Перейти до вмісту

Ліхтенштейн

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Князівство Ліхтенштейн
нім. Fürstentum Liechtenstein

Прапор Герб
Девіз: Для Бога, князя та Батьківщини
(Für Gott, Fürst und Vaterland)
Гімн: Високо над молодим Рейном
(Oben am jungen Rhein)
Розташування Ліхтенштейн
Розташування Ліхтенштейн
Столиця Вадуц
Найбільше місто Шаан
Офіційні мови Німецька
Форма правління Конституційна монархія
Князь
Прем'єр-міністр		 Ганс-Адам II
Даніель Ріш
Незалежність  
 - розпуск Священної
Римської імперії		 1806 
 - відокремлення від Німецького союзу 1866 
Площа
 - Загалом 160,4 км² (214)
 - Внутр. води 2.7 %
Населення
 - перепис 2020  38 896 осіб.
 - Густота 237 люд/км² (52)
ВВП (ПКС) 2013 р., оцінка
 - Повний 4 047 млн. CHF (168)
 - На душу населення 111 000 CHF (24)
Валюта Швейцарський франк (CHF)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 LI Редагувати інформацію у Вікіданих / LIE Редагувати інформацію у Вікіданих / 438 Редагувати інформацію у Вікіданих
Домен .li
Телефонний код +423
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Ліхтенштейн
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ліхтенштейн (значення).

Ліхтенштéйнське князі́вство (нім. Fürstentum Liechtenstein) — мікродержава на заході центральної Європи, межує з Австрією на сході і Швейцарією на заході. Конституційна монархія. Основні політичні партії: Вітчизняний союз, Прогресивна бюргерська, Християнська соціальна. Грошові одиниці — Ліхтенштейнський франк (монети) та Швейцарський франк (купюри).

Площа 160 км²; столиця — Вадуц; рельєф: Альпи, частина долини Рейну на заході.

Очолює державу князь Ганс Адам II (з 1989), глава уряду — Даніель Ріш (з 2021); політична система — дуалістична монархія; голова держави — князь, що скликає й розпускає ландтаг (парламент) і затверджує закони.

Експорт: харчові продукти, поштові марки, мікропроцесори, стоматологічні інструменти та протези, промислові інструменти для високопрофесійного будівництва.

Населення 38 896 осіб (на 30.06.2020)[1] — головним чином німецького походження (алеманська народність), близького до населення Швейцарії, Форарльбергу, південно-західної Німеччини і Ельзасу; мова німецька (державна), у побуті переважає алеманський діалект німецької мови.

Більшість релігійного населення — римо-католики.

Разом з Узбекистаном є однією з двох країн світу, якій для виходу до світового океану необхідно перетнути щонайменше дві держави[2].

Природа

[ред. | ред. код]
Докладніше: Географія Ліхтенштейну
Докладніше: Геологія Ліхтенштейну
Ретійські Альпи. Вид з Беттлерйоха на Голдлохшпіц
Рейн у Вадуці
Заповідний ліс у Руггеллі
Шуліка чорний у заповіднику Руггеллер-Ріт

Князівство Ліхтенштейн — одна з найменших держав Європи, затиснута між Швейцарією та Австрією, проте його природне різноманіття вражає навіть досвідчених географів і натуралістів. На невеликій площі зосереджено типовий альпійський світ: глибокі долини, стрімкі гірські схили, високогірні луки, хвойні ліси та багатий тваринний світ. Природа Ліхтенштейну є яскравим прикладом того, як у компактному просторі можуть поєднуватися різні ландшафтні пояси, кліматичні умови та екосистеми.

Ліхтенштейн — країна Центральної Європи, яка розміщена в Альпійських горах між 47° та 47°10' північної широти та 9° та 9°32' східної довготи. Країна належить до малих країн континенту, займає площу 160 км², з кордоном довжиною 76 км, і межує зі сходу з Австрією (кордон становить 35 км), а на заході та півдні — зі Швейцарією (кордон становить 41 км). Вважається 4-ю з найменших держав континенту та 6-ю з найменших країн світу. Ця маленька держава є подвійно безстічною — тобто немає виходу до моря, і її води через річкові басейни не впадають безпосередньо у Світовий океан.

