Могаричов Юрій Миронович
| Могаричов Юрій Миронович | |
|---|---|
| Народився |
10 березня 1964 (60 років) Генічеськ, Херсонська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР Україна Росія |
| Діяльність | історик, археолог, викладач університету, політик |
| Галузь | історія[1] |
| Alma mater | СДУ (1986) |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук (1998) |
| Вчене звання | професор[d] |
| Науковий керівник | Q107587375? |
| Знання мов | російська[1] і українська[1] |
| Посада | професор |
| Партія | Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» |
| Нагороди |
  |
Юрій Миронович Могаричов (10 березня 1964, Генічеськ, Херсонська область) — радянський, український та російський історик. Доктор історичних наук (1998), професор. Завідувач кафедри соціальної та гуманітарної освіти Кримського республіканського інституту постдипломної педагогічної освіти. Автор понад 300 наукових та науково-популярних робіт. Лауреат премії Автономної республіки Крим (2009). Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим п'ятого скликання.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 10 березня 1964 року у місті Генічеськ Херсонської області. 1986 року закінчив історичний факультет Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе (нині — ТНУ ім. В. І. Вернадського). З вересня по жовтень 1984 року — лаборант експедиції Інституту археології АН УРСР. З жовтня 1986 по жовтень 1994 року — молодший науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора з науки Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника. У жовтні 1994 року — директор Науково-дослідного центру кримознавства при Державному комітеті Криму з охорони та використання пам'яток історії та культури. З жовтня 1994 по травень 1998 року — голова Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони та використання пам'яток історії та культури. З серпня 1999 по вересень 2007 року — професор Кримського економічного інституту Київського національного економічного університету. З вересня 2007 — професор Кримського республіканського інституту постдипломної педагогічної освіти[2].
Був членом Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина»[3]. У 2006—2011 роках — депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим п'ятого скликання. Секретар депутатської фракції Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Блок Юлії Тимошенко». З жовтня 2009 до березня 2010 року — голова Постійної комісії Верховної Ради Криму з культури, справ молоді та спорту[3][4].
Після анексії Криму Російською Федерацією набув російське громадянство. Провідний науковий співробітник Інституту археології Криму РАН. Член редколегії наукового журналу Інституту археології Криму РАН «Історія та археологія Криму»[5].
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Кандидатську дисертацію на тему: «Печерні споруди середньовічних городищ Південно-Західного Криму» захистив у спеціалізованій вченій раді Інституту історії матеріальної культури РАН (науковий керівник А. Г. Герцен)[6]. Кандидат історичних наук із 1992 року. 1998 року там само захистив докторську дисертацію на тему: «Візантійська скельна архітектура Гірського Криму». Основною сферою наукових інтересів є: скельна архітектура середньовічного Криму, історія Кримського півострова «Хазарського часу» (VIII—X ст.), історія християнства в середньовічному Криму[2].
Нагороди та звання[ред. | ред. код]
- Премія Автономної Республіки Крим у номінації «Освіта» за навчальний посібник «Візантійський Крим (Крим у VI—XII ст.)» (2009)
- Почесне звання «Заслужений працівник освіти Автономної Республіки Крим» (2011)[2].
Родина[ред. | ред. код]
Одружений. Син — Костянтин Юрійович Могаричов, кандидат історичних наук[7].
Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]
- Печерні споруди середньовічних городищ південно-західного Криму (питання класифікації, хронології, інтерпретації) // Проблеми історії «печерних міст» у Криму. Сімферополь, 1992. С. 5—132;
- Печерні церкви Таврики. Сімферополь, 1997. 348 с;
- «Печерні міста» у Криму. Сімферополь, 2005. 192;
- Житіє Іоанна Готського в контексті історії Криму «хазарського періоду». Сімферополь, 2007. 346 с. (у співавторстві з А. В. Сазановим та А. К. Шапошниковим);
- Візантійський Крим. (Крим у VI—XII ст.). Навчальний посібник. Сімферополь, 2008. 236 с.;
- Житіє Стефана Сурозького в контексті історії Криму іконоборчого часу. Сімферополь, 2009. 334 с. (у співавторстві з А. В. Сазановим, Є. В. Степановою, А. К. Шапошниковим);
- Житія єпископів Херсонських у контексті історії Херсонесу Таврійського. — Харків, 2012. 416 с. (у співавторстві з А. В. Сазановим, Т. Е. Саргсяном, С. Б. Сорочаном, А. К. Шапошниковим);
- Православні святі середньовічної Тавриди. Сімферополь, 2012. 240 с.; Середньовічний Крим (VI — середина XIII ст.): історія, релігія, культура. Сімферополь, 2014 року. 240 с.;
- Крим у «хазарські» часи (VIII — середина X ст.): питання історії та археології. М: Неоліт, 2017. 744 с. (у співавторстві з А. В. Сазановим та С. Б. Сорочаном);
- «Печерні міста» Гірської Південно-Західної Таврики в описі А. С. Уварова. Сімферополь: Бізнес Інформ, 2019. 344 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ а б в Юрий Миронович Могаричев // Сайт Вольного исторического общества. — 2021. — 30 квітня. Архівовано з джерела 13 липня 2021.
- ↑ а б Могаричев Юрий Миронович. Сайт Крым политический. 10 листопада 2013. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 13 липня 2021.
- ↑ Список депутатов Верховного Совета Крыма V созыва (2006—2010). Архів оригіналу за 19 квітня 2013.
- ↑ Журнал «История и археология Крыма». Научная библиотека elibrary.ru. 2021. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 13 липня 2021.
- ↑ Могаричёв Ю. М. Пещерные сооружения средневековых городищ юго-западного Крыма : (Вопросы классификации, хронологии, интерпретации) : автореферат дис. ... кандидата исторических наук : 07.00.06. — Л., 1991. — 17 с. Архівовано з джерела 20 липня 2021
- ↑ "Крымский проект" в контексте советской национальной политики и системе еврейских политических проектов (1920-1940 гг.) автореферат диссертации (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Юрий Миронович Могаричев // Сайт Вольного исторического общества. — 2021. — 30 квітня.
|
