Никифор Ватац
| Никифор Ватац | |
|---|---|
| Народився | невідомо Дідимотіхіон |
| Помер | бл. 1090 |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Титул | магістр |
| Посада | доместік схол |
| Термін | 1065—1071 роки |
| Попередник | Роман Склір |
| Наступник | ? |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Ватаци |
| Батько | Іоанн Ватац |
| Діти | 2 сини? |
Никифор Ватац (*д/н — бл. 1090) — військовий діяч Візантійської імперії.
Походив з провінційної знаті з феми Фракія. Син Іоанна Ватаца. Розпочав кар'єру у місцевих тагмах. Ймовірно не брав участі разом з братом Іоанном Ватацом Молодшим, тагмофілаком і стратегом, у заколоті Льва Торніка проти імператора Костянтина IX. У 1057 році підтримав заколот Ісаак Комніна. Того ж року отримав титул вестарха (або веста) та посаду стратега Самоса. Потім стає претором феми Егейських островів, а потім дуки Егеї.
В подальшому став однією з довірених до Костянтина Дуки осіб, підтримуючи останнього у досягненні імператорського трону, що сталося 1059 року. 1060 року стає магістром, проедром й дукою Болгарії. Відповідав за захист придунайських областей від окремих нападів печенігів. Загалом намагався дотримуватися угоди з ними.
1065 року після смерті доместіка схол Заходу Романа Скліра призначається на його посаду (також відомий як дука Заходу). Зумів у цілому зберегти контроль імператорського уряду над балканськими володіннями. У 1071 або 1072 році втратив посади, можливо внаслідок того, що Дуки, що прийшли після Романа IV не довіряли Ватацу.
Був членом синкліту, брав участь у політичній діяльності. Втім не підтримав повстання Никифора Бриєннія. У 1080 році новим імператор Никифор III надав Никифору Ватацу ранг куропалата. У 1081 році перейшов на бік Олексія Комніна, завдяки чому зберіг свій статус. Був у почті імператора Олексія I, отримав призначення мегадуксом (очільником усіх військово-морських військ). Помер близько 1090 року.
- Іоанн. Його сином став Феодор Ватац, себастогипертат
- син. Його онуком був Василь Ватац, доместік Заходу
- LAUREN T V. Deux nouveaux gouverneurs de la Bulgarie byzantine: Le proedre Nicephore Batatzes et le protoproedre Gregoire // RESEE. 1969. Vol. 7. P. 144
- SEIBT W. Die byzantinischen Bleisiegel in Osterreich. 1. Teil: Kaiserhof. Wien, 1978. S. 242—243, no. 113
- MAKSIMOVIC L., POPOVIC M. Les sceaux byzantins de la region Danubienne en Serbie // SBS. 1993. Vol. 3. P. 116—117