Лінгвістична прагматика

Лінгвісти́чна прагма́тика (від лат. lingua — мова та від лат. pragmaticus – прагматика) – галузь лінгвістики, що досліджує використання й функціювання мовних знаків у процесі комунікації у взаємозвʼязку з інтерактивністю його субʼєктів (мовця й адресата), їхніми особливостями й самою ситуацією спілкування.

Предмет та підходи

Прагмалінгвістика досліджує мову як інструмент взаємодії між співрозмовниками та вивчає соціокультурні, ситуативно-поведінкові, статусні, лінгвокогнітивні та інші чинники комунікації між субʼєктами.

У своєму науковому дослідженні В.В. Богданов повʼязує предмет прагмалінгвістики із умовами використання мовлення під час комунікації між субʼєктами. До цього він відносить комунікативні цілі співозмовників, час і місце мовленнєвого акта, рівень знань комунікантів, їхні соцальні статуси, психологійні та біологійні особливості, правила і конвенції мовленнєвої поведінки.

Більш детально це питання окреслив у своїх працях науковець І.П. Сусов. Згідно з його твердженнями предмет лінгвістичної прагматики полягає у «дослідженні тих дій субʼєктів мовленнєвого спілкування, у процесі яких, в межах конкретних умов комунікації, згідно з матеріалом конкретної мовної системи знаків, вони продукують висловлювання, що реалізують не тільки певний пропозиційний зміст, а й комунікативні інтенції. Учасники комунікації здійснюють інтерпретацію цих висловлювань, спрямовану на розуміння як буквальних, так і не буквальних смислів».

Джерела та класифікація

До джерел лінгвістичної прагматики, яка походить із семіотичного підходу великих філософів і лінгвістів, таких як Ч. Пірс, Ч. Морріс, К. Бюлер, У. Джеймс, Дж. Дьюї, Р. Карнап,

Г. Клаус, та інших. В період від другої половини ХІХ століття до першої половини ХХ століття було вперше сформульовано загальні принципи функціювання знаків і знакових систем, а також визначено ключові поняття семіотики.

Варто нагадати, що Ч. Пірс і Ч. Морріс відзначали важливість врахування суб'єкта практичної та комунікативної діяльності в загальній теорії знаку. Один із ключових термінів, який відзначився в їхніх працях, - інтерпретант, який не має єдиної визначеності в трикутнику Ч. Пірса, і трактується як знак іншого знака, вплив знака на інтерпретатора, його здатність реагувати на знак, або значення, що розглядають з позицій наслідків і практичних результатів, а також вибору дій, які сприяють успішній комунікації.

Ч. Морріс ввів термін "прагматика" (від гр. "pragma" - справа, дія), і надав йому лінгвістичний зміст, запропонувавши три аспекти мовної діяльності: семантику (відношення знака до поняття), синтактику (відношення знаків один до одного) та прагматику (відношення знаків до інтерпретатора).

Незважаючи на вплив концепції Дж. Остіна, зокрема на його обґрунтування ілокутивної сили як базового поняття теорії мовленнєвих актів, у лінгвопрагматичних студіях і досі триває дискусія стосовно визначення перлокутивного акту і випадків, коли фактичні результати мовлення не збігаються з намірами мовця.

У свій час П. Стросон приєднався до розробки поняття перлокуції, уточнюючи його через розрізнення поняття інтенції на два складні аспекти: намір, спрямований на сприйняття реципієнтом, і намір адресанта викликати певну реакцію у адресата. Важливо зазначити, що в дослідженнях П. Стросона вираз "реакція" був вибраний перед "перлокутивним ефектом" визначеного Дж. Остіном.

Таким чином, внесок П. Стросона допоміг у визначенні перлокутивного ефекту у двох аспектах: як очікуваного результату здійснення наміру мовця і як досягнення певного результату за допомогою мовленнєвого акту. Це сприяло кращому розумінню мовленнєвого акту як інструменту управління діяльністю співрозмовника. Важливо зауважити, що Дж. Серль визначає перлокутивний ефект як наслідок, який він відрізняє від перлокуції. Згідно з його думкою, перлокуція входить до інтенції адресанта як перлокутивна мета, тоді як перлокутивний наслідок не залежить від інтенції.

Американський логік Дж. Сьорль, наслідуючи Дж. Остіна, має особливе значення в рамках цієї мовної парадигми, оскільки він вніс значні зміни в теорію мовленнєвих актів, визначивши їх структуру, типологію, умови та правила для успішного спілкування. Він також деталізував компоненти мовленнєвого акту "локуція — ілокуція — перлокуція", додаючи до них пропозиційний акт, що включає акт референції та акт предикації. Також він створив класифікацію мовленнєвих актів на основі ілокутивних намірів, спрямованих на пристосування реальності до мови та мови до реальності, а також з урахуванням чесності та психологічного стану мовця.

Класифікація включає в себе:

• репрезентативи або асертиви (інформація про факти та їхню оцінку);
• директиви (заохочення адресата до певних дій у формі наказу, прохання, поради);
• комісиви (повідомлення про взяті зобов'язання виконати обіцянку);
• експресиви (вираження психологічного та емоційного ставлення - співчуття, привітання, вибачення тощо);
• декларативи (повідомлення про створення нових справ, встановлення правил і позицій - призначення на посаду, надання звань, винесення вироку тощо)

Література

• Богданов В. В. Лингвистическая прагматика и ее прикладные аспекты / В. В. Богданов / / Прикладное языкознание. - СПб., 1996. - C. 268-275.
• Морріс Ч.У. Підстави теорії знаків/Моріс Ч.У. // Семіотика. - М., 1983. - С. 37-89.
• Пірс Ч.С. Елементи логіки. Grammatica speculative/Пірс Ч.С. // Семіотика. - М.: Веселка,1983. - С. 151-210.
• Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підруч. / Селіванова О.О. - Полтава: Довкілля-К, 2008. - 712 с.
• Сусов І.П. Лінгвістична прагматика/Сусов І.П. - Вінниця: Нова Книга, 2009. - 272 с.
• Стросон П.Ф. Намір та конвенція у мовних актах / Стросон П.Ф. // Нове у зарубіжній лінгвістиці. - Вип. 17. - М., 1986. - С. 130-150.
• Серль Дж. Класифікація іллокутивних актів / Серль Дж. // Нове у зарубіжній лінгвістиці. Теорія мовних актів. - Вип. 17. - М., 1986. - С. 170-194.