Геологічно Ліхтенштейн належить до Альпійської складчастої системи. Основу гір утворюють вапняки, доломіти, мергелі та пісковики, сформовані переважно в мезозойську еру. Складчасті структури, насуви та розломи — типовий результат альпійського орогенезу. Вапнякові породи зумовлюють розвиток карстових форм рельєфу: тріщин, невеликих печер, підземного стоку води. У долині Рейну поширені алювіальні відклади — гравій, пісок і мул, принесені річкою з верхів'їв Альп.

Рельєф країни різко контрастний. Найнижча точка — долина Рейну (близько 430 м над рівнем моря), тоді як найвища вершина — гора Граушпіц (2599 м). На сході піднімаються гірські масиви Ретійських Альп, що займають понад дві третини всієї площі князівства. Перепади висот створюють чітку висотну поясність, що значною мірою визначає клімат, ґрунти, рослинність і тваринний світ. На заході країни тягнеться широка долина Рейну, яка є найнижчим і найрівнішим географічним елементом князівства. Саме тут розташовані основні населені пункти, сільськогосподарські угіддя та транспортні шляхи. Долина утворена давніми алювіальними відкладами, що зробили ґрунти родючими для сільського господарства: від пісків і глин до важких суглинків і моренних нашарувань.

Клімат Ліхтенштейну помірно континентальний з виразними альпійськими рисами. На нього значно впливають висота місцевості та рельєф. У долині Рейну клімат м'якший, із теплим літом і відносно помірною зимою, тоді як у горах зими суворі, зі стійким сніговим покривом. Середні температури липня в низинах становлять від +18 до +20 °C, а в січні — від 0 до –2 °C. У високогір'ї температура може опускатися значно нижче. Характерним кліматичним явищем є фен — теплий і сухий вітер, що спускається з гір і може різко підвищувати температуру повітря, впливаючи як на природні процеси, так і на самопочуття людей.

Найважливішою водною артерією країни є річка Рейн, яка не лише формує кордон, а й відіграє ключову роль у гідрології та ландшафтах Ліхтенштейну. Рейн має альпійський характер: швидка течія, сезонні коливання рівня води, значна роль талих льодовикових вод. Окрім Рейну, територією країни протікають численні короткі гірські потоки — Саміна, Вальзербах та інші. Вони мають велике значення для формування ерозійних форм рельєфу та живлення екосистем. Природних озер у Ліхтенштейні майже немає; водний баланс підтримується переважно річками та підземними водами. На відміну від багатьох альпійських країн, у Ліхтенштейні немає великих озер, проте існує невелике природне озеро — Гампрінер Зеле площею близько 2,6 га, утворене після руйнівної повені Рейну в 1927 році.

Ґрунтовий покрив Ліхтенштейну тісно пов'язаний з рельєфом і кліматом. У долині Рейну переважають родючі алювіальні ґрунти, що історично сприяли розвитку землеробства. На схилах гір поширені бурі гірсько-лісові ґрунти, сформовані під хвойними та мішаними лісами. У високогір'ї ґрунти малопотужні, кам'янисті, часто представлені гірсько-лучними різновидами. Вони придатні переважно для природних луків і пасовищ, а не для рільництва.

Флора Ліхтенштейну відзначається виразною висотною поясністю. У нижніх частинах долини поширені культурні ландшафти — луки, поля, сади, виноградники. Тут збереглися й залишки природних заплавних лісів із верби, вільхи та тополі. На середніх висотах домінують ліси з ялини європейської, ялиці білої, буку лісового. Вище з'являються модрина та сосна гірська. Ліси займають близько 20 % території й виконують важливу екологічну функцію: захищають схили від зсувів, регулюють водний режим і є оселищем для багатьох видів тварин. Вище лісової межі простягаються альпійські луки, багаті на трав'янисті рослини й квіти: едельвейс, тирлич, анемони, рододендрони, різні види дзвоників та інші рослини, пристосовані до суворого клімату. Навесні та влітку ці луки перетворюються на яскраві квіткові килими.

