Маріано Тельєс-Хірон

Маріано Тельєс-Хірон
ісп. Mariano Téllez-Girón y Beaufort Spontin
Ім'я при народженні	ісп. Mariano Téllez-Girón y Beaufort Spontin
Народився	19 липня 1814(1814-07-19) Мадрид, Іспанія
Помер	2 червня 1882(1882-06-02) (67 років) Борен, Дінан, Намюр, Валлонія, Бельгія
Країна	Іспанія
Діяльність	дипломат, політик, військовослужбовець
Знання мов	іспанська
Членство	Іспанська королівська академія історії
Титул	Duke of the Infantadod, Duke of Lermad, Герцог Осунський, Duke of Gandíad, Duke of Benavented, Duke of Arcosd, marquess of Zaharad, count of Saldañad, Count of Villadad, Count of Ampudiad, Duke of Francavillad і Count of Real de Manzanaresd
Посада	Senator of the Kingdomd, ambassador of Spain to the United Kingdom of Great Britain and Irelandd, Spanish ambassador to the Russian Empired і Gentilhombre de cámara con ejerciciod
Військове звання	teniente generald
Батько	Francisco Téllez-Girón, 10th Duke de Osunad
Мати	Comtesse Francoise de Beaufort-Spontind
Брати, сестри	Pedro de Alcántara Téllez-Girón y Beaufort Spontin, 14th Duke of the Infantadod
У шлюбі з	María Leonor de Salm-Salmd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Маріано Тельєс-Хірон (ісп. Mariano Francisco de Borja José Justo Téllez-Girón y Beaufort-Spontin; 19 липня 1814 — 2 червня 1882) — військовий діяч і дипломат Іспанії, відомий гульвіса та марнотратник. Гранд Іспанії. Повне ім'я Маріано Франсіско де Борха Хосе Хусто Тельєс-Хірон Бофор-Спонтін.

Титули

12-й герцог Осуна, 11-й герцог Пастрана, 15-й герцог Бежар, 14-й герцог Аркос, 15-й герцог Бенавенте, 15-й герцог Інфантадо, 16-й герцог Пласенсія, 16-й герцог Гандіа, 14-й герцог Медіна де Ріосеко, 11-й герцог Лерма, 11-й герцог Естремера, 12-й герцог Франкавілла; 14-й маркіз Пеньяф'єль, 16-й маркіз Сантільяни, 17-й маркіз Тавара, 12-й маркіз Терранова, маркіз Сеа, маркіз Гібралеона, маркіз Ломбея, маркіз Захари, маркіз де Ангвесо, маркіз Сенета маркіз Альманара, маркіз Алгесіла; 17-й граф Бенавенте, 8-й граф Фонтанар, 16-й граф Уренья, граф Майорга, граф Баньярес, граф Оліва, граф Майальде, граф Белалькасар, граф Реал де Мансанарес, граф Салданья, граф Сід, граф Мельгар де ла Фронтера, граф Байлен, граф Вільяда.

Життєпис

Походив з роду іспанських грандів. Другий син Франсіско Тельєс-Хірон, герцога Осуни, і Марії Франциски Бофор-Спонтін і Альварес де Толедо. Народився 1814 року в Мадриді. 1820 року помирає батько, після чого разом зі старшим братом Педро виховувався матір'ю та бабусею Марією Жозефою Алонсо Піментель-і-Тельєс-Хірон, графинею Бенавенте. Отримав титул маркіза Терранова. У 1830 році після смерті останнього опинився під опікою бабусі.

1833 року вступив до королівського караульного полк надштатним кадетом, серед його перших обов'язків було супровід траурної карети з тілом щойно померлого короля Фердинанда VII. Невдовзі пожертвував усі власні статки на користь лазарету вищезгаданої Королівської охорони. До середини 1835 року він перебував у загонах з охорони палаців Ель-Ескоріаль, Сан-Ільдефонсо, Ель-Пардо та Алькасар у Сеговії. Водночас в цей час захопився грою в карти.

27 вересня 1835 року був відправлений до Північної армії як ад'ютант головнокомандувача Луїса Фернандеса де Кордови. Невдовзі відзначився у битві при Мендігорії проти карлістів. Протягом наступних років звитяжив в усіх подальших битвах Першої карлістської війни. 1836 року став членом ордену Калатрави. 1837 року нагороджено орденом Сан-Фернандо. Того ж року відзначився в обороні Мадриду від військ карлістів. 1838 року через стан здоров'я пішов у відставку. Невдовзі призначається послом на коронацію королеви Вікторії. Також обирається сенатором до кортесів від Кадісу.

1844 року після передчасної смерті старшого брата Педро успадкував решту родинних титулів та володінь, зокрема ренту в 5 млн песет. Почав розкішне життя. Невдовзі перебирається до Парижу. 1853 року стає послом у Парижі на весіллі Наполеона III та Євгенії де Монтіхо (коханцем матері якої герцог Осуна колись був). З 1856 до 1868 року був надзвичайним послом у Санкт-Петербурзі. Він відмовився від зарплатні, а також узяв усі видатки іспанського посольства на себе. 1860 року був ініціатором торговельної угоди між Іспанією та Росією, але російський імператор Олександр II так й не дав згоди. У 1861 році був нагороджений орденом Золотого руна королеви Ізабелли. 1866 року пошлюбив представницю німецького аристократичного роду Зальм-Зальм. 1868 року після повалення королеви Ізабелли II подав у відставку.

У 1881 році був представником Іспанії на весіллі спадкоємця Німецької імперії Вільгельма Гогенцоллерна. Помер 1882 року у своєму замку Борінг. Виявилося, що він банкрут, мавши борг в 44 млн песет. Вираз «Не будь наче Осуна» (ісп. ni que fueras Osuna) досі відомий у зв'язку з його величезними витратами, використовується для позначення когось, хто є марнотратником. Оскільки померлий не мав спадкоємців, то під тиском короля герцогство Осуна залишилось у руках роду Тельєс-Хірон, а герцогство Інфантадо було передано роду Артеага.

Маєтності

Говорили, що він міг перетнути половину Іспанії, не покидаючи своїх володінь. Він був останнім жителем своєї родини в Аламеда-де-Осуна, невеликому палаці на околиці Барахаса в Мадриді. Він мав важливі сільськогосподарські володіння в Севільї, Гвадалахарі та Естремадурі.

Джерела

• Marichalar, Antonio de (1999). Riesgo y ventura del duque de Osuna. Ediciones Palabra, S.A. ISBN 978-84-82393-11-7.
• Claes, Marie-Christine (2014). Faste et misère: le château de Beauraing au temps d'un Grand d'Espagne. Namur. ISBN 978-2-87502-052-9.
• Sánchez-González, Antonio (2018). Mariano Osuna, entre la realidad y la leyenda. Universidad de Huelva. ISSN 1130-5029