Львів (назва)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Топонім «Львів»  — субстантивований присвійний відмінок на -ов- від руського (давньоукраїнського) особового імені Левъ, як звався син галицько-волинського князя Данила Романовича, з 1253 року короля Русі[1][2][3][4].

Протягом своєї історії Львів жодного разу не змінював назви. Фонетично старішою є «неікана» форма Львовъ; етимологічним правописом давня форма і новітнє звучання поєднувались у написанні Львôвъ. Форма Львів у словниках вперше виступає в словнику в 1886 році (перший том «Малорусько-німецького словаря» Є.Желеховського) (що в живій мові ця форма існувала раніш — нема сумніву), але ще в 1864 році М.Номис фіксує приказку «Львів не всякому здорів» («Українські приказки, прислів'я і таке інше»).

Щодо Львова традиційними є багато епітетів. Розповсюдженою є назва «Місто Лева». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «місто левів», «місто сплячих левів», «Королівське місто», «Перлина корони Європи», «Місто-музей», «столиця Галичини», «маленький Париж», «маленький Відень», «український П'ємонт», «Бандерштадт», «культурна столиця України» та інші.

Львовъ город, Львовъ, Львів[ред.ред. код]

Як присвійна назва, Львів в'яжеться з первісним: «Львовъ городъ» тобто «місто Льва». В давніх актах зустрічаються зокрема такі написання: на городъ на Львовъ (під 1283 роком), із XIV століття[5]; городъ Львовъ (1648)[6]; въ городъ Львовъ (1648)[6] і ін.

Часом форма слова «город» мала книжний характер: «град», наприклад близу града Лвова (1654)[6]. Традиція цих форм перетривала й до 20 століття, зокрема в святкових промовах, урочистих деклараціях, у поетичній мові й т. п. уживаються звороти «Львів-город», «город Льва», «Льва-город» тощо, як і зворот «город Данила». Ці форми мали на меті архаїзувати назву і таким чином нав'язувати до її старого походження, як і до історичних українських прав на це місто: пригадування князя Льва, сина короля Данила, для якого цей город був побудований.

Хоч у старих документах назви «Львов город» і «Львов» вживаються всуміш, проте старшою треба визнати першу форму. На це вказує не тільки значення назви: «місто Лева-Льва», але й переклад цієї назви на латинську й німецьку, а далі на французьку й інші мови.

Ильвів[ред.ред. код]

Українська назва «Львов город» побіч «Львов» — найстаріша для столиці Галичини. Однак, з кінця XIV століття в українській мові появляється третя форма із зміною початкового «л» на «ил». Зокрема зустрічаються записи воєводі Илвовскомъ (1371); до Илвова (1407)[6] та ін. Ця форма збереглася до сьогодні в західноукраїнських говорах, що зафіксовано у словнику Желехівського (стор. 322).

Щодо походження форми «Ильвів», то вона зв'язана з появою в українській мові т. зв. приставного «и» перед звуками «л» та «р», головно коли після них була редукована голосна («єр» або «йор», напр. «ильняний» замість «льняний», «иржа» замість «ржа»).

Leopolis[ред.ред. код]

У польсько-латинських документах назва Львова виступає в відомій формі Леополіс, чи скороченій Леополь. Наприклад під 1389 роком записано: civitas Leopoliensis; під р. 1422: Leopolis; під р. 1426: Leopoli et circa Leopolim та ін. Leopol зустрічається наприклад на мапі Польщі Деліля з 1704 р. та на ін. мапах. Ясна річ, що назва «Леопол(іс)», це латинський переклад (калька) українського «Львов город». Та цей переклад не виступає послідовно в старих латинських актах. Побіч нього зустрічається латинізована форму українського «Львов», а саме «Львовія» (аналогічно до «Кіовія» для Києва), напр. Livoviam 1351.

Дуже цікавий приклад латинського перекладу української форми «Львов город» на Каталонській карті світу з р. 1375, а саме Ciutat de Léo, де словом «ciutat» передано «город». Заслуговує на увагу теж окрема прикметникова форма civitas nostra Leona. Інші латинські форми для Львова це: Leopolia, Leontopolis, Leone, Liova, а також Leo.

