Марія Шунь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Шунь
Народилася22 січня 1962(1962-01-22) (62 роки)
м. Городок
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця, перекладачка
Мова творівукраїнська
Роки активностіз 1990 року
Жанрпоезія, публіцистика

Марія Шунь (нар. 22 січня 1962, м. Городок Львівської області) — українська письменниця, перекладачка. Членкиня Національної спілки письменників України (1993).

Біографія

[ред. | ред. код]

Марія Шунь народилася 22 січня у м. Городок на Львівщині.

Вчилася у Львівському державному університеті ім. Івана Франка (факультет іноземних мов, 1986).

У 1993 році Марію Шунь прийнято до Національної спілки письменників України.

З 1995 року проживає у Нью-Йорку (США). Працює реабілітологом у терапевтичному центрі[1].

Творчість

[ред. | ред. код]

У своїй поетичній творчості письменниця надає перевагу верлібру, в який інколи привносить елементи метричної техніки, рими. Вірші М. Шунь, посилені «засобами графічного увиразнення поетичного тексту»[2], «ввібрали в себе новаторські пошуки та експерименти двох культур. Поезію авторки можна назвати одним великим гіпертекстом, характерні риси якого проявляються у створенні надважкої конструкції, не завжди зрозумілої пересічному читачеві. Це елітарна поезія»[3]. Віддавши у юні роки данину римованій поезії, М. Шунь «здійснила у своїй творчості стильову еволюцію до вірша лаконічнішого, підштрихованого американізмами, абревіатурами»[4].

Як упорядниця та співупорядниця працювала над виданням таких антологій: «П’ять Америк» (Львів: «Піраміда», 2018)[5], «Літпошта» (Київ: «Видавництво Жупанського», 2009), «ЛяЛяК» (Львівська Літературна Криївка) (Львів: «Піраміда», 2010), «Аз, два, три… дванадцять – лист у пляшці»: антологія авторського зарубіжжя (Львів: «Піраміда», 2010), «Степ – Step» (Львів: «Піраміда», 2012 р.), «Ломикамінь»: антології українського верлібру (Львів: «Піраміда», 2018), «Parole. Слова. Антологія поезії» (Львів: «Піраміда», 2022)[6]. У більшості з названих антологій надруковано й вірші Марії Шунь. Окрім поетичних антологій письменниця упорядкувала збірник «ЛеоПолтвіс. LeoPoltvis. Науково-літературна розвідка про Полтву та місто на Полтві»[7].

Поетичні збірки

[ред. | ред. код]
  • «Ми, котрі є» (Київ: «Молодь», 1990)
  • «Поміж»» (Львів: «Барви», 1993)
  • «Верлібріарій» (Київ: «Факт», 2006)
  • «Борохно і порохно» (Львів: «Зукц», 2006)
  • «Водокач» (Київ: «Просвіта», 2007)
  • «БІЯС» (Київ: «Видавництво Жупанського», 2008)[8]
  • «ООН» (Київ: «Видавництво Жупанського», 2009)[9]

Антології

[ред. | ред. код]
  • «Cząstki pomarańczy: nowa poezja ukraińska» (Warszawa, Kraków: «Narodowe Centrum Kultury», «Korporacja Ha!art», 2007)[10]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Марія Шунь, українка з Нью Йорку: Перестала відчувати смак кави. Для львів’янки це трагедія. Архів оригіналу за 3 лютого 2021. Процитовано 18 липня 2020.
  2. Олена Кицан. Графіка сучасної поезіїї (на прикладі збірки М. Шунь «БІЯС»). Процитовано 5 січня 2016.
  3. Кицан О. В. Нью-Йорк, Нью-Йорк, або Український верлібр на американському ґрунті. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 1 січня 2015.
  4. Надія Мориквас. Із твоїх долонь – огонь золотий. Дещо про Марію Шунь та нові поетичні антології 2018 року – «Ломикамінь» і «П’ять Америк». Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 19 вересня 2018.
  5. Марія Шунь. Вперто українською. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 5 лютого 2018.
  6. «Критика»: Parole/Слова. Антологія поезії та перекладів українських авторів зарубіжжя. Архів оригіналу за 21 червня 2024. Процитовано 18 січня 2024.
  7. У Львові презентували науково-літературний дайджест про Полтву. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2011.
  8. Інформація про книжку «БІЯС» на сайті видавництва. Архів оригіналу за 28 травня 2023. Процитовано 18 січня 2008.
  9. Інформація про книжку «ООН» на сайті видавництва. Архів оригіналу за 3 червня 2023. Процитовано 3 січня 2009.
  10. «Cząstki pomarańczy: nowa poezja ukraińska». Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 1 січня 2011.

Джерела

[ред. | ред. код]