Перейти до вмісту

Майнцьке курфюрство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Майнцьке курфюрство
нім. Kurfürstentum Mainz
лат. Electoratus Moguntinus
Держава Священної Римської імперії
Франконське герцогство Flag
780 – 1803 ↓
Прапор Майнц
Прапор
Герб Майнц
Герб
Майнц: історичні кордони на карті
Майнц: історичні кордони на карті
Розташування Майнцького курфюрства, 1729
СтолицяМайнц
МовиНімецька
РелігіїКатолицизм
Форма правлінняЦерковне князівство
Архієпископ Майнца 
• 754–786
Лулл Майнцький(інші мови) (перший)
• 1802–1803
Карл Теодор фон Дальберг(інші мови) (останній)
Історичний період
• Розширення території, піднято до архієпископства
780
• Розширення території
983
• Здобуття титулу архіканцлер
1251
• Майнц став вільним містом
1242–1462
18 березня – 23 липня 1793
17 жовтня 1797
1803
Населення
• 1760[1]
336,000 осіб
Попередник		Наступник
Франконське герцогство
Мон-Тоннер
Ашаффенбурзьке князівство
Велике герцогство Гессенське
Нассауське герцогство
Прусське королівство
Сьогодні є частиноюНімеччина
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майнцьке курфюрство

Ма́йнцьке курфю́рство (лат. Electoratus Moguntinus; нім. Kurfürstentum Mainz, Kurmainz), також Майнцьке архієпископство та Майнцький електорат — у 780–1803 роках курфюрство-архієпископія у складі Священної Римської імперії, зі столицею в німецькому місті Майнц. Очолювалося духовним князем — католицьким архієпископом Майнцьким, що займав посаду курфюрста. Він мав титул примаса і архіканцлера Німеччини, був першим серед інших канцлерів та курфюрстів. Курфюрство було одним із трьох духовних курфюрств імперії поряд із Кельнським і Трірським курфюрствами.

Історія

[ред. | ред. код]

Єпископську кафедру заснували в давньоримські часи в місті Майнці, яке було столицею римської провінції Могонтіак. Перші єпископи до IV століття мають легендарні імена, починаючи з Крискента. Першим документально підтвердженим єпископом Майнца був Мартінус в 343 році. Церковне та світське значення Майнца зросло зі сходженням на кафедру святого Боніфація в 747 році. Боніфацій раніше був архієпископом, хоча й без призначеної кафедри, але цей церковний статус не перейшов безпосередньо на саму кафедру аж до його наступника Лулла; за його правління Майнц став архієвпископством в 781 році.[2] Ще одним з перших єпископів Майнца був Аврей Майнцький(інші мови).

В 1356 році імператор Карл IV видав Золоту буллу, відповідно до якої архієпископ Майнцький став одним з семи курфюрстів Священно Римської імперії, а Майнцьке архієпископство отримало статус Майнцького курфюрства.

Територія курфюрства складалась з кількох несуміжних територій: землі поблизу Майнца на лівому та правому берегах Рейну; територію вздовж річки Майн вище Франкфурта (з районом Ашаффенбург); регіон Айхсфельд(інші мови) у Нижній Саксонії та Тюрингії; та територію навколо Ерфурта в Тюрингії.

Як це зазвичай було у Священній Римській імперії, територія князь-єпископства чи архієпископства відрізнялася від території відповідної єпархії чи архієпископства, які були суто духовною юрисдикцією князь-єпископа чи архієпископа. На початку Нового часу Майнцька архієпархія була найбільшою церковною провінцією Німеччини, що охоплювала Майнц та 10 суфражанних єпархій[3].

У Ранній новий період кафедральний собор Майнца контролював вибори архієпископа та використовував свою владу, щоб забезпечити підвищення лише своїх членів. На той час членство в капітулі монополізували кілька родина Імперських лицарів, що закріпило їхню владу серед курфюрстів[4].

У 1802 році Майнц втратив свій архієпископський статус. Під час секуляризації, що супроводжувала німецьку медіатизацію 1803 року, резиденцію курфюрста Карла Теодора фон Дальберга(інші мови) перенесли до Регенсбургу, і курфюрство втратило свої лівобережні території на користь Франції, свої правобережні райони вздовж Майна нижче Франкфурта — на користь Гессен-Дармштадта та Нассау, а Айхсфельд та Ерфурт — на користь Прусське королівство. Дальберг зберіг за собою територію Ашаффенбурга як Ашаффенбурзьке князівство. У 1810 році Дальберг об'єднав Ашаффенбург, Франкфурт, Вецлар, Ганау та Фульду, утворивши нове Велике герцогство Франкфурт(інші мови) в 1810 році. Дальберг пішов у відставку в 1813 році, а в 1815 році Віденський конгрес розділив його території між Баварським королівством, Гессенським курфюрством, Велике герцогство Гессенське та Вільним містом Франкфурт.

Сучасну римо-католицьку єпархію Майнца засновано в 1802 році, коли Майнц втратив свій статус архієпархії, а його територія на захід від річки Рейн стала простою єпархією в межах території Франції. У 1814 році її юрисдикцію поширено на територію Великого герцогства Гессенського. Відтоді вона мала двох кардиналів, і через різні конкордати їй було дозволено зберегти середньовічну традицію, коли капітул собору обирав наступника єпископа.