Lemberg[ред.ред. код]

Коли йде про німецьку форму «Лемберґ», то вона на перший погляд досить дивна. Ярослав Рудницький присвятив цій формі окрему студію, надруковану в XVII томі ведомого ономастичного журналу «Zeitschrift fuer Namenforschung» під заголовком: «Zur slavisch-deutschen Ortsnamenkunde. Ukrainisches Lviv — deutsches Lemberg». У цій студії автор стверджує, що найстаршою німецькою формою був не «Лемберґ», а точний переклад українського «Львов город» — німецькою Leonburg (так наприклад у роках 1387, 1390, 1409 i п.). Окрім того, існували і інші варіанти назви міста. У документі Владислава Яґайла, де Львову підтверджується маґдебурзьке право (1 жовтня 1389 р.), вживається назва Lemburg. Крім того, трапляється в документах форма Lamburg[7]. Внаслідок фонетичних і семантичних змін почерез форми Lemburg(a), Lamburg(a), Lamberg, Lemberga назва Львова уставилася в німецькій мові остаточно як Lemberg.

Через великий вплив німецької громади, назва Lemberg утвердилася дуже рано, ще в перші десятиліття історії міста. Так, німецька назва Львова використовувалась у грамоті князя Юрія ІІ від 1334 р., де місто назване Lemburg, та в низці інших документів XIV ст.[8]

Lwów[ред.ред. код]

Даремно шукати в найстарших чисто польських документах за формою «Lwów gród». Вони знають тільки Lwów, напр. під 1356. 3 одного боку внаслідок переваги латинського «Леополісу», з другого боку з уваги на вчасне засвоєння слова «miasto» замість «gród» польська мова не знає сполуки «Lwów gród» в найстаріших документах. Проте зустрічається словосполучення miasto Lwów, напр. під р. 1649, що свідчить про повний вплив українського «Львів» (чоловічого роду) й більше штучне, аніж органічне її сприйняття.

На думку Я. Рудницького, «коли б у польській мові було відчуття питомої старовини цієї назви, ми мали б не miasto Lwów, a miasto Lwowe (середній рід)». Хоч в пізніших часах, у XIX столітті в польській літературі й виникла форма «Львівґруд», вона одначе не віддзеркалена в старих документах, має виразно штучний характер.

Назви іншими мовами[ред.ред. код]

У давнину, зокрема, зустрічалися варіанти назви Львігород (Lwihorod), Levenberg, Lemburg, Lemberg, Leontopolis[9].

Назва Львів у інших мовах дуже різноманітна. Греки вживали з кінцем XIII ст. назви: Літвон, Літвада; царгородський, александрійський і єрусалимський патріярх називали Львів «Леовіос», або «Леонтополіс».

У турецькій мові назва Львова була: «Ілі», «Ільбо», «Ілібот», «Ілібов», «Ільбадір», вірменською Львів називався «Ілоф», єврейською «Лемберґ» або «Лемберік»[10].

Західноєвропейські мови перейняли або латинську форму, пор. напр. французьке «Леополь», або німецьку, пор. англійське «Лемберґ».

Катайконіми та похідні назви[ред.ред. код]

Традиційні прізвиська[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дашкевич Н. П. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. — К., 1873. — С. 91—92.
  2. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.)
  3. (рос.) Никонов В. А. Краткий топонимический словарь. — М., 1966. — С. 244.
  4. Стрижак О. С. Етимологічні етюди: Звідки назва краю. — УМЛШ. — 1968. — С. 83.
  5. Полное собрание русских летописей, изданное Археографическою Коммиссиею. — Петербург, 1843, т. ІІ
  6. а б в г Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою Коммиссиею. — Петербург, 1863—1892, т. I—XV
  7. Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV — поч. XVII ст. — Львів : Афіша, 2002. — С. .
  8. Гошко Т. Нариси… — С. .
  9. Baliński М., Lipiński T. Lwów // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — S. 551—552. (пол.)
  10. (рос.) А что, действительно Львов на идише לימעריק? — спільнота ru-yiddish на livejournal.com

Література[ред.ред. код]

  • Рудницький Я. Назва «Львів» та її походження // Наш Львів. Ювілейний збірник 1252—1952. — Ню Йорк : Червона калина, 1953. — С. 41—44.
  • Масенко Л. Т. Львовъ // Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / Відп. ред. О. С. Стрижак. — К. : Наукова думка, 1985. — 256 с. — С. 84—85.
  • Янко М. П. Топонімічний словник України. — К. : Знання, 1998. — С. 217.