Фауна Ліхтенштейну типова для Альпійського регіону. Серед ссавців поширені сарна, олень благородний, бабак, лисиця, борсук. У важкодоступних гірських районах трапляється козел альпійський — символ збереженої дикої природи. Пташиний світ представлений як лісовими, так і гірськими видами. Тут мешкають глухець, тетерук, беркут, канюк, а також численні співочі птахи. Гірські потоки є середовищем існування для форелі та інших холодноводних риб. Значну роль відіграють безхребетні — комахи, павуки, молюски, які забезпечують функціонування екосистем, зокрема запилення рослин.

Попри невеликі розміри, Ліхтенштейн приділяє значну увагу охороні природи. У країні створено низку природних резерватів, ландшафтних охоронних зон і екологічних коридорів. Основна мета — збереження альпійських ландшафтів, біорізноманіття та традиційного природокористування. Держава активно співпрацює зі Швейцарією та Австрією в межах міжнародних екологічних програм, спрямованих на охорону Альп. Важливу роль відіграє екологічна освіта та залучення населення до природоохоронних ініціатив. Найвідомішою природоохоронною територією країни є Руггеллер-Ріт — водно-болотний заповідник, розташований у північній частині країни. Це залишок колишніх рейнських боліт, які майже повністю зникли в Центральній Європі. Територія має виняткове значення для збереження рідкісних видів орхідей, земноводних та водоплавних птахів.

Історія

[ред. | ред. код]
Замок Вадуц, що височіє над столицею князівства
Докладніше: Історія Ліхтенштейну

У межах герцогства Швабія на території нинішнього Ліхтенштейну розташовувалися феодальні володіння Шелленберг і Вадуц, що увійшли потім до складу Священної Римської імперії. 1507 року імператор Максиміліан надав Вадуцу особливі права і привілеї, включаючи суверенітет і збір податків. Ці права були передані австрійській сім'ї Ліхтенштейнів. У 1699 році Шелленберг, а в 1712-му Вадуц були продані князеві Ліхтенштейну. У 1719 році обидві території було об'єднано в одне князівство. З цією датою пов'язують утворення держави Ліхтенштейн. Князівство стало частиною Священної Римської імперії. 1806 року воно ввійшло до складу Рейнського союзу, сформованого Наполеоном Бонапартом. Останній за деякий час оголосив князівство незалежною державою. Було створено армію, що складалася з 80 вояків. Щоправда, цього ж року Баварія оголосила війну Ліхтенштейну й спрямувала сюди армію. З 1815 по 1866 рік Ліхтенштейн входив до складу Німецького союзу, причому 1860 року Ліхтенштейни стали спадковими членами верхньої палати австрійського парламенту, а 1866-го, за Йоганна II Ліхтенштейна (1840—1929) князівство здобуло незалежність. У австро-прусській війні 1866 року Ліхтенштейн виступав як союзник Австрії, з 1876 по 1918 рік мав тісні зв'язки з Австро-Угорщиною.

Після Першої світової війни Ліхтенштейн розірвав договір з Австрією і переорієнтувався на Швейцарію: 1921 року укладено угоду про торгівлю і поштову службу, 1924 року укладено митний союз. Відтоді валютою Ліхтенштейну є швейцарський франк. З 1919 року Швейцарія представляє дипломатичні й консульські інтереси Ліхтенштейну за кордоном.

Під час Другої світової війни князівство дотримувалося нейтралітету. 1990 року Ліхтенштейн вступив до ООН, 1991 року — до Європейської асоціації вільної торгівлі.

1993 року Марко Фрік замінив Ганса Брунгарта на посаді прем'єр-міністра, яку той обіймав 15 років. 2001 року прем'єр-міністром став Отмар Гаслер, голова Партії прогресивних громадян.

