Марченко Олексій Станіславович
| Олексій Марченко Марченко Олексій Станіславович | ||
|---|---|---|
 Генерал-майор | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 1968 | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українець | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Олексій Станіславович Марченко — генерал-майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився у ході російського вторгнення в Україну, командир повітряного командування «Захід». Командир військової частини А0780.
Життєпис[ред. | ред. код]
Олексій Марченко народився у 1968 році в Німеччині в родині військових. Через службу батька разом з родиною мешкав у різних країнах: у Польщі, потім у Середній Азії. Перший самостійний політ на літаку здійснив у 15-річному віці 21 червня 1983 року. Після закінчення середньої школи навчався в Качинському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (Волгоград, РФ), яке закінчив в 1990 році. Військову кар'єру розпочав на Одещині. Спочатку був льотчиком, потім — старшим льотчиком. Склавши присягу на вірність Україні 1993 року в званні капітана продовжив службу як начальник парашутно-десантної пошуково-рятувальної служби в авіаційній частині під Одесою. У складі ЗСУ пройшов шлях від командира ланки до начальника повітряно-вогневої та тактичної підготовки (льотчик І класу). Отримав підвищення та обійняв посаду командира авіаескадрильї у Братиславському полку винищувальної авіації (м. Вознесенськ). З 2003 року обіймав посаду командира 204-ї бригади тактичної авіації в Бельбеку, що в Криму. Потім у січні 2013 року переїхав до Миколаєва, де обіймав посаду начальника спеціалізованого центру бойової підготовки. Пізніше 2013 року призначений начальником Центру бойової підготовки авіаційних фахівців ЗСУ. З 2015 по вересень 2016 року виконував обов’язки першого заступника командира Повітряного командування «Захід». [1]
Нагороди[ред. | ред. код]
- орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Олексій МАРЧЕНКО: «На злітно-посадковій смузі у Бельбеку напишемо: «Ми повернулися!». Урядовий Кур’єр. 9 серпня 2017. Процитовано 7 лютого 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 30 березня 2022 року № 190/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |