Ара синій
| Ара синій | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Anodorhynchus leari Bonaparte, 1856 | ||||||||||||||||||
 Карта ареалу | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Ара синій[2] (Anodorhynchus leari) — птах родини папугові.
Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]
Малий гіацинтовий ара досягає 70-75 см завдовжки і важить близько 950 г. Забарвлення кобальтово-синє. Крила трохи темніше. Голова, груди й живіт з зеленим відливом. Гола зона навколо очей і у заснування піддзьобка — блідо-жовта. Підхвістя й підкрилля — чорнуваті. Дзьоб чорний. Лабети темно-сірі. Райдужка темно-коричнева.
Історія відкриття[ред. | ред. код]
A. leari був описаний перший раз Карлом Бонапартом в 1856 році, однак не вдалося встановити зону поширення цих папуг. Публіка перший раз побачила малого гіацинтового ари в 1950 році в локальному бразильському зоопарку. Однак лише в 1978 році Гельмут Сік відкрив дві невеликі популяції — в околиці Тока Велга (Toca Velha) і Серра Бранка (Serra Branca) — в штаті Байя у Бразилії.
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Ареал обмежений невеликою й важкодоступною ділянкою на північному сході штату Байя (Бразилія).
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Населяє відкриті й напіввідкриті лісистості, біля пісковиків до висоти 500—800 м над рівнем моря. Живиться пальмовими горіхами, квітами, насінням.
Розмноження[ред. | ред. код]
Відкладає 1-2 яйця, сезон розмноження з грудня в травень. Молодь досягає статевої зрілості у близько 2-4 роки від народження.
Загрози й охорона[ред. | ред. код]
Украй рідкий, перебуває під загрозою повного зникнення. До кінця XX століття в дикій природі налічувалося 70-200 особин, розділені на 2 популяції. Причини: полювання, вилов, втрата первозданної природи.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2019). Anodorhynchus leari: інформація на сайті МСОП (версія 2019.3) (англ.) 08 січня 2019
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
Література[ред. | ред. код]
- Винокуров А. А. Редкие птицы мира. — М.: Агропромиздат, 1987. — 207 с.
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||