Прапор

[ред. | ред. код]

Первісний прапор Ліхтенштейна мав вигляд полотнища прямокутної форми, на якому були розташовані горизонтальні смуги червоного і жовтого кольорів, відповідних геральдичним кольорам правлячої на той період династії. Але у XIX столітті символ держави зазнав змін, верхня його частина стала яскраво-синього кольору, а нижня — криваво-червона. Такі зміни були пов'язані із забарвленням традиційного одягу, який носили слуги й придворні при княжому дворі. Синій колір на прапорі Князівства Ліхтенштейн є символом неба, а червоний — символізує призахідне у горах сонце.

У верхній частині прапора з лівого боку зображена корона, яка символізує княжу владу і єдність народу та династії князів. Зображення корони на державний прапор було додано у 1936 році, коли на Олімпійських іграх у Берліні виявилося, що прапор Князівства Ліхтенштейн абсолютно ідентичний державному прапору Гаїті. Саме тоді був прийнятий указ додати на синю смугу золоту корону, колір якої символізує духовне об'єднання княжої сім'ї та жителів держави. У 1982 році було змінено дизайн корони, завдяки чому вона стала більш ажурною, і був затверджений остаточний проєкт прапора.

Також державними символами Князівства Ліхтенштейн є штандарт князів Ліхтенштейн і державний прапор, який замість зображення корони містить герб, розташований у центральній частині полотнища. Цей прапор піднято на флагштоку на княжому замку як символ незалежної держави.

Політична структура

[ред. | ред. код]
Ганс-Адам II Ліхтенштейн

Ліхтенштейн — дуалістична монархія. Глава держави — князь Ганс-Адам II, який фактично керував країною з 1984 року, а вступив на престол 13 листопада 1989-го. Князь здійснює управління державою, візує законодавчі акти, що приймаються ландтагом (парламентом), представляє Ліхтенштейн у взаєминах з іншими державами, призначає державних службовців, має право помилування.

Законодавчий орган — ландтаг, який складається з 25 депутатів, що обираються прямим таємним голосуванням за системою пропорційного представництва (15 депутатів від Оберланда і 10 депутатів від Унтерланда) строком на 4 роки.

З відома парламенту князь призначає коаліційний уряд у складі його голови і 4 радників (три представники парламентської більшості й два представники опозиції).

Суспільне і політичне життя Ліхтенштейну регламентоване конституцією, прийнятою 5 жовтня 1921 року і доповненою поправками 1938, 1939, 1965 і 1990 років.

У країні діє 21 політична партія, з яких три основні — Прогресивна громадянська партія (ПГП), Вітчизняний союз (ВС) і Вільний список (ВС). На останніх виборах у ландтаг 11 лютого 2001 року отримала перемогу ПБП, 13 місць, а ВС отримав 11 місць. Згідно з конституцією, уряд країни складається з членів партії, що перемогла. На попередніх виборах 1997 року він був сформований ВС.

З 1992 року в Ліхтенштейні триває «конституційна суперечка» між князем Гансом Адамом II і парламентсько-урядовими кругами. Монарх заперечував проти спроб обмежити його повноваження виконанням чисто символічних функцій і загрожував у цьому випадку «перенести своє місце проживання до Відня». У 1992 році після розбіжностей з урядом з питання про угоду з Європейським економічним простором князь спробував розпустити парламент і управляти за допомогою княжих декретів. Це прагнення зустріло опір і породило суперечки про реформу конституції. У 1995 році голова Конституційного суду Бернхард Віллі заявив, що саме цей орган повинен розбирати конституційну суперечку при виникненні розбіжностей між князем, урядом і парламентом. Після цього князь відмовився затвердити повторне обрання Віллі членом суду. У жовтні 1999 року Європейський суд задовольнив скаргу Віллі й звинуватив князя в порушенні конвенції про права людини, засудивши Ліхтенштейн до штрафу у розмірі 10 тисяч швейцарських франків і сплати компенсації Віллі у розмірі 91 тисячі швейцарських франків.

У лютому 2000 року князь оголосив нові пропозиції для реформи конституції, погодившись у принципі на роль глави держави без політичної влади, на відмову від права призначати державних чиновників і не затверджувати суддів. Князь виразив готовність визнати за населенням право на винесення вотуму недовір'я князеві й навіть на ліквідацію монархії.

