суто спекулятивними. Наприклад, знаки, які в пізнішому шумерському могли б означати розподіл (шум. 𒁀, трансліт. ba) або повернення (шум. 𒄀, трансліт. gi), у протоклинописі не можуть бути надійно пов'язані з цими дієсловами. Тому зараз мова всіх протоклинописних текстів в офіційних базах даних ідентифікується як «невизначена».

Література

• Radner, Karen; Moeller, Nadine; Potts, Daniel T. (2020). The Oxford History of the Ancient Near East (англ.). Т. 1. Oxford University Press. с. 804. ISBN 978-019-0687-85-4.
• Крижанівський, Олег (1996). Історія Стародавнього Сходу (укр.). Київ: Либідь. с. 480. ISBN 5-325-00613-4.
• Дьяконов, Игорь (1989). История Древнего мира. Ранняя Древность (рос.). Т. 1 (вид. 2). Наука. с. 430.
• Rose, Denny; Allen, Rowan (2018). Ancient Civilizations of the World (англ.). Sharp Publications Pvt.Ltd. с. 372. ISBN 978-183-9472-75-6.
• Stiebing, William H.; Helft, Susan N. (2023). Ancient Near Eastern History and Culture (англ.). Taylor & Francis. с. 546. ISBN 978-100-0880-66-3.
• Kramer, Samuel Noah (1988). History Begins at Sumer (англ.). University of Pennsylvania Press. с. 416. ISBN 978-081-2212-76-1.
• Крижанівський, Олег (1996). Історія Стародавнього Сходу (укр.). Київ: Либідь. с. 480. ISBN 5-325-00613-4.
• Дьяконов, Игорь (1989). История Древнего мира. Ранняя Древность (рос.). Т. 1 (вид. 2). Наука. с. 430.
• Crawford, Harriet E. W. (2004). Sumer and the Sumerians (англ.) (вид. 2nd). Cambridge University Press. ISBN 9780521533386.