Нюя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нюя
якут. Ньүүйэ өрүс
Lena.svg
Річка Нюя
Lena.svg
Річка Нюя на мапі басейну Лени
60°26′03″ пн. ш. 109°57′50″ сх. д. / 60.434166666694771664° пн. ш. 109.96388888891777924° сх. д. / 60.434166666694771664; 109.96388888891777924
Витік Приленське плато на південних схилах
висоти 474 м [2][3]
• координати 60°26′03″ пн. ш. 109°57′51″ сх. д. / 60.43417° пн. ш. 109.96417° сх. д. / 60.43417; 109.96417
висота, м 450 м [2][3]
Гирло Лена (2420 км від гирла Лени), с. Нюя, Ленський улус [2][4]
• координати 60°31′56″ пн. ш. 116°18′26″ сх. д. / 60.53222° пн. ш. 116.30722° сх. д. / 60.53222; 116.30722
висота, м 150 м [2][4]
Похил, м/км 0,38 м/км
Басейн Ленаморе Лаптєвих
Країни басейну Росія Росія
Flag of Sakha.svg Республіка Саха (Якутія)
Площа басейну, км² 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «&».Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «&»38 100 км²[1]
Регіон Республіка Саха
Довжина, км 798 км[1]
Середньорічний стік 114 м³/с (за 132 км від гирла)
125 м³/с (в гирлі)
ідентифікатори та посилання
код ДВР Росії 18030300112117200001988
GeoNames 2018728
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Нюя (якут. Ньүүйэ өрүс) — річка в Східному Сибіру Росії, протікає по території Ленського улусу Республіки Саха (Якутія). Ліва притока річки Лени. Належить до водного басейну Лениморя Лаптєвих.

Географія[ред. | ред. код]

Річка бере свій початок на заході Приленського плато, в східній частині Середньосибірського плоскогір'я, на висоті 450 м над рівнем моря (південні схили висоти 474 м), в південно-західній частині Республіки Саха. Русло знаходиться в межах Приленського плато. Напрям течії річки — в основному східний, в середній та нижні частині тече паралельно руслу річки Лени. Впадає у Лену із її лівого берега, за 2420 км від її гирла, на схід від села Нюя.

Довжина річки — 798 км, площа басейну — 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «&».Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «&»38 100 км². Середній похил становить — 0,38 м/км. Живлення в основному снігове. В середній та нижній течії річка сильно звивиста. Ширина Нюї біля гирла досягає 200 м, а глибина — 3 м. Судноплавна на відрізку в 146 км від гирла, вище притоки Бетинче. Сплавна.

Острови[ред. | ред. код]

Русло Нюї має значну кількість різноманітних островів, найбільші із них (від витоку до гирла): Талах-Ари, Чай-Ари.[2]

Гідрологія[ред. | ред. код]

Спостереження за водним режимом річки Нюї проводилось протягом 57 років (19361994) на станції Курум (Турум), розташованої за 132 км від гирла, впадіння її у Лену.[5] Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період — 113,61 м³/с, для водного басейну 32 600 км², що становить близько 86% від загальної площі басейну річки. За період спостереження встановлено, що річка розкривається в травні, замерзає в жовтні. У верхів'ї, іноді повністю промерзає. Максимальна повінь у травні-червні, з поступовим спадом інтенсивності до жовтня-листопада, межень з грудня до кінця березня. Мінімальний середньомісячний стік за весь період спостереження становив 7,4 м³/с (у березні), що становить менше 1,0% від максимального середньомісячного стоку, який відбувається у травні місяці, та становить — 760 м³/с і вказує на доволі високу амплітуду сезонних коливань.

За період спостереження, абсолютний мінімальний місячний стік (абсолютний мінімум) становив 2,84 м³/с (у лютому 1969 року), абсолютний максимальний місячний стік (абсолютний максимум) становив 1450 м³/с (у травні 1992 року).

Показники середньомісячної витрати води річки: Нюя
за 57 років спостереження 1936-1994 на станції: Курум (Турум) за 132 км від гирла, м³/с:

Крім станції в поселені Турум, спостереження за водним режимом річки Нюї проводилось протягом неповних 15 років (1972, 1979–1992) на станції в селі Орто-Нахара, розташованої за 244 км від гирла.[6] Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період — 98,98 м³/с, для водного басейну 23 200 км², що становить близько 61% від загальної площі басейну річки.

Спостереження за водним режимом річки Нюї проводилось також на станції Комакська, розташованої за 554 км від гирла, протягом 46 років (1948–1994).[7] Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період — 46,24 м³/с, для водного басейну 11 700 км², що становить близько 31% від загальної площі басейну річки.

Притоки[ред. | ред. код]

Річка Нюя приймає понад шістдесят приток, довжиною понад 10 км. Найбільших із них, довжиною понад 50 км — 12 шт (від витоку до гирла):[1][8]

Назва притоки Довжина,
(км)
Площа водозбірного басейну, (км²) Відстань від гирла Нюї, (км) Витрата води,
(м³/с)
ліві притоки
Типучикан 106 1 070 660
Хамаки 163 2 980 554
Сюльдюкээр 102 919 509
Чайанда 146 2 170 420
Олдоон 118 1 370 377
Хотохо 121 2 580 296
Улахан-Мурбайї 201 4 390 201
Оччугуй-Мурбайи 137 3 670 161
Бетинче 173 3 260 129
Утакаан 79 65
праві притоки
Балаковна 56 703
Боруок 67 596

Населенні пункти[ред. | ред. код]

Береги річки мало заселені. Іноді зустрічаються споруди для тимчасового проживання мисливців — зимники, нежилі поселення (н) та невеликі поселення, в яких в основному проживають робітники численних рудників, які розкинулися по берегах річки. Населенні пункти від витоку до гирла: Комакська, Оргул (н), Чаянда (н), Бес (н), Юктакен-Отеге (н), Саягас (н), Намський (н), Кюберген (н), Усук-Китил (н), Арилах (н), Орто-Нахара, Чамча, Нюя-Північна, Баганді-Кюсли (н), Турум (н), Беченча, Артик, Нюруктай (н), Комсомол, Нюя.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Річка Нюя / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  2. а б в г д Річка Нюя на Kosmosnimki.ru. витік, гирло
  3. а б Аркуш карти P-49-XXXI,XXXII р. Чона. Масштаб: 1 : 200 000. Видання 1982 р. (рос.) Квадрат: 00х40
  4. а б Аркуш карти P-50-XXXIII,XXXIV р. Нюя. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1981 р. Видання 1987 р. (рос.) Квадрат: 12х60
  5. Басейн річки Нюї — Станція: Курум (англ.)
  6. Басейн річки Нюї — Станція: Нахара (англ.)
  7. Басейн річки Нюї — Станція: Комакська (англ.)
  8. Валидатор водных объектов: Нюя. Процитовано: 2015-02-18 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]