Після виборів 2001 року, на яких перемогла Прогресивна громадянська партія (консервативна), уряд очолив у квітні лідер цієї партії Адріан Гаслер. Ліберальна партія Вітчизняний союз стала опозицією.

Економіка

[ред. | ред. код]
Вадуц
Докладніше: Економіка Ліхтенштейну

Ліхтенштейн — успішна країна з розвиненим сектором фінансових послуг і високим рівнем життя. ВВП у Ліхтенштейні в 1999 році становив 825 млн дол. США або на душу населення — 25 000 дол. США.

Більш як 73,7 тис. міжнародних концернів і іноземних компаній зареєстровано на території Ліхтенштейну завдяки низькому рівню оподаткування, нескладним правилам реєстрації та з метою збереження фінансової таємниці. Бюджет держави складається переважно з податків, зокрема від цих компаній (близько 30 %), доходів від випуску поштових марок (10 %) та іноземного туризму.

Майже 50 % населення зайнято в промисловості (виробництво пресованих і штампованих виробів, обчислювальних машин, хімічної й фармацевтичної продукції, порцелянових зубних протезів, високовакуумної техніки). Значна частина населення займається ремісництвом. У сільському господарстві розвинуті тваринництво, виноградарство, виробництво зерна.

У структурі експорту переважають точні прилади, електроніка, поштові марки, кераміка. Експорт прямує переважно в країни ЄС і Швейцарію. У структурі імпорту фігурують машинне устаткування, металеві вироби, текстиль, продовольство, автомобілі. Основні партнери з імпорту — країни ЄС і Швейцарія. За вартістю експорт більш ніж у 2,5 раза перевищує імпорт, і дохід від нього в 1996 році становив 2,47 млрд дол. США.

Транспорт і зв'язок

[ред. | ред. код]
Докладніше: Залізничний транспорт у Ліхтенштейні та Ліхтенштейнський автобус
Залізничний вокзал — ліворуч, автовокзал — праворуч

Телефонне, телеграфне і поштове обслуговування здійснює Швейцарія. Через територію країни проходить залізниця довжиною 18,5 км, що належить Австрії й зв'язує міста Фельдкірх в Австрії й Бухс у Швейцарії. Довжина автомобільних доріг досягає 250 км. Усі вони чудової якості з твердим покриттям. Автобусні маршрути з'єднують між собою більшість населених пунктів. У Вадуці на автовокзалі зупиняються автобуси Flixbus.

Своїх аеропортів Ліхтенштейн не має і користується послугами сусідніх країн. В країні є вертолітний майданчик (використовується переважно князівською родиною, а також у невідкладних випадках для евакуації медичним вертольотом).

Населення

[ред. | ред. код]
Докладніше: Населення Ліхтенштейну

Населення становить 38 896 осіб (на 30.06.2020)[1], щільність населення близько 235 ос./км². Народжуваність — 12,95 новонароджених на 1000 осіб (1995). Смертність — 6,56 смертей на 1000 осіб (рівень дитячої смертності 0,5 смертельних випадків на 1000 новонароджених). Середня тривалість життя: чоловіків — 74 роки, жінок — 81 рік (1995).

Докладніше: Релігія у Ліхтенштейні

Більша частина жителів — ліхтенштейнці (алеманці), решта — італійці, швейцарці й австрійці. Офіційна мова німецька. Більшість вірян (87 %) сповідує католицизм, протестантів — близько 7 % населення.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
Докладніше: Адміністративний поділ Ліхтенштейну

В адміністративному плані Ліхтенштейн поділяють на 11 громад(інші мови).