Курфюрсти

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Wilson, Peter (1998). German Armies: War and German Society, 1648–1806. London: UCL Press. Page 278.
  2. ↑ Sante, Georg Wilhelm (1937). Bonifatius und die Begründung des Mainzer Bistums. Historisches Jahrbuch (нім.). 57: 157—97.
  3. ↑ Augsburg, Coire, Constance, Eichstätt, Hildersheim, Paderborn, Speyer, Strasbourg, Worms, Würtzburg; Franck Lafage, Les comtes Schönborn, 1642–1756, L'Harmattan, Paris, 2008, vol 1, p. 69
  4. ↑ KURMAINZ: ADMINISTRATIVE POLITY AND POLITICAL CHANGE IN THE ELECTORATE OF MAINZ, 1647-1729 - ProQuest. www.proquest.com (англ.). Процитовано 24 квітня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Elard Biskamp: Das Mainzer Domkapitel bis zum Ausgang des 13. Jahrhunderts. Diss. phil. Marburg 1909.
  • Timothy C. W. Blanning: Reform and Revolution in Mainz 1743—1803. Cambridge 1974, ISBN 0-521-20418-6.
  • Anton Philipp Brück (Hrsg.): Kurmainzer Schulgeschichte. Wiesbaden 1960.
  • Wilhelm Diepenbach, Carl Stenz (Hrsg.): Die Mainzer Kurfürsten. Mainz 1935.
  • Irmtraud Liebeherr: Das Mainzer Domkapitel als Wahlkörperschaft des Erzbischofs. In: A. Brück (Hrsg.): Willigis und sein Dom. Festschrift zur Jahrtausendfeier des Mainzer Doms. Mainz 1975, S. 359–391.
  • Irmtraud Liebeherr: Der Besitz des Mainzer Domkapitels im Spätmittelalter. Mainz 1971.
  • Peter Claus Hartmann: Der Mainzer Kurfürst als Reichserzkanzler. Funktionen, Aktivitäten, Ansprüche und Bedeutung des zweiten Mannes im Alten Reich. Stuttgart 1997, ISBN 3-515-06919-4.
  • Michael Hollmann: Das Mainzer Domkapitel im späten Mittelalter (1306—1476). Mainz 1990.
  • Alexander Jendorff: Verwandte, Teilhaber und Dienstleute. Herrschaftliche Funktionsträger im Erzstift Mainz 1514 bis 1647. Marburg 2003, ISBN 3-921254-91-4.
  • Friedhelm Jürgensmeier: Das Bistum Mainz, Von der Römerzeit bis zum II. Vatikanischen Konzil. Frankfurt am Main 1989.
  • Friedhelm Jürgensmeier u. a.: Kirche auf dem Weg. Das Bistum Mainz. Hefte 1–5. Straßburg 1991—1995.
  • Friedhelm Jürgensmeier (Hrsg.): Handbuch der Mainzer Kirchengeschichte. Bd. 1/1–2: Christliche Antike und Mittelalter. Würzburg, 2000. Bd. 2: Günter Christ und Georg May: Erzstift und Erzbistum Mainz. Territoriale und kirchliche Strukturen. Würzburg 1997; Bd. 3/1–2: Neuzeit und Moderne. Würzburg 2002.
  • Günter Rauch: Das Mainzer Domkapitel in der Neuzeit. In: Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte. Kanonische Abteilung LXI, Bd. 92, Weimar 1975, S. 161—227; Bd. 93, Weimar, S. 194—278; Bd. 94, Weimar 1977, S. 132–179.
  • Helmut Schmahl: Innerlicher Mangel und äußerliche Nahrungshoffnung: Aspekte der Auswanderung aus Kurmainz im 18. Jahrhundert. In: Peter Claus Hartmann (Hrsg.): Reichskirche — Mainzer Kurstaat — Reichserzkanzler. Frankfurt am Main u. a. 2001 (Mainzer Studien zur Neueren Geschichte, Bd. 6), S. 121—143.
  • Manfred Stimming: Die Entstehung des weltlichen Territoriums des Erzbistums Mainz. Darmstadt 1915.
  • Manfred Stimming: Die Wahlkapitulationen der Erzbischöfe und Kurfürsten von Mainz 1233—1788. Göttingen 1909.
  • Gründliche Deduction und Anweisung, Daß Das Hohe Ertz-Stifft Mayntz in Ergreiffung der Possession des Frey-Gerichts zum Hanauischen Antheil Sr. Fürstl. Durchleucht dem Herrn Land-Graffen Wilhelm zu Hessen-Cassel vorgekommen, folglich in apprehensa anteriori possessione umb da mehr zu manuteniren seye, als solche … Und also ex plurimis capitibus ohnhintertreiblich colorirt und bevestiget ist: Zu dem End verfasset, Damit die Sub- & Obreptio des an Seiten Ihrer Fürstl. Durchl. des Herrn Land-Graffen Wilhelm zu Hessen-Cassel Wider Ihro Churfürstl. Gnaden zu Mayntz und Dero nachgesetzte Regierung Am höchst-preißl. Kayserl. Cammer-Gericht … ersten Anblicks in die Augen fallen möge; mit nachgesetzten Beylagen … Häffner, Mayntz 1737. (Digitalisat)

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майнцьке курфюрство

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Майнцьке_курфюрство&oldid=48520813