Народна молодь Індонезії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Pemuda Rakjat
Pemuda Rakyat
Народна молодь
Тип молодіжне крило організаціїd
Засновник Амір Шарифуддін
Засновано 1945
Розпущено 1965
Членство індивідуальне
Офіційні мови індонезійська мова
Керівник Francisca Casparina Fanggidaejd (листопад 1950)
Членів 3 000 000 (1965)
Материнська
організація
Комуністична партія Індонезії

Народна молодь (індонез. Pemuda Rakjat, Pemuda Rakyat) — молодіжна організація Комуністичної партії Індонезії.

Історія[ред. | ред. код]

Була заснована 1945 року за ініціативою тогочасного міністра оборони Аміра Шарифуддіна під назвою Соціалістична молодь Індонезії (індонез. Pemuda Sosialis Indonesia, Pesindo). Первинно була молодіжною організацією Соціалістичної партії Індонезії. 10 й 11 листопада відбувся установчий з'їзд Pesindo, на якому до її складу увійшли 7 місцевих молодіжних організацій. Народна молодь брала участь у збройній боротьбі під час Індонезійської національної революції, її загони бились проти британських військ.

У лютому 1946 року Народна молодь і Соціалістична партія вступили у фронт Persatuan Perdjuangan. У травні 1946 року було утворено новий уряд на чолі з коаліцією Konsentrasi National, яка суперничала з Persatuan Perdjuangan, до складу якої увійшла й Народна молодь[1].

У жовтні 1946 року кабінет було розширено. До нової урядової коаліції, Sajap Kiri, що виступала на підтримку Лінгаджатської угоди з урядом Нідерландів, увійшли Соціалістична партія, Комуністична партія, Народна молодь і Партія праці[2].

1948 року, після Мадіунського заколоту, Народна молодь вступила до Народно-демократичного фронту. 1950 року Pesindo стала молодіжною організацією компартії та змінила назву на Pemuda Rakjat. Того ж року на з'їзді організації Франсіска Фанджидаєй була обрана її головою, Сукатно — генеральним секретарем.

До 1965 року організація налічувала близько трьох мільйонів членів. Після подій 30 вересня 1965 року Pemuda Rakjat була розгромлена разом з Компартією.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. стор. 147
  2. Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. стор. 148