адміністративний поділ Ліхтенштейну

Громади

[ред. | ред. код]
Герб Поштовий
індекс 		Назва громади Населення, осіб Площа, га[3] Населені пункти
(укр.) (нім.) 31.12.2005[4] 31.12.2015[3]
Нижній Ліхтенштейн (Унтерланд)
Гампрін 9487 Гампрін Gamprin 1436 1659 618,8 Гампрін • Бендерн
Маурен 9493 Маурен Mauren 3649 4190 749,1 Маурен • Шанвальд
Руґґель 9491 Руґґель Ruggell 1925 2156 737,8 Руґґель
Шелленберг 9488 Шелленберг Schellenberg 974 1064 355,9 Шелленберг
Ешен 9492 Ешен Eschen 4076 4411 1038,1 Ешен • Нендельн
Верхній Ліхтенштейн (Оберланд)
Бальцерс 9496 Бальцерс Balzers 4436 4608 1973,1 Бальцерс • Мельс
Вадуц 9490 Вадуц Vaduz 5047 5435 1731,5 Вадуц
Планкен 9498 Планкен Planken 366 446 534,1 Планкен
Трізен 9495 Трізен Triesen 4643 5051 2647,9 Трізен
Трізенберг 9497 Трізенберг Triesenberg 2542 2608 2969,4 Трізенберг • Мазеша • Зілум • Гафлай • Штег
шан 9494 Шан Schaan 5811 5994 2692,0 Шан
Ліхтенштейн   Ліхтенштейн Liechtenstein 34905 37622 16047,7  

Органи правопорядку і юстиції

[ред. | ред. код]

Поліція Ліхтенштейну (Landespolizei) налічує 120 співробітників — службовців у кримінальній поліції, поліції безпеки і дорожнього контролю і в координаційній службі. Крім того існує комунальна поліція (Gemeindepolizei).

Князівство відмовилося від збройних сил у 1868 році. У конституції, проте, закріплено положення про військову повинність.

Зовнішня політика Ліхтенштейну

[ред. | ред. код]
Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман із Спадкоємним принцом Ліхтенштейну Алоїзом (2018)

У 2004 році Ліхтенштейн уклав із Євросоюзом договір про розширення Європейської економічної зони. Тривалий час підписання договору відкладалося внаслідок входження до ЄС у 2004 році Чеської і Словацької Республік. Чехія і Словаччина відмовлялись визнавати Ліхтенштейн державою через невирішені питання власності керівного княжого дому. За декретами Бенеша власність німецьких (зокрема також австрійських і ліхтенштейнських) приватних і юридичних осіб на території Чехословаччини експропрійована цією колишньою державою.

13 липня 2009 року урядами Чехії та Ліхтенштейну було прийняте рішення про відновлення дипломатичних стосунків без попередніх умов[5], а 8 вересня 2009 року міністри закордонних справ Чехії Ян Когоут та Ліхтенштейну Аурелія Фрік підписали протокол про встановлення дипломатичних відносин між державами[6]. Паралельно була досягнута домовленість про організацію спільної комісії з історичних питань, котра має дослідити та вирішити питання, пов'язані з конфіскацією власності ліхтенштейнської правлячої родини на території Чехії.

Культура

[ред. | ред. код]
Шаан, церква святого Лаврентія
Художній музей
Палац Ліхтенштейн

Маючи невеликі розміри, Ліхтенштейн перебуває під впливом зовнішньої культури, особливо культури південних німецькомовних регіонів Європи, як-от Тіроль та Форарльберг. «Історичне суспільство Князівства Ліхтенштейн» відіграє важливу роль у збереженні культури та історії країни[7].

Музей мистецтв Ліхтенштейну — міжнародний музей сучасного мистецтва з цінними колекціями творів. Будівництво музею було завершено в листопаді 2000 року, будівля виконана у формі чорного куба з чорного базальту. Колекція музею включає твори сучасного мистецтва з різних країн та охоплює період з XIX століття до наших днів. Проводяться виставки сучасних художників[8].

Інший визначний музей Ліхтенштейну — Національний музей Ліхтенштейну (нім. Liechtensteinisches Landesmuseum) — музей у Вадуці, експозиція якого присвячена культурі, національній історії і природознавству князівства Ліхтенштейн і сусідніх регіонів[9].

Найбільш відомі історичні пам'ятки — Вадуцький і Гутенберзький замки, Червоний Дім та руїни Шелленберга.

Музика та театр — невід'ємна складова культури. У Ліхтенштейні було засновано та діє Міжнародне товариство Йозефа Габріеля Райнбергера, яке популяризує творчість видатного композитора[10].

Приватна колекція мистецтв принца Ліхтенштейну — одна з найвизначніших приватних колекцій у світі. Частина приватного зібрання князів Ліхтенштейнів розміщена в картинній галереї палацу Ліхтенштейнів у Відні.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bevölkerungsstatistik [Архівовано 14 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 липня 2016. Процитовано 5 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ а б Statistisches Jahrbuch Liechtensteins 2017, стор. 35, 71, 73 [Архівовано 9 жовтня 2017 у Wayback Machine.](нім.)
  4. ↑ Statistisches Jahrbuch Liechtensteins 2007/2008, стор. 55 [Архівовано 16 серпня 2019 у Wayback Machine.](нім.)
  5. ↑ Czech republic to restore diplomatic relations with Liechtenstein[недоступне посилання з липня 2019]
  6. ↑ Czech Republic, Liechtenstein establish diplomatic relations. Архів оригіналу за 12 листопада 2012. Процитовано 8 вересня 2009.
  7. ↑ Vereinsgeschichte [Архівовано 29 липня 2021 у Wayback Machine.](нім.)
  8. ↑ Portrait [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
  9. ↑ The history of the Liechtenstein NationalMuseum. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 20 серпня 2020.
  10. ↑ Josef Gabriel Rheinberger. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 20 серпня 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
  • Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
  • Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
  • Довгань Г. Д., Сиротенко А. И., Стадник А. Г. Страноведение: Справочник. — Харьков : Веста: Изд-во «Ранок», 2007. — 480 с. — ISBN 978-966-08-1737-1 (рос.)
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
  • Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7
  • Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
  • Зовнішньоекономічна діяльність Ліхтенштейну / І. О. Балак // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. — 2011. — № 21. — С. 131—136. — Бібліогр.: 10 назв.
  • Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. (рос.)
  • Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія   : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
  • Країни світу і Україна: Енциклопедія. В 5 т. — Т. 1: Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа / Кудряченко А. І. (голова редкол.), Ткаченко В. М., Бульвінський А. Г. [та ін.]. Наук. ред. А. Г. Бульвінський. ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України. — К. : Вид-во «Фенікс», 2017. — 564. с. — ISBN 978-966-136-474-4
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
  • Лінгвокраїнознавство німецькомовних країн: посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти та серед. навч. закл. з поглибл. вивч. нім. мови / [Євгененко Д. А., Кучинський Б. В., Білоус О. М., Воронкова Н. Р. та ін.]. — Вінниця : Нова Книга, 2008. — 415 с. : іл. — Бібліогр.: с. 410—411. — ISBN 978-966-382-131-3.
  • Ліхтенштейн зблизька / Михайло Курдюк. — Ічня: Формат, 2012. — 76 с.
  • Народы мира: Историко-этнографический справочник / Гл. ред. Ю. В. Бромлей. Ред. коллегия: С. А. Арутюнов, С. И. Брук, Т. А. Жданко и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1988. — 624 с. (с. 258)
  • Німецькомовні країни. Німеччина. Австрія. Швейцарія. Люксембург. Ліхтенштейн: навчальний посібник для студентів ВНЗ / Дмитро Андрійович Євгененко, Олександр Миколайович Білоус, Болеслав Вікентійович Кучинський, Ніна Романівна Воронкова; В. о. Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. — 208 с. — 140 пр.
  • Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
  • Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
  • Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
  • Фінансові системи країн Західної Європи: навч. посіб. / М. І. Карлін. — К. : Акад., 2009. — 319 c. — (Альма-матер). — Бібліогр.: с. 316—319.
  • Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 (рос.)
  • Education in Europe: the main features = Освіта в Європі: основні характеристики / ред. М. П. Лещенко. — Львів : Бескид Біт, 2008. — 244 р. — ISBN 966-8450-32-9
  • Wittman, Pius. Luxemburg [Архівовано 21 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 9. New York: Robert Appleton Company, 1910.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ліхтенштейн&oldid=47728815