Матей Микитич Головчинський
| Матей Микитич Головчинський | |
|---|---|
| Народився | 1470 |
| Помер | не раніше 7 березня 1539 і не пізніше 26 жовтня 1539 |
| Країна |  Велике князівство Литовське |
| Посада | Могилівський старостаd[1] і Аникштанський старостаd[1] |
| Рід | Головчинськіd[2] |
| Батько | Микита Головчинськийd |
| У шлюбі з | Варвара Заславська-Мстиславськаd[3], Q127791466?[4] і Q130265315?[5] |
| Діти | Ярослав Головчинськийd[6], Іван Головчинськийd[7], Теодора Головчинськаd[8], Доброхна Головчинськаd[9][10][11], Остафій Головчинськийd[12], Q130266357?[7], Q130266557?[7], Q130270446?[8] і Q130270643?[11] |
 | |
Матей Микитич Головчинський (бл. 1470 - після 1536) — князь, державний діяч Великого князівства Литовського і Руського.
Рід Головчинських походить від Старобудських князів Ряполовських, молодшої гілки Мономаховичів. Син Микити Головчинського, що перейшов на службу Москві. 1495 року прибув до Великого князівства Литовського і Руського як секретар майбутньої дружини Великого князя Литовського і Руського Олександра Яґелончика Олени Іванівни, доньки Івана III.
Намісник Княжацький і Тецеринський (1502), Бірштонський, Могилівський і Анікштанський (1507).
Після смерті кн. Олени (1513 р.) був призначений Сигізмундом Старим намісником і державцем Бирштанів.
1536 року звертався до польського короля, Великого князя Литовського і Руського Сигізмунда I Старого, щоб після його смерті його сини Ярослав та Іван були Бирштонськими старостами. Зі своїх маєтків він виставляв до армії Великого князівства Литовського і Руського своїм коштом 79 вершників.
Від Олени Іванівни та Олександра Ягелончика отримав маєтки Струня біля Полоцька, Стаятишки у Віленському повіті, Єзна в Ковненському повіті, Княжицю та інші.
- ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 116.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 116–118.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 117, 271.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 65, 117.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 116, 117.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 118, 121, 260.
- ↑ а б в Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 118.
- ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 118, 119.
- ↑ Мицик Ю. Халецькі – провідний шляхетський рід Речицького краю у XVII–XVIII ст. // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія — Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. — С. 1055. — 1096 с. — ISBN 978-966-02-5552-4
- ↑ Князі Друцкія-Горскія ў Вялікім Княстве Літоўскім у XV—XVIII стст. / за ред. В. У. Галубовіч, С. А. Рыбчонак, А. І. Шаланда — 2016. — С. 59. — 400 с. — ISBN 978-985-90380-3-7
- ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 118, 120.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 118, 120, 260.
- Леонтій ВОЙТОВИЧ. КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль
- Валерый Пазднякоў. Галоўчынскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. 688 с. ISBN 985-11